названий строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк

служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно

раціональним, що є найвигіднішим для підприємства, або з різних причин може

відрізнятися від нього в будь-який бік.

Слід особливо підкреслити, що широко використовувані у світовій

практиці і наведені в стандарті такі прискорені методи нарахування

амортизації, як зменшення залишкової вартості, зменшення залишкової

вартості за подвійною нормою, кумулятивний (суми чисел), аж ніяк не

відбивають якісь реальні закономірності втрати засобами праці споживчих

властивостей і вартості. Вони просто задають певні алгоритми розрахунку сум

амортизації, які зменшуються в часі. Тому. якщо встановити період

амортизації таким, що дорівнює економічно раціональному строку служби

засобів праці, то збіг нараховуваних сум амортизації із справжніми темпами

втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості може бути тільки

випадковим. Рівною мірою це стосується і всіх інших відомих методів

прискореної амортизації. Прискорена амортизація має дозволятися тільки

для основних засобів, які вводяться, оскільки в цьому випадку вона

найбільшою мірою стимулює оновлення виробництва та інвестиції.

Головний недолік діючої амортизаційної політики — її антиінвес-

тиційна спрямованість через законодавчу регламентацію амортизації тільки як

елементу розрахунку податку на прибуток і повного відриву нарахування

амортизації від реального зносу активів у конкретних умовах їх

експлуатації. При цьому грубою помилкою діючої методики нарахування

амортизації є прийняття за зносоутворювальну базу залишкової вартості

активів, що при невизначеності термінів використання (або їх ліквідаційної

вартості) програмує старіння основних засобів, постійне скорочення сум

амортизації й унеможливлює взагалі перенесення в повному обсязі

авансованого капіталу на витрати виробництва.

Наслідком запровадження нової методики нарахування амортизації стало

скорочення на 15,4% у 1998 абсолютного розміру нарахованого амортизаційного

фонду в економіці України (14285 млн. гри. у 1997 та 12037 млн. грн. у

1998).

Це зумовило різкі зміни структури як витрат на виробництво

продукції, так і джерел фінансування капітальних вкладень: питома вага

амортизації у витратах на виробництво скоротилася з 9,3 до 7,8%; у складі

джерел фінансування капітальних вкладень — з 61,3 до 54,1%. На цьому тлі

особливо небезпечна тенденція до поглиблення нецільового характеру

використання амортизаційного фонду. За даними зведеного бухгалтерського

балансу, в 1998 порівняно з попереднім роком амортизація, що знаходиться в

поточному обігу, зросла на 43,3%.

Чинна класифікація активів (за трьома групами) надзвичайно спрощена.

Положення складнюється введенням обліку активів за сукупною вартістю

об'єктів другої та третьої груп (привабливого тільки з позицій спрощеного

контролю сум нарахованої амортизації податковою адміністрацією). Такий

облік унеможливлює урахування специфічних умов експлуатації активів

(інтенсивність використання, змінність, виробниче середовище тощо).

Не зміцнюють інвестиційну спрямованість амортизаційної політики

жорсткі обмеження, покладені на використання прискорених методів

амортизації чинним законодавством: їх застосування розповсюджується тільки

на введені із середини 1997 активи, що входять до третьої групи основних

засобів без права індексування їх вартості; не розповсюджуються прискорені

методи амортизації на підприємства, ціни на продукцію яких встановлюються

державою і найголовніше - регламентований механізм прискореної амортизації

не є таким по суті, він лише засіб перерозподілу нараховуваних сум

амортизації у часі, оскільки не передбачає скорочення загальних термінів

використання. Використання прискорених методів амортизації потребує

індивідуального обліку об'єктів, що вступає в протиріччя з вимогами щодо

групового обліку активів.

Прискорені методи амортизації самі по собі не містять стимулів до

інвестування на стагнуючому, низько- і малоприбутковому виробництві. Ці

методи в змозі«підігріти» інвестиційну активність в уже інвестованих,

прибуткових підприємствах. В реальних умовах каталізатором економічного

зростання і відродження виробництва прискорені методи амортизації можуть

стати у досить вузькому секторі економіки. Наслідок їх введення - підтримка

вузького кола динамічних, не обтяжених боргами фірм, що не мають

інвестиційних пільг. Для них відкривається можливість отримання додаткових

податкових пільг без трансформації їх у капітальні вкладення.

Державна амортизаційна політика, передбачаючи і готуючись до

інвестиційного «сплеску», повинна забезпечувати максимальні свободи

підприємницьким структурам у використанні власних коштів, але в реальних

умовах законодавчі «вишукування» в галузі прискореної амортизації

передчасні і корисні лише в теоретичному плані.

Змістом дій Уряду в ситуації, що склалася, має стати проведення

ініціатив з розробки стратегічних документів - Концепції державної

амортизаційної політики та Програми реформування амортизаційної системи

(довго-, середньо- та короткострокової). Ці стратегічні документи повинні

визначити основні засади Закону України «Про амортизацію» і бути

узгодженими з відповідним розділом Закону України «Про оподаткування

прибутку підприємств» та всіма інструктивними й нормативними актами, що

регламентують порядок оцінки, індексації основного капіталу, обліку його

руху, зносу та амортизації.

Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні документи, що

регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи, на

нашу думку, мають містити такі вихідні положення:

1. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати

директивні та ринкові важелі при посиленні останніх. Це здійснюється на

основі послідовної регламентації механізмів лібералізації амортизаційної

системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів.

Мета реформації в цій галузі — активізація інвестиційної діяльності,

фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний

шлях розвитку, підвищення ділової активності суб'єктів господарювання.

Державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для

зростання власних джерел капіталовкладень відповідно і залежно від

стратегії та пріоритетів структурної та науково-технологічної політики у

точках економічного зростання, в яких країна має конкурентні переваги, а

також в імпортозамінюючому виробництві.

2. Держава має регламентувати принципи побудови амортизаційної системи

спеціальним Законом України «Про амортизацію», в якому амортизація

трактується як економічний процес відтворення основного капіталу суб'єктів

господарської діяльності. Закон визначає основні правила нарахування і

використання амортизації (класифікація основного капіталу, середні

нормативні терміни використання та допустимий діапазон відхилень, перелік

та порядок застосування різних методів амортизації, умови списання та

зарахування активів на баланс, зобов'язання щодо цільового використання

амортизації, тощо) і надає певні свободи суб'єктам господарювання у виборі

прийнятного для них режиму списання основного капіталу. Відповідний розділ

Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» має визначати лише

режим вилучення амортизаційних сум з-під оподаткування.

3. Законодавче затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків

діючої методології, для цього він повинен передбачати;

• прийняття за базу нарахування амортизації первісної (а не залишкової)

вартості основного капіталу;

• відродження пооб'єктного обліку активів на індивідуальних рахунках;

• класифікацію основного капіталу на функціональній основі з урахуванням

його галузевої специфіки;

• визначення групових норм згідно з функціональною класифікацією основного

капіталу. При нарахуванні амортизації вони мають застосовуватись у

визначеному діапазоні коливань (коридорі) залежно від конкретних умов

експлуатації;

• заборону на безповоротне вилучення коштів амортизаційного фонду в будь-

якій формі;

• введення відповідно до стратегії пріоритетів структурної та науково-

технологічної політики пільг з податку на прибуток, що спрямовується на

реінвестування. Ця пільга прямої дії має активно використовуватися, поки

виробництво не вийде на траєкторію сталого економічного зростання, в умовах

якого природно набуватимуть розповсюдження прискорені методи амортизації;

• скорочення обмежень на використання прискореної амортизації, дозвіл

підприємствам самостійно обирати методи амортизації та вільно переходити з

прискорених методів на рівномірні у будь-який час;

• перехід до відокремлених стандартів обліку для оподаткування і зовнішніх

користувачів; для цього систему обліку регламентувати таким чином: у

собівартість включаються всі фактичні капітальні витрати, а для цілей

оподаткування вони приймаються з урахуванням затверджених норм і у

встановлених межах.

Висновки

Дана робота розкриває сутність амортизаційних відрахувань, що полягає

в здатності відтворювати основні фонди, оновлювати їх. У роботі подані

характеристики різних видів амортизації, що використовуються в залежності

від виду і строку служби основних фондів. Розкриття видів і методів аналізу

амортизаційних відрахувань, шляхів їх удосконалення дає змогу використати

цей матеріал на практиці для вивчення економічних можливостей конкурентного

підприємства.

При розрахунку норм амортизації дуже важливо правильно визначити

економічно доцільний строк служби основних фондів з урахуванням їх

довговічності, морального зносу, перспективних планів технічного

переобладнання, балансу устаткування, можливостей модернізації і

капітального ремонту.

Особливо слід відмітити, що вибір методу амортизації основних фондів

повинен базуватися на розробці бізнес – плану діяльності підриємства

протягом амортизаційного періоду і врахувати темпи зростання обсягів

діяльності та її доходності, темпи зростання поточних витрат, зміни в

податковій політиці держави або податковому статусі підприємства,

необхідність та час виконання фінансових зобов’язань, джерелом покриття

яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за

рахунок прибутку. Необхідно врахувати прогнозований період експлуатації

об’єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації

об’єкта амортизації, потребу в формуванні власних фінансових ресурсів

протягом амортизаційного періоду.

Крім того, треба мати на увазі, що в ряді галузей норми амортизації

можуть бути підвищені чи понижені також у залежності від технологічних

особливостей виробництва, режиму і змінності устаткування, ступеню

навантаження і фізичного об’єму виконуваних робіт, умов зовнішнього

середовища, географічного розміщення об’єктів та інших факторів.

Проаналізувавши практичні проблеми управління амортизацією основних

фондів можемо зробити висновки, наслідком лібералізації державної

амортизаційної політики та орієнтації системи амортизації на західні

стандарти, розпочатих у країні із середини 1997, стало значне послаблення

інвестиційного потенціалу амортизаційної системи та її безпосереднє

підпорядкування інтересам бюджетно-податкової політики.

Найсуттєвіші з низ:

- підприємствам, за наявності серед них великої кількості збиткових,

нав'язали тільки прискорену аморгизацію, хоч вона дає переваги лише

рентабельним підприємствам. При цьому не було дано визначення прискореної

амортизації;

- не було визначено галузі застосування і мета фіскальної та економічної

амортизації, а кількість норм амортизації була невиправдано дуже скорочена

(приблизно з 1400 до 4) за наявності великих відмінностей у довговічності

та умовах відтворення окремих засобів праці;

-для більшості видів основних фондів було здійснено перехід від

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7