- запровадити обов'язкову практику переводу персоналу з внутрішніх посад УВП (начальники відділень засуджених, чергові тощо) і навпаки, зовнішні (охорона, матеріально-технічне забезпечення, соціальні служби і т.д.)

- створити в УВП центри громадських зв'язків за типом тих, які існують в інших силових структурах держави;

- періодично (1 раз на рік) проводити "круглі столи" з участю членів сім'ї персоналу, їх родичів, інших громадян;

- проводити наукові дослідження, тестування та т.п. роботу по вивченню загального розвитку персоналу та рівня "професійної" деградації;

- щорічно розробляти програми щодо профілактики та подолання професійної деформації персоналу УВП;

- ширше залучати персонал та створювати умови для прищеплення останньому почуття прекрасного, захоплення культурою, мистецтвом та іншими загальнорозвиваючими програмами (походи у музеї, театр т.п.).

РОЗДІЛ III ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО 1 ПСИХО-ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ПЕРСОНАЛУ СИСТЕМИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

3.1. Психологічна служба пенітенціарної установи у третьому тисячолітті

В умовах глибинного реформування діяльності пенітенціарних установ все помітнішу роль починає відігравати психологічна служба. На думку Медведєва В.С., і ми її поділяємо, можна достовірно прогнозувати, що психологи та соціальні працівники у найближчі 10-20 років стануть ключовими фігурами процесу ресоціалізації засуджених. Гостроти цій проблемі надає те, що чинне Положення про психологічну службу вже втратило свій новаторський характер і навіть застаріло, а проект нового положення, який підготовлено Державним департаментом з питань виконання покарань, має тактичну спрямованість і вичерпає себе протягом 5-Ю років [66].

Сьогодні в пенітенціарних установах України на посадах психологів працює більше 200 осіб, а співвідношення до загальної кількості засуджених складає приблизно 1 до 950 [67]. При визначенні майбутнього психологічної служби принципового значення набувають питання мети, головних завдань та спеціалізації діяльності. Зрозуміло, що такі питання повинні узгоджуватися із загальною стратегією державної пенітенціарної політики. Її засади тільки розбудовуються, тому як орієнтир обрано проект Кримінально-виконавчого кодексу України, згідно якого найбільш чисельними видами пенітенціарних установ передбачаються установи для повнолітніх засуджених до позбавлення волі максимального, середнього та мінімального рівня безпеки. На пріоритетах діяльності психологічної служби таких установ і буде зосереджено подальшу увагу. Мета діяльності психологічної служби пенітенціарних установ України, як ми вважаємо, полягає у психологічному забезпеченні виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Таке забезпечення розповсюджується на засуджених та персонал пенітенціарної установи. Тобто, основними об'єктами діяльності психологічної служби є засуджені та пенітенціарний персонал. Під психологічним забезпеченням у науці розуміється компетентне, комплексне, постійне застосування здобутків психологічної науки і практики у процесі виконання і відбування покарання[68]. Відомо, що у центрі уваги практичного психолога перебуває конкретна особа чи група людей, які потребують сприяння психологічними засобами у вирішенні різноманітних проблем, повному розкритті власних сутнісних сил. Сьогодні у центрі уваги пенітенціарних психологів знаходяться засуджені, а на периферії - персонал установ, який нараховує близько 50 тисяч осіб. Парадоксальність такого становища стає очевидною при порівнянні службової діяльності пенітенціарних працівників і працівників органів внутрішніх справ (далі ОВС).

Як встановлено вченими, підвищена відповідальність, конфліктність, віктимність, ймовірність професійної деформації та деякі інші риси є показовими для діяльності працівників ОВС [69]. Все це у поєднанні з обмеженим колом спілкування, тривалим перебуванням на службі характерне для діяльності пенітенціарних працівників, але при цьому в ОВС створено психологічну службу, яка спрямовує свої зусилля на підвищення оперативно-службової діяльності, збереження людського потенціалу, зведення до мінімуму негативних психогенних чинників. У той же час, психологічна служба щодо персоналу в пенітенціарних установах ще досі не визнана.

На думку більшості дослідників, відносно пенітенціарного персоналу головні завдання психологічної служби полягають у:

- формуванні та підтриманні психолого-педагогічної компетентності на рівні, необхідному для ефективного виконання службової діяльності;

- підвищенні психологічної захищеності персоналу від несприятливих чинників, пов'язаних з проходженням служби в умовах установи;

- сприянні професійному та загальноособистісному розвитку [70]. У майбутньому, на нашу думку, психологічна служба може включати дві групи: по роботі з засудженими та по роботі з персоналом установи. До першої групи входитимуть фахівці, які закріплюються за структурними відділеннями установи, а саме:

- карантину, діагностики і розподілу засуджених (І фахівець);

- ресоціалізації (1 фахівець на 2-5 відділення);

- посиленого контролю (2 фахівця);

- соціальної адаптації (1 фахівець).

Другу групу доцільно утворювати, як вважають спеціалісти, з розрахунку 1 фахівець на 100 працівників, але не менше 2 посад на установи максимального та середнього рівнів безпеки і 1 посади на установу мінімального рівня безпеки [71].

Зрозуміло, що пропозиції стосовно спеціалізації діяльності психологічної служби потребують апробації. У такому контексті необхідним є вивчення досвіду діяльності психологів пенітенціарних систем країн Європи. Цікавим, на нашу думку, виглядає експеримент щодо створення центрів психолого-педагогічної роботи, який розпочато у виправних колоніях 13 регіонів Росії. Він має схожі організаційні риси з відомим за часів СРСР "Ярославським" експериментом (1985 - 1988рр.) [72]. Одночасно він вигідно відрізняється від останнього наявністю у центрі, який складається з 3-6 загонів, психолога та соціального працівника.

Таким чином, в умовах третього тисячоліття, психологічна служба УВП повинна виконувати такі завдання:

1) займатися не тільки засудженими, але й у більшій мірі персоналом установ з метою попередження професійної деформації останніх і ефективного їх впливу на процес ресоціалізації засуджених;

2) здійснювати "фільтруючі функції" по добору на службу в УВП найбільш соціальне зрілих та гуманно налаштованих осіб;

3) проводити релаксійні заходи як до заступання на службу, так і після неї, тобто у безперервному процесі, що дозволить максимально знімати психологічні перенавантаження з персоналу та у кінцевому результаті - і з засуджених;

4) оптимізувати співвідношення кількості психологів на загальну частку персоналу, довівши його як 1:30, що характерно для більшості країн -- членів Ради Європи та логічно витікає з реального стану справ - щоденно на службу в УВП заступає наряд у кількості до ЗО чол.;

5) встановити постійну взаємодію з психологами по роботі з засудженими з тим, щоб визначити вплив та результати роботи з персоналом.3.2. Психотехніка саморегуляції в роботі психологічної служби установ виконання покарань.

Основна увага психологів установ зосереджена на реалізації психодіагностичної, прогнозної, корекційної, психопрофілактичної і виховної функцій із спецконтингентом, що відбуває покарання в місцях позбавлення волі. При цьому нібито на другий план відходить такий важливий напрямок діяльності цієї служби, як формування психологічної стійкості особового складу, профілактика професійної і психологічної деформації, психоемоційне розвантаження співробітників.

З кожним роком ця проблема загострюється, що викликано значною інтенсифікацією оперативно-режимної і профілактично-виховної діяльності установ у зв'язку з постійним зростанням кількості спецконтингенту.

Як доведено у ході дослідження, помітні психічні перевантаження, наявність екстремальних умов служби, негативний вплив середовища засуджених, перенасиченість емоціями суттєво впливають на виконання важливих соціальних завдань, покладених на пенітенціарну систему, позначаються на фізичному і психічному здоров'ї співробітників.[73] Подолання цих негативних наслідків службової діяльності можливе шляхом оптимізації умов праці, використання компенсаційних факторів. В сьогоднішніх умовах значно зростає роль суб'єктивних засобів (корекційних методів, навіювання, гіпнозу, методів психічної саморегуляції), що дозволяє оптимізувати свій функціональний стан, знімати психічне перенапруження, саморозвантажувати психіку.

Важливим завданням практичного психолога, на наш погляд, є навчання особового складу психотехніці саморегуляції.

За теорією Г.А. Тарасова [74], цей процес повинен здійснюватися в такій послідовності:

І етап. Навчання елементарної релаксації (під релаксацією розуміють послаблення, відпочинок [75]). Освоєння релаксаційних методик дає, на нашу думку, можливість закласти фундамент результативності будь-якої психотехніки, оскільки, всі відомі системи передбачають позитивний ефект у результаті правильної релаксації.

Як показує практика, добре зарекомендував себе в практичній роботі метод Г. Бенсона, який на основі чотирьох умов (тихе місце, розслаблена зручна поза, сконцентрована увага на чому-небудь, пасивна увага, без прагнення досягти якого-небудь результату) дає можливість відчути початок релаксаційного стану і закріпити його.

II етап. Навчання шести стандартним вправам аутогенного тренування.

Автор аутогенного тренування І.Г. Шульц запропонував викликати фізіологічні зрушення шляхом пасивної концентрації на відчуттях: "тяжкість", "тепло", "серце", "дихання", "сонячне сплетіння", "прохолода лоба". За допомогою цих вправ можна навчитися за відносно короткий час входити в аутогенний стан і створювати передумови для стійкої навички знаходження в ньому.

III етап. Використання формули цілеспрямованого самонавіювання.

Згідно Е. Буе, поняття самонавіювання визначається як "втілення означеної думки нами самими в нас самих" [76].

У такому розумінні самонавіювання співпадає з тим, що розуміється під гіпнозом, який суттєво впливає на духовний і фізичний стан людини. Але для цього необхідно правильно засвоїти принципи методу:

- кожну мить потрібно думати тільки про одне;

- кожна думка, яка оволодіває нашою свідомістю, перетворюється в дійсність. Практично будь-які формули самонавіювання дають стійкі позитивні результати при дотриманні вищезгаданих принципів.

IV етап. Навчання техніці медитації.

Процес медитації складається з трьох стадій: розслаблення, зосередження і власне медитаційний стан. Коли людина досягає релаксаційного стану, усувається надмірна нервово-м'язова напруга, що і є обов'язковою умовою початку медитації.

При розслабленні створюється нейтральний фокус уваги. Таким фокусом може бути дихання людини, яка займається медитацією, комбінація звуків, повторяння слів, геометричні фігури, малюнки тощо.

Важливим принципом медитації є пасивність відношення.

Виникнення медитаційного стану виключає на якийсь період концептуальну систему, тимчасово припиняє процеси обробки вхідної інформації, а це, в свою чергу, дозволяє досягти глибокого фізичного і розумового відпочинку. Систематичні заняття саморегуляцією суттєво підвищують активність нервової системи. Людина, що оволоділа азами самоуправління, набуває чудових здіб-ностей щодо регуляції духовних сил, подолання стомлюваності, емоційної напруги.

Систематичні заняття самого психолога і уміння навчити цього інших, як свідчать дані апробації методик саморегулювання, створюють передумови для реальної допомоги у вирішенні тих проблем, які мають місце в установах виконання покарань.

Отже, для забезпечення ефективного та максимально сприяючого режиму релаксації осіб із числа персоналу необхідно здійснити такі заходи:

1) вивчити всебічно особистість, включаючи аналіз особистих справ, картотек тощо;

2) навчити персонал простим та доступним формам і методам індивідуальної психосаморегуляції в екстремальних умовах;

3) створити спеціальні центри психологічного розвантаження персоналу у межах УВП області і використовувати їх у залежності від ступеня особистих характеристик і рівня деформації;

4) ширше залучати до цієї роботи можливості сім'ї, колективу, громадських інститутів та об'єднань громадян, включаючи релігійні.

3.3. Психологічний стрес, як фактор, що впливає на психогенний стан персоналу і шляхи його подолання

На даний час практично всі вчені, які досліджують зв'язок психічного стану людини і її здоров'я, дійшли згоди у думці, що психічний стрес може викликати так звані психогенні захворювання, до яких відносяться хвороби органів кровообігу, діабет, виразкова хвороба, деякі ендокринні і статеві розлади, різні ураження шкіри і т.д.

Стрес - це реакція організму на перевантаження. Психологічний стрес виникай в тому випадку, коли центральна нервова система не може справитися з потоком інформації, який їй необхідно обробити.

Для того, щоб при такій напруженій роботі працівники УВП могли зберегти своя здоров'я, працювати довго і продуктивне, вони повинні володіти певними знаннями з психогігієни і психопрофілактики, які так само, як і звичайні гігієнічні і профілактичні заходи, дозволяють їй зберігати активність і працездатність. Необхідно розібратися в психологічних факторах, що впливають на здоров'я, основних симптомах психічного перенапруження і погіршення здоров'я.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9