Недійсність шлюбу як такого передбачена статтею 39 Сімейного кодексу. В ній зазначена ціла низка причин, за яких шлюб є недійсним (тобто при укладенні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень, навіть без рішення суду). Такими порушеннями є:

1. реєстрація шлюбу з особою, яка вже перебуває у шлюбі. Українське сімейне законодавство цілком слушно не допускає багатошлюбності. Охорона одношлюбності як однієї із необхідних умов укладання шлюбу здійснюється шляхом визнання недійсним шлюбу, який порушує цю умову і має місце, як правило, тоді, коли зіштовхуються інтереси і права, які випливають із двох шлюбів. Таке зіткнення має місце, коли:

a. з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі. Тут має місце бігамія (одночасне перебування в двох шлюбах). На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визнається другий шлюб як укладений з явним порушенням встановленого порядку (більш того, він аж ніяк не може негативно впливати на правову природу першого шлюбу). Недійсність другого шлюбу, як і збереження першого, є безумовним та беззастережним і не може залежати від бажання сторін зберегти чи анулювати той чи інший шлюб. Також не має значення, чи свідомо подружжя порушило вимоги законодавства, чи добросовісно помилялося. Наприклад, подружжя тривалий час не підтримувало між собою стосунків. Дружина могла вважати, що чоловік загинув внаслідок бойових дій, нещасного випадку тощо. Проте ці мотиви правового значення не мають і якщо вона укладе повторний шлюб з іншим чоловіком, то укладений шлюб буде недійсним. Другий шлюб може стати дійсним лише з моменту припинення попереднього шлюбу, і до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу;

b. після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому законом порядку був оголошений померлим. Смерть особи була зареєстрована державним органом РАЦСу на підставі судового рішення про оголошення її померлою. Шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним, оскільки принцип одношлюбності не порушувався. Проте у судовій практиці відомі випадки (особливо в післявоєнні роки), коли за позовом одного із подружжя другий шлюб розривався і колишнє подружжя реєструвало новий шлюб на загальних підставах.

2. шлюб, зареєстрований між родичами по прямій ліній спорідненості, а також між рідними братом і сестрою. Більш того, перешкодою до укладання шлюбу є не лише шлюбні родинні зв'язки, а й будь-яка, в т.ч. й позашлюбна, родинність.

Випадки визнання шлюбу недійсним з наведеної підстави в судовій практиці практично не зустрічаються, оскільки суспільна мораль засуджує кровозмішення. Водночас варто зазначити, що вони не можуть бути виключені взагалі, особливо коли мова йде про одруження між братами та сестрами від повторних шлюбів.

3. шлюб з недієздатною особою. Адже особа, яку у встановленому порядку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу, оскільки внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може розуміти значення своїх дій та оцінювати їх. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.

Наведені порушення умов укладання шлюбу обумовлюють його абсолютну недійсність і дають підстави органу РАЦСу за заявою зацікавленої особи анулювати актовий запис про шлюб.

3.2 Шлюб, що визнається недійсним за рішенням суду. Неукладений шлюб

Перелік підстав, за наявності яких суд має визнати шлюб недійсним, перелічені у статті 40 Сімейного кодексу. Це:

1. шлюб, зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Відсутність взаємної згоди при укладанні шлюбу в теорії сімейного права за аналогією з цивільним правом іменують пороком волі при укладанні шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Суд може призначити судово-психіатричну / судово-психологічну експертизу, яка має дати відповідь: чи взагалі розуміла особа, яка укладала шлюб, значення своїх дій і чи могла ними свідомо керувати? Ну от, наприклад: К. уклала шлюб з А. - 76-літнім тяжкохворим пенсіонером, інвалідом І групи, і прописалася на його житлову площу. Проте було встановлено, що А. у період реєстрації шлюбу знаходився в такому стані, що просто не міг усвідомлювати ні своїх дій, ні їх наступних наслідків. За позовом прокурора суд визнав шлюб недійсним і актовий запис про його реєстрацію анулював. А згодом К. була виселена в судовому порядку з квартири А. без наступного надання житлової площі.

Якщо особа уклала шлюб, перебуваючи в такому стані, що не розуміла значення своїх дій, звичайно, вона має право після того, як вилікується, порушити питання про визнання шлюбу недійсним, оскільки нею по суті свідомого бажання щодо укладання шлюбу не виявилось. Однак коли особа все ж бажає зберегти такий шлюб, немає необхідності визнавати укладений шлюб недійсним, а потім реєструвати новий на загальних підставах.

2. фіктивність шлюбу. Дана підстава зазначена у частині 2 вищезгаданої 40 статті Сімейного кодексу України: шлюб є фіктивним, якщо при його укладенні жінка та чоловік (або один з них) не мав наміру створювати сім'ю та набувати права та обов'язки подружжя. Тобто зовнішнє виявлення волі - волевиявлення особи / осіб, які уклали шлюб - суперечить їх справжній волі. Адже, як вже було зазначено в першому розділі курсової роботи, однією з умов дійсності шлюбу є саме наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб. А коли подружжя просто реєструє шлюб з метою досягнення якихось пільг та привілеїв, що випливають із його реєстрації (право на прописку, на житло другого з подружжя (зокрема, з метою переуступки житлової площі), право на майно другого з подружжя у випадку його смерті, право на пенсію з приводу втрати годувальника, на користування пільгами (наданими, наприклад, конкретному пенсіонеру), на страхову суму, можливість ухилення від сплати податку тощо), то це аж ніяк не є може відповідати внутрішній волі осіб укласти шлюб.

Наведемо приклад: між К. і М. був укладений шлюб, про визнання якого недійсним був пред'явлений позов Б. і О. - матір'ю і дочкою К. Було також встановлено, що К., який страждає важкою формою туберкульозу, у момент реєстрації шлюбу знаходився в лікарні у важкому стані. М., до речі, знала про діагноз і важкий стан здоров'я К. І наступного дня після реєстрації шлюбу вона стала клопотатися про прописку на житлову площу К., між іншим, не маючи на те згоди ні самого К., ні його матері, також прописаної на цій площі. Всі ці обставини дали підстави для висновку, що шлюб був укладений не з метою створення родини, а з метою одержання права на житлову площу К.

Ще варто додати, що фіктивним шлюб визнається як у випадку, коли обидві сторони не мали наміру створити сім'ю, так і при відсутності такого наміру тільки в однієї з них. Так, З. (1905 р.н.) і Ч. (1924 р.н.) уклали шлюб. Пізніше З. звернувся до суду з позовом про визнання цього шлюбу недійсним, посилаючись на те, що відповідачка уклала його без наміру створити сім'ю, а лише мала на меті одержати житлову площу в Києві, де проживав З. Прописавшись, відповідачка не раз говорила, що проживатиме з ним тільки в якості опікунки. Подружні відносини між сторонами не підтримувалися взагалі, домашнє господарство велося окремо, спільного майна не надбано було. Шлюб був визнаний недійсним, хоча у З., на відміну від Ч., був намір створити сім'ю.

За правовою природою фіктивний шлюб нагадує мниму угоду. Як при мнимій угоді, так і при укладанні фіктивного шлюбу сторони вчиняють юридичні дії без наміру настання тих правових наслідків, які передбачені законом.

Справи щодо визнання шлюбу недійсним із мотиву його фіктивності хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, проте все ж спричиняють значні труднощі, особливо в тому разі, коли один із подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший, отримавши бажане (наприклад, право реєстрації на житловій площі другого з подружжя в столиці, розподіл в аспірантуру, влаштування на престижну роботу тощо), докорінно змінює свою поведінку і звертається з позовом про розірвання шлюбу. У такому разі суд може уважно вивчити і врахувати всі, навіть найнезначніші, обставини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі, наявність чи відсутність дітей, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність. А труднощі у розгляді справ такого роду пов'язані і з тим, що згідно статті 3 Сімейного кодексу, подружжя вважається сім'єю навіть тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Тобто подружжя не зобов'язане проживати разом, тому їх роздільне місце проживання ще не свідчить про відсутність наміру створити сім'ю і не може автоматично розглядатися як доказ фіктивності шлюбу.

Від фіктивних шлюбів, проте, слід відрізняти "шлюби з розрахунку", які укладаються з певних корисливих мотивів (наприклад, молода актриса вирішила укласти шлюб з відомим режисером, який би забезпечив їй творче зростання, аспірантка - з професором, передбачаючи спрощений захист дисертації; дівчина з провінції - із солідним бізнесменом, що дало б їй матеріальне забезпечення тощо). Тобто шлюб з розрахунку - це шлюб, який особа (особи) укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім'ї. І хоч укладання такого шлюбу традиційно викликало осуд у суспільстві, він не може бути визнаний недійсним. І взагалі правовими нормами шлюб "з розрахунку" не регулюється.

Також слід відрізняти від фіктивного шлюбу такий, "який не існує" (це шлюб, якого юридично немає, наприклад, посвідчений особою, яка не має права його посвідчувати) або такий, "який не укладено" (тобто за відсутності нареченої або нареченого, що цілком відповідає положенню статті 34 СК про обов'язковість присутності їх обох в момент реєстрації шлюбу).

В контексті даного питання варто також згадати про шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого (стаття 48 Сімейного кодексу), а також шлюб, який реєструвався за підробленим паспортом, за довіреністю. Він вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі РАЦСу анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Наприклад, молоді задовго до реєстрації шлюбу почали "святкувати" і, як наслідок, шлюб був "зареєстрований" між нареченою і свідком. У цьому разі (як і в інших вищевказаних) мова йде не про визнання шлюбу недійсним, адже його як такого не існує взагалі, а про анулювання запису реєстрації шлюбу як помилкового, оскільки він не відбиває дійсного стану речей.

Проте слід відрізняти визнання шлюбу недійсним від визнання його неукладеним. У першому випадку недійсним є шлюб, укладений за відсутності хоча б однієї з позитивних умов його реєстрації або за наявності хоча б однієї з установлених законом перешкод його реєстрації (негативних умов). А от визнання шлюбу неукладеним має місце у разі порушення порядку його укладання. Адже, згідно статті 34 Сімейного кодексу, присутність наречених у момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою. Навіть реєстрація шлюбу через представника не допускається. Шлюб, укладений з порушенням вищезгаданої вимоги, немає необхідності визнавати недійсним, адже в юридичному значенні такого шлюбу просто не існує. Крім того, як вже згадувалося, неукладеним треба також вважати шлюб, зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому чи нареченій.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків. При цьому не існує презумпції батьківства чоловіка матері дитини. Якщо недійсний шлюб може за певних обставин визнаватися дійсним (про це мова піде дещо пізніше), то неукладений шлюб взагалі не може бути визнаний таким.

3.3 Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду

Крім випадків, коли шлюб визнається недійсним за рішенням суду, бувають випадки, коли шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Тобто визнання шлюбу недійсним є правом, а не обов'язком суду. Згідно положень статті 41 Сімейного кодексу, шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду у тих випадках, якщо він був зареєстрований:

1. між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частинами 4 та 5 статті 26 Сімейного кодексу, згідно яких за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним, але лише в разі скасування усиновлення.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми, оскільки відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною прирівнюються до відносин батьків і дітей за походженням (тобто біологічних).

Водночас цілком природно, що іноді між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди складаються стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу. Проте якщо ці особи завчасно не потурбувалися про отримання такого дозволу, то суд має цілковите право визнати такий шлюб недійсним.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6