самореалізації.

Гуманістичну педагогіку можна визначити як систему наукових теорій, що

затверджує вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника

навчально-виховного процесу, що розвивається по своїх здібностях.

Гуманістична педагогіка спрямована на створення таких форм, зміст і

методів навчання, що забезпечують ефективне розкриття індивідуальності

дитини – його пізнавальних процесів, особистісних якостей, створення таких

умов, при яких він захоче учитися, буде особисто зацікавлений у тім, щоб

сприймати, а не відштовхувати впливи, що виховують.

З позицій гуманізму кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожен

вихованець, міг стати повноважним суб'єктом діяльності, пізнання і

спілкування, вільною, самодіяльною особистістю. Міра гуманізації виховного

процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для

самореалізації особистості, розкриття всіх закладених у ній природних

задатків, її здібностей до волі, відповідальності і творчості.

Гуманізацію навчально-виховного процесу варто розуміти як перехід

особисто орієнтованої педагогіки, що додає абсолютне значення особистій

волі і діяльність тих, яких навчають.

Гуманізовати цей процес означає створити такі умови, у яких учень не

може не учитися, не може учитися нижче своїх можливостей, не може

залишитися байдужим учасником виховних чи справ стороннім спостерігачем

бурхливо поточного життя. Гуманістична педагогіка вимагає пристосування

школи до учнів, забезпечення атмосфери комфорту і психологічної безпеки.

Говорячи про гуманістичну педагогіку, варто мати на увазі, що хоча й

існують великі наробітки в області загальних підходів до гуманізації

утворення, сьогодні немає оформленої в цілісному виді концепції. Тому

доцільно розглянути деякі сучасні напрямки, що існують у рамках

гуманістичної педагогіки.

Основні ідеї педагогіки співробітництва. Новаторство в педагогіці.

Основні принципи нової моделі.

1. Людина знаходиться в активно-діяльному відношенні до світу і

самому собі.

2. Активність суб'єкта виступає у вищому своєму творчому прояві,

коли суб'єкт піднімається до становлення самого себе.

3. Ідея діяльного становлення покликання людини.

Змінилася структура освітнього процесу в новій моделі утворення. Якщо

структура традиційного утворення зводилася до наступного логічній схемі:

предмет – учитель – вихованець, то в новій моделі освітнього процесу став

інший: вихованець – покликання – предмет – урок – вихованець.

У традиційній схемі утворення предмет для вихованця задається

зовнішніми цілями, що не торкаються інтерес і його мотивацію. Нова модель

утворення спочатку зв'язує вихованця з покликанням, а потім мотивовано, під

покликання вводиться предмет, спеціально адресований вихованцю як урок.

Особливості змісту і методики.

1. Гуманний-особистісний підхід до дитини,

а) новий погляд на особистість як ціль утворення,

б) гуманізація і демократизація педагогічних відносин,

в) відмовлення від прямого примуса як методу (примуса до рамок

покарання),

г) нове трактування індивідуального підходу (відмовлення від

орієнтування на середнього учня, пошук кращих якостей особистості, її

інтереси, здібності, особливості розумових процесів, прогнозування розвитку

особистості, індивідуальні програми її розвитку, його корекція),

д) формування позитивних Я-концепцій (усі діти талановиті, створювати

ситуацію успіху, дитина гарна – поганий його вчинок, у кожній дитині –

чудо! Очікуй його!).

2. Дидактичний що активізує і розвиває комплекс -

II. Особистосно гуманна модель, основні положення якої сформульовані

видатним педагогом, фахівцем з дитячої психології Шалвой Олександровичем

Амонашвили. В основі індивідуально-гуманного підходу лежить гуманістичний

принцип, сутність якого – навчання в ім'я розвитку особистості школяра;

зміцнення гуманних, моральних відносин до людей, природі, праці,

навколишньому світу; дбайлива увага до внутрішнього світу дитини, його

інтересам і потребам, збагачення його щиросердечного і духовного

потенціалу.

Навколишній світ і педагогічний процес, вважає Ш.А. Амонашвили,

повинний бути улаштований так, щоб у них:

1. Дитина пізнавала і засвоювала істинно людське.

“Істинно людське” – інакше правдиве, справедливе, наукове,

моральне, добре, корисне.

2. Пізнавав себе як людини.

“Як людини” – тобто як створеного для людей (минулих, дійсних,

майбутніх), для себе, для Природи, для добрих людських справ, для турботи,

для творення, творчості і праці, для збагачення, прикраси.

3. Виявляв щиру індивідуальність.

“Щира індивідуальність” – виходить, одиничність і неповторність, і тому

з особливою місією від Природи.

4. Знаходив суспільний простір для розвитку своєї щирої Природи.

“Суспільний простір” – тобто олюднені умови і людське, що заохочує

сприяння для своєчасного і всебічного розвитку задатків; “щира Природа” -

безмежність можливостей, задатків, здібностей, талантів, загалом, усього

дарунка від Природи.

5. Його інтереси збігалися з загальнолюдськими інтересами.

Інтереси дитини – його потреби, тенденції, захоплення, бажання, досвід,

знання; “загальнолюдські інтереси” – значить загальнолюдські цінності,

культура, знання, досвід, науки, моральність, естетика, релігія, світогляд,

праця, здоров'я. Носіями загальнолюдських інтересів є для дитини дорослі,

навколишні його, особливо ж – учителя.

6. Були відвернені джерела, здатні провокувати дитини на

асоціальні прояви.

Такими джерелами можуть бути: брутальність у взаєминах людей, серед

яких живе дитина; брутальність у відношенні дитини, обмеження його

особистості і достоїнства, протистояння його життєвим інтересам, природним

тенденціям; авторитаризм і примуси, несправедливість у відношенні до нього,

матеріальна недостатність.

Практична частина: визначити тип темпераметру конкретної людини

(психологічна характеристика, взаємозв”язок з характером)

" Темперамент ", " характер ", " особистість " - у цих поняттях

початково міститься складна внутрішня діалектика. Ми використовуємо їх для

визначення людської індивідуальності - того, що відрізняє даної людини від

всіх інших, що робить його унікальним. Разом з тим ми заздалегідь

припускаємо в цій унікальності риси, загальні з іншими людьми, інакше всяка

класифікація, та й саме вживання перерахованих понять, утратила би зміст.

Які ж саме риси, сторони, якості, особливості людини відбиває кожне з цих

понять? Слова "темперамент", "характер", "особистість" уживаються нами

постійно і повсюдно, вони потрібні і своя роль виконують. У повсякденному

спілкуванні в кожне з них вкладається досить визначений зміст і з їхньою

допомогою досягається взаєморозуміння.

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку

протікання його психічних процесів і поводження.

За приклад я візьму людину, яку я знаю все своє життя – моя хресна

Кравчук Валентина Володимирівна – рідна сестра моєї мами. Її тип, як людини

вцілому - сильний урівноважений інертний тип. Сильні й урівноважені нервові

процеси відрізняються малою рухливістю. Представники цього типу зовні

завжди спокійні, рівні, важко збудливі.

На думку И.П. Павлова, темпераменти є "основними рисами" індивідуальних

особливостей людини. Їх прийнято розрізняти в такий спосіб: сангвінічний,

флегматичний, холеричний і меланхолійний.

На мій погляд моя хресна можна віднести до людей з сангвінічним

темпераментом.

Вона швидко сходиться з людьми, життєрадісна, легко

переключається з одного виду діяльності на інший, але не любить

одноманітної роботи. Віна легко контролює свої емоції, швидко освоюється в

новій обстановці, активно вступає в контакти з людьми. Її мова голосна,

швидка, виразна і супроводжується виразними мімікою і жестами. Але її

темперамент характеризується деякою подвійністю. Якщо подразники швидко

міняються, увесь час підтримується новизна й інтерес вражень, у неї

(сангвініка) створюється стан активного порушення і віна виявляє себе як

людина діяльна, активна, енергійна. Якщо ж впливи тривалі й одноманітні, то

вони не підтримують стани активності, порушення і хресна втрачає інтерес до

справи, у неї з'являється байдужність, нудьга, млявість.

У Валентини Володимирівної швидко виникають почуття радості,

горя, прихильності і недоброзичливості, але всі ці прояви її почуттів

хитливі, не відрізняються тривалістю і глибиною. Вони швидко виникають і

можуть так само швидко чи зникнути навіть замінитися протилежними. Настрій

її як сангвініка швидко міняється, але, як правило, переважає гарний

настрій.

Фізіологічною основою характеру є сплав рис типу вищої нервової

діяльності і складних стійких систем тимчасових зв'язків, вироблених у

результаті індивідуального життєвого досвіду. У цьому сплаві системи

тимчасових зв'язків грають більш важливу роль, тому що тип нервової системи

можна сформувати всі суспільно коштовні якості особистості. Але, по-перше,

системи зв'язків формуються по-різному в представників різних типів

нервової системи і, по-друге, ці системи зв'язків виявляються своєрідно в

залежності від типів. Наприклад, рішучість характеру можна виховати й у

представника сильного, збудливого типу нервової системи, і в представника

слабкого типу. Але виховуватися вона буде по-різному і виявлятися буде по-

різному в залежності від типу.

Зі сказаного ясно, що характер не успадковується і не є природженою

властивістю особистості, а також не є постійною і незмінною властивістю.

Характер формується і розвивається під впливом навколишнього середовища,

життєвого досвіду людини, його виховання. Валентина Володимирівна виросла у

селі, в порядній родині, де її батьки працьовиті й чесні, й вона

успадкувала від них самі найкращі риси. Впливи ці носять, по-перше,

суспільно-історичний характер (кожна людина живе в умовах визначеного

історичного ладу, визначеної соціального середовища і складається як

особистість під їх впливом) і, по-друге, індивідуально-своєрідний характер

(умови життя і діяльності кожної людини, його життєвий шлях своєрідні і

неповторні). Тому характер кожної людини визначається як його суспільним

буттям (і це головне!), так і його індивідуальним буттям. Наслідком цього є

нескінченна розмаїтість індивідуальних характерів. Однак у житті і

діяльності людей, що живуть і розвиваються в однакових умовах, мається

багато загального, тому й у характері їх будуть деякі загальні сторони і

риси, що відбивають загальні, типові сторони їхнього життя. Характер кожної

людини являє собою єдність індивідуального і типового. Кожна суспільно-

історична епоха характеризується визначеним загальним укладом життя і

суспільно-економічних відносин, що впливають на світогляд людей, формуючи

риси характеру.

Характер - це нерозривне ціле. Але вивчити і зрозуміти таке складне

ціле, як характер, не можна, не виділивши в ньому окремих чи сторін типових

проявів (чорти характеру). Загальні риси характеру виявляються у відносинах

особистості до суспільних обов'язків і боргу, до людей, до самої себе.

Відношення до суспільних обов'язків і боргу насамперед виявляється у

відношенні особистості до суспільної праці. У цьому зв'язку виявляються

такі риси характеру, як працьовитість, сумлінність, наполегливість,

ощадливість, і протилежні їм - лінощі, недбалість, пасивність,

марнотратство. Відношення людини до праці впливає на формування його інших

особистісних якостей. А вона у нас роботи не боїться, живе у пригороді

нашого міста, та її сім”я має велике господарство. На мою думку, саме по

відношенню до роботи, до людей вона показує всі свої найкращі якості, саме

по цім параметрам я склав її характеристику.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Педагогіка / заг. Редакцією професора А. П. Кондратюка/ . – К.:

Вища школа.

2. Немов Р. С. Практическая психология. – М.: Валдос, 1999

3. Основи психології (За заг. редакцією О. В. Киричука, В. А.

Роменця). – К.: Либідь 95

4. Фіцула М. М. Педагогіка. – Тернопіль, 1997

5. Українська національна система виховання: Концепція. К.: Либідь,

1991

6. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка. – К.: Екс об, 1999

7. М”ясоїд А. П. Загальна психологія. К.: Вища школа 2000

8. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б., Соціальна психологія: Підручник. –

К.: 1995

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни “Основи психології і педагогіки”

студента 3-го курсу, 1-ї групи

заочного факультету

спец. “Економіка підприємства”

(номер залікової книжки )

Варіант – 3.

Викладач:

Лариса Іванівна

РІВНЕ - 2002

-----------------------

Методи стимулювання.

Методи формування пізнання.

Методи організації діяльності та формування досвіду поведінки.

Страницы: 1, 2, 3, 4