Дипломная работа: Інноваційні форми і методи соціальної роботи з сім’єю

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМ ТА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Нормативно-правова база соціальної роботи з сім'єю

1.2 Сутність сім'ї, та типологія сімей

1.3 Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання

1.4 Технології соціальної роботи з сім'ями різного типу

1.5 Методи і організаційні форми соціальної роботи з сім'ями різного типу

РОЗДІЛ 2. НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

2.1 Соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля

2.2 Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насилля

2.3 Насильницькі та образливі моделі поведінки і дії та типи насильників

2.5 Організація надання допомоги, діяльність соціальних служб

2.6 Вирішення проблеми насильства в сім'ї

РОДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «РОДИНА»

3.2 Проведення педагогічного експерименту форм і методів соціально роботи з проблеми випадків насилля в сім'ї стосовно дітей в КЦ «РОДИНА»

3.3 Розробка методичних порад щодо попередження та подолання насильства в сім'ї шляхом урізноманітнення форм і методів соціальної роботи з сім'єю

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Роль сім'ї в сучасному суспільстві і життя людини незрівнянна за своїм значенням, ні з якими іншими соціальними інститутами.

Сім'я як основний осередок суспільства виконує найважливіші соціальні функції, відіграє значиму роль у житті людини, його захисту, забезпеченні соціалізації, формуванні і задоволенні індивідуальних потреб.

Сучасна ситуація в Україні (економічна криза, нагнітання соціальної та політичної напруженості, міжетнічні конфлікти, зростаюча матеріальна і соціальна поляризація суспільства тощо) загострила проблеми сім'ї. У значної частини сімей різко погіршилися умови реалізації основних соціальних і особистісних функцій, вони виявилися у складних життєвих обставинах.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.

За офіційними даними, насильство в сім'ї – досить поширене явище в Україні. соціальний виховний насилля сім'я молодь

Статистика показує, що 30-40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї за свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів, приблизно в 45-49 % сім'ях має місце насильство над дітьми. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття, то практично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорстокості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків[53].

Розглядаючи сімейне насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища нанесення шкоди жертві, зокрема, суспільству в цілому.

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у соціалізації, взаємостосунках з дорослими, у спілкуванні з ровесниками. Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства часто знаходять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України «…кожного дня підлітки скоюють понад 100 злочинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два–три розбійних напади, вісім пограбувань, 26-ть крадіжок державного, 45-ть особистого майна громадян (з них 16-ть квартирних крадіжок) і майже щодня вчиняють зґвалтування».

За останні десятиліття спостерігається психолого-педагогічний пошук і розробка окремих питань сімейного насильства в дослідженнях Ю. Якубова, Н. Лавриненко, М. Московка, О. Балакірєвої.

Про міжнародну увагу до проблем насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, а також Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.

Об'єктом дослідження є сім'ї, які опинились у складних життєвих обставинах.

Предмет дослідження – форми та методи соціальної роботи з різними типами сімей.

Мета дипломної роботи полягає в теоретичному узагальненні форм та методів соціальної роботи з різними типами сімей, зокрема, сімей, що потерпають від насильства, дослідженні суті насильства, виявленні умов, причин та наслідків, характеристика його особливостей, надання допомоги людям, які зазнали насильства чи були свідками цих дій, у попередженні цих фактів насильства над ними та подоланні наслідків насильницької поведінки та формування ненасильницької культури взаємовідносин у сім'ї.

Для досягнення цієї мети поставлені для вирішення наступні завдання: 1) дослідити форми і методи соціальної роботи з різними типами сімей; 2) розкрити сутність і зміст соціальної роботи; 3) охарактеризувати соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля; 4) визначення напрямків державної сімейної політики.

Теоретична значущість дослідження полягає в розширенні та поглибленні знань про шляхи удосконалення соціальної роботи з людьми які зазнали сімейного насилля та в узагальненні нормативно-правової бази соціально-правового захисту дітей від насильства, в сім’ї розкритті змісту соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми та напрямів роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.

Використанні у дослідженні загальнонаукові методи пізнання індукція, дедукція, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування.

Практичну реалізацію методів наочно виявляє таке поняття як форма «соціальної роботи». Завдяки формам методи наповнюються конкретним змістом соціальної роботи.

Згідно з чинним українським законодавством насильство в сім'ї розглядається як будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які розкривають проблему шляхів удосконалення соціальної роботи з людьми, що зазнали сімейного насилля в теоретичному та практичному аспектах, висновку, додатків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМ ТА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Нормативно-правова база соціальної роботи з сім'єю

Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи [8].

Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту – шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.

В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сім’ї. Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист [1].

Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм [1].

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

В загалом, до правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

- Загальна декларація прав людини (10.12.1948);

- Декларація прав дитини (20.11.1959);

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16.12.1966);

- Конвенція про права дитини (20.11.1989);

- Закон України «Про охорону дитинства» (26.04.2001);

- Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» (26.06.2001);

- Кримінальний кодекс України (1.09.2001);

- Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (15.11.2001);

- Сімейний кодекс України (10.01.2002);

- Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису» (15.05.2003);

- Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 «Про затвердження заходів щодо виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї" та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї»;

- Указ президента України від 5.05.2008 р. №411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї» (25.09.2008).

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КупАП.

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають «живим товаром» для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (від 10 липня 2006 р. №952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном [21, c. 95]. У січні 2006 року Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, зокрема до ст. 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» та ст. 303 «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією», що дає підстави стверджувати про приведення необхідних норм українського законодавства у відповідність із Палермською Конвенцією [14, c. 139].

Згідно Закону «Про попередження насильства в сім’ї» визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

-  спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

-  служба дільничних інспекторів міліції;

-  кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

-  органи опіки і піклування;

-  кризові центри;

-  центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;

-  органи виконавчої влади;

-  органи місцевого самоврядування [18, с. 64].

У кожного з цих органів різні обов’язки, тому вони повинні співпрацювати разом, адже тоді складатиметься майже повна картина окремих випадків, відповідно, стане простіше й ефективніше допомагати постраждалим від насильства в родині.

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14