|
Правові наслідки передання покупцеві товару
неналежної якості, визначені у ст. 678 ЦК, залежать від того, які порушення
вимог щодо якості товару – істотні чи неістотні – допущені продавцем. Істотними
вважаються порушення цих вимог у разі виявлення недоліків, які не можна усунути
або усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу,
недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення. В
разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право за своїм
вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення оплаченої за товар
суми; 2) вимагати заміни товару.
Якщо відступи від умов договору щодо якості є
неістотними, то, незалежно від можливості використання товару за призначенням,
покупець може вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення
ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3)
відшкодування витрат на усунення недоліків самим покупцем чи третьою особою. Не
виключається при цьому і вимога про відшкодування інших збитків, заподіяних
порушенням продавцем умов договору щодо якості товару, і про сплату неустойки,
якщо вона обумовлена договором купівлі-продажу. Якщо продавець товару
неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного
усунення недоліків товару І відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до
продавця або виготовлювача товару.
Певні правові наслідки настають і при порушенні
продавцем умов договору щодо комплектності товару та вимог про тару та (або)
упаковку. Так, у разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати
від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2)
доукомплектування товару в розумний строк. Якщо продавець у розумний строк не
доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором: І) вимагати заміни
некомплектного товару на комплектний; 2) відмовитися від договору і вимагати
повернення сплаченої грошової суми. Такі ж наслідки застосовуються також у разі
порушення продавцем обов'язку передати покупцеві комплект товару, якщо інше не
встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст. ст. 683,
684 ЦК). В арбітражній практиці на вимоги у зв'язку з порушенням умов щодо
комплектності, зокрема, при поставках продукції, поширювався скорочений (6-місячний)
строк позовної давності, як і на вимоги у зв'язку з неналежною якістю товару.
Проте передання некомплектного товару тяжіє до кількісних порушень договору
(відсутність комплектуючих виробів), тому до цього правопорушення повинен
застосовуватись загальний (3-річний) строк позовної давності [18].
Перевірка додержання продавцем умов договору
купівлі-продажу здійснюється у випадках та порядку, встановлених договором або
актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань
стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості,
асортименту, якості та інших умов, то порядок перевірки, визначений договором,
має відповідати цим вимогам. Так, у разі одержання товарів (вантажу) від
транспортної організації, яка здійснювала їх перевезення, покупець (одержувач)
повинен додержуватись правил, передбачених нормативно-правовими актами, що
регулюють діяльність даного виду транспорту. Одержання товарів від транспортної
організації – це лише початковий етап у її прийманні. Остаточну перевірку
відповідності одержаних товарів умовам договору, зокрема при поставках,
одержувач здійснює на своєму складі відповідно до вимог Інструкції про порядок
приймання товарів за кількістю та Інструкції про порядок приймання товарів за
якістю.
Обов'язок перевіряти відповідність товару умовам
договору перед переданням його покупцеві може покладатись на продавця, якщо це
передбачено договором, актами цивільного законодавства або нормативно-правовими
актами з питань стандартизації. У цьому разі продавець повинен на вимогу
покупця надати йому докази проведення такої перевірки. Перевірка додержання
умов договору купівлі-продажу щодо предмета договору покупцем і продавцем має
здійснюватись на одних і тих самих умовах (ст. 687 ЦК).
За договором купівлі-продажу на покупця
покладаються такі обов'язки: а) прийняти товар; б) зберігати товар у разі
відмови від його прийняття; в) оплатити товар; г) застрахувати товар, якщо цей
обов'язок передбачений для нього договором [9].
Прийняття товару покупцем безпосередньо від
продавця чи від транспортної організації – це виконання покупцем свого
кредиторського обов'язку за зобов'язанням, що виникло за договором
купівлі-продажу. При цьому він має вчинити дії, які відповідно до вимог, що
звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та
одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного
законодавства. Відмова покупця від прийняття товару допускається, якщо це
встановлено договором або законом, а також при здійсненні ним права на заміну
товару (ст. ст. 615, 689 ЦК).
Покупець в усіх випадках зобов'язаний зберігати
товар, переданий йому продавцем, незалежно від того, обґрунтовано чи необґрунтовано
він відмовився від його прийняття. При одержанні від транспортної організації
товару (вантажу), який не передбачений договором купівлі-продажу, поставки
тощо, одержувач повинен прийняти його на так зване відповідальне зберігання.
Одержавши від покупця відмову від такого товару, продавець повинен забрати
(вивезти) цей товар або розпорядитися ним у розумний строк. Якщо продавець у
цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалізувати товар або
повернути його продавцеві, поклавши на нього витрати, понесені у зв'язку із
зберіганням товару, його реалізацією або поверненням продавцеві. Якщо ж
покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився від його
прийняття, продавець має право вимагати від покупця прийняти та оплатити товар
або відмовитися від договору купівлі-продажу (ст. 690 ЦК) [20].
Покупець повинен оплатити товар після його
прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів, якщо договором або актами
цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Товар
оплачується за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона
не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, – за
ціною, що визначається наявністю звичайних цін, що склалися на аналогічні
товари на момент укладення договору. Покупець має також право вчинити за свій
рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або
вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 4 ст. 632,
ст. 691, ст. 692 ЦК). Відповідно до умов договору покупець може
частково або повністю оплачувати товар до його передання продавцем (попередня
оплата), з відстроченням або розстроченням платежу при продажу товарів у кредит,
а також з комбінуванням зазначених вище способів оплати. За порушення покупцем
обов'язку щодо оплати товару до нього можуть бути застосовані певні санкції
(примусове стягнення боргу, відшкодування збитків, оплата неустойки (пені) за
прострочення платежу, сплата процентів за користування чужими грошовими
коштами, розірвання договору, зупинення продавцем передання частини товару,
обумовленої договором, до повної оплати покупцем усього раніше переданого
товару тощо). Так, відповідно до чч. 3-5 ст. 692 ЦК у разі прострочення
оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за
користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та
оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або
відмовитися від договору купівлі-продажу.
За загальним правилом, закріпленим у чч. 2 ст. 334
ЦК, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання
майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна
вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо
для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання
доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого
товарно-розпорядчого документа на майно.
Відповідно до ст. 697 ЦК договором може бути
встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за
продавцем до оплати товару або настання інших обставин (наприклад, при продажу
товару в кредит). Договором купівлі-продажу може бути встановлений обов'язок
продавця або покупця страхувати товар. Страхування товарів (майна) здійснюються
за правилами, закріпленими у гл. 67 «Страхування». Якщо обов'язок
застрахувати товар за договором було покладено на покупця, але він не застрахує
його, продавець має право сам застрахувати товар і вимагати від покупця
відшкодування витрат на страхування або відмовитися від договору (ст. 696
ЦК).
Зазначені вище загальні положення про договори
купівлі-продажу застосовуються до окремих його видів, зокрема до купівлі
продажу нерухомого майна, якщо законом не передбачені особливі умови укладення,
виконання або відповідальності сторін за цими договорами.
2. Особливості правового
регулювання договору купівлі-продажу нерухомості
Як і будь-який інший договір купівлі-продажу,
договір продажу нерухомості є консенсуальним, тобто вважається укладеним у
момент досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами в потрібній у
належних випадках формі. Договору продажу нерухомості притаманні й інші,
спільні для всіх договорів купівлі-продажу риси, а саме – оплатність та
взаємність.
Правове регулювання договору продажу нерухомості
регламентується загальними нормами глави 54 ЦК України. При цьому необхідно
пам'ятати, що деякі норми глави 54 ЦК України не можуть бути застосовані до
зобов'язання з купівлі-продажу нерухомості в силу специфічності останнього.
До відносин з приводу купівлі-продажу нерухомості
в деяких випадках застосовуються й особливі нормативні вимоги. Так, відносно
договорів купівлі-продажу нерухомого майна у порядку приватизації
застосовуються спеціальні правила, що містяться у законах України «Про
приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)» та інших приватизаційних нормативно-правових
актах. До договорів купівлі-продажу земельних ділянок застосовуються відповідні
положення земельного законодавства України. Продаж нерухомого майна боржника у
порядку виконавчого провадження регулюється статтями 61, 62, 64, 66 Закону
України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., нормами
Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації
арештованого нерухомого майна від 27 жовтня 1999 р. №68/5.
Предметом цього договірного типу виступає
нерухоме майно. Саме предмет договору є тією визначальною ознакою, яка дозволяє
виділити договір купівлі нерухомості в окремий вид.
Поняття нерухомого майна міститься у ст. 182
ЦК України. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать
земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці,
переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, у тому
числі ліси, багаторічні насадження, будівлі, споруди. До нерухомих речей
відносяться також повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання,
космічні об'єкти. Режим нерухомості речі може бути поширений законом і на інші
речі – в силу їх обов'язкової державної реєстрації (ч. 2 ст. 182 ЦК
України) [15].
Таким чином, основними ознаками нерухомості є:
по-перше, тісний зв'язок з землею, по-друге, неможливість переміщення
відповідного об'єкту без його знецінення та зміни його призначення. Слід
зазначити, що ці ознаки притаманні не всім об'єктам нерухомості, адже кожний
вид нерухомого майна характеризується своїми особливостями, що у свою чергу
обумовлює специфічне правове регулювання.
Так, земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені
водні об'єкти є «природною» нерухомістю. Вони мають особливу цінність, що
визначає суспільний інтерес, який виражається у необхідності збереження їх
цільового призначення та встановленні спеціального правового режиму
користування. Тому регламентом відносин з приводу даних об'єктів притаманне
поєднання публічно-правового і приватноправового регулювання. Завданням
публічного права буде в даному випадку визначення можливості допуску
відповідних об'єктів нерухомості до участі у майновому обороті, встановлення
певних обмежень, що стосуються використання окремих категорій об'єктів у
майновому обороті, та санкцій за порушення вимог законодавства, що стосуються
публічного інтересу. В нашій державі вже сьогодні закладено основи для
встановлення обмежень земельного обороту залежно від категорій землі. Зокрема,
відповідно до положень Земельного кодексу України, землі в Україні залежно від
основного цільового призначення поділяються на землі сільськогосподарського
призначення, житлової і громадської забудови, природно-заповідного та іншого
природоохоронного призначення тощо, причому для кожної категорії землі
встановлений свій особливий правовий режим, а деякі землі (наприклад, землі
оборони) взагалі не можуть перебувати на праві приватної власності або можуть
перебувати у цивільному обігу у виключних випадках, встановлених законом.
Самостійними об'єктами нерухомості визнаються також ділянки надр та
відокремлені водні об'єкти. Вони визнаються нерухомістю в силу їх природних
фізичних якостей, а не тому, що складають єдине ціле з земельною ділянкою.
Інакше неможливо було б встановити право власності на надра поза залежністю від
права власності на землю. Особливість такого роду об'єктів полягає в тому, що у
відношенні їх діє презумпція виключної власності народу України [14].
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
