|
Виходячи
з викладеного, об'єктом матеріальної відповідальності як трудових правовідносин
є майно та майнові права сторони трудових правовідносин, якою заподіяна шкода
іншій стороні. Отже, як бачимо, безпосередній об'єкт трудового правопорушення і
об'єкт матеріальної відповідальності як трудових правовідносин не збігаються.
Важливим
елементом трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності є
об'єктивна сторона. Об'єктивна сторона складається, в свою чергу, з таких
елементів, як протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв'язок
між шкодою та протиправною поведінкою особи.
Протиправною
визнається така поведінка (діл чи бездіяльність) працівника, при якій він не
виконує чи неналежно виконує трудові обов'язки, покладені на нього трудовим
законодавством, колективним чи трудовим договором.
Протиправна
поведінка (дія чи бездіяльність сторони трудових правовідносин) може виявлятися
або у формі активної дії, або у формі бездіяльності. Протиправна діл полягає в
тому, що сторона трудових правовідносин вчиняє заборонені трудовим законодавством
дії, внаслідок яких заподіюється матеріальна і/або немайнова шкода.
Протиправна
бездіяльність полягає в тому, що матеріальна і/або немайнова шкода заподіюються
одній стороні трудових правовідносин іншою шляхом невчинення стороною тих дій,
які вона була зобов'язана вчинити при виконанні своїх обов'язків, покладених на
неї трудовим договором, колективним договором чи чинним трудовим
законодавством.
Одним
із дискусійних і практично не вирішених питань є поняття шкоди в трудовому
праві. Тим більше, що в зв'язку із введенням такої категорії, як «моральна
шкода», виникає необхідність відмежувати матеріальну шкоду від першої. У даному
випадку йтиметься саме про матеріальну шкоду. Згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП
України матеріальна відповідальність на працівника покладається тільки за пряму
дійсну шкоду, проте саме визначення прямої дійсної шкоди в КЗпП України не
дається. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про
судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам,
установам, організаціям їх працівниками» дає роз'яснення, що слід розуміти під
прямою дійсною шкодою. Під такою шкодою слід розуміти втрату, погіршення або
зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести
затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві,
тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові
виплати.[7] Згідно з
частиною 4 статті 130 КЗпП України неодержані або списані в дохід держави
прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових
обов'язків (так само, я:к і інші не одержані прибутки), не можуть включатися до
ш:коди, яка підлягає відшкодуванню.[8]
Виходячи
з визначення, даного Пленумом ВСУ, можна дійти висновку, що воно не охоплює
всіх випадків заподіяння прямої дійсної шкоди, а вказує лише окремі, про що
наголошується в самому роз'ясненні. В зв'язку з цим дане роз'яснення не можна
віднести до дефінітивних понять, оскільки воно охоплює лише окремої випадки
прямої дійсної шкоди. Крім того, в роз'ясненні так і не дано розмежування між
прямою і дійсною шкодою, хоча це не одне й те саме.
3.
Види матеріальної відповідальності працівника
матеріальний
відповідальність працівник відшкодування
Трудове
законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників:
обмежену і повну.
Обмежена
матеріальна відповідальність працівника – це відшкодування працівником
заподіяної роботодавцю прямої дійсної шкоди не більше встановленої законом межі
– свого місячного середнього заробітку.[9]
Згідно
із ст. 132 КЗпП України матеріальна відповідальність у розмірі прямої
дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника має
широку сферу застосування. Матеріальна відповідальність понад середній місячний
заробіток працівника допускається лише у випадках, передбачених законодавством
України. У ст. 133 КЗпП України перераховані випадки матеріальної
відповідальності працівників за конкретний склад правопорушень, проте цей
перелік не є вичерпним, оскільки ст. 132 КЗпП України встановлює загальну
норму щодо обмеженої матеріальної відповідальності працівників. Обмежену матеріальну
відповідальність згідно зі ст. 133 КЗпП України несуть працівники:
а) за
псування і знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів; виробів
(продукції), в тому числі при їх виготовленні;
б) за
псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів,
спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою,
організацією працівникові у користування;
2)
керівники підприємств, установ, організацій і їх заступники, а також керівники
структурних підрозділів підприємств, установ, організацій і їх заступники, якщо
шкоду підприємству, установі, організації заподіяно:
а)
зайвими грошовими виплатами;
б)
неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових
цінностей;
в)
невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної
продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних і грошових цінностей.
Повна
матеріальна відповідальність за чинним законодавством – покриття працівником
заподіяної шкоди у повному розмірі, але не більше прямої дійсної шкоди. Випадки
повної матеріальної відповідальності передбачені ст. 134 КЗпП України.
Згідно
з п. 1 ст. 134 КЗпП України працівник несе повну матеріальну
відповідальність, коли між працівником і підприємством укладено письмовий
договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за
незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання
або інших цілей. Такий письмовий договір про повну матеріальну відповідальність
згідно зі ст. 135 КЗпП України може бути укладено підприємством з
працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які обіймають посади або виконують
роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском),
перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Такі договори повинні відповідати типовому договору про повну матеріальну
відповідальність. Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може
бути укладено не з будь-яким працівником, а лише з працівником, який, по-перше,
досяг вісімнадцятирічного віку, по-друге, який обіймає посаду або виконує
роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском),
перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей.
Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну
матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається
Кабінетом Міністрів України.
Повна
матеріальна відповідальність за майно та інші цінності, отримані працівником
під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Для
притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності у даному випадку
необхідно, щоб майно або інші цінності були отримані під звіт, а це означає, що
працівник повинен відзвітувати перед власником або уповноваженим ним органом
про отримані цінності, тобто надати документи про відправлення вантажу,
здавання отриманих цінностей на склад тощо. Крім цієї умови, необхідно, щоб
отримання майна та інших цінностей мало місце за разовими документами
(довіреністю, накладною тощо), а не було одним із постійних обов'язків, які
виконує працівник згідно з трудовим договором. [10]
Повна
матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним у нетверезому стані
(п1 ст. 134 КЗпП України). При подачі позовної заяви про відшкодування
шкоди, заподіяної працівником, який знаходився в нетверезому стані, обов'язково
необхідно пред'явити докази, що підтверджують такий стан працівника. Цими
доказами можуть бути як медичний висновок, так і інші види доказів (акти та
інші документи, показання свідків тощо). Враховуючи те, що заподіяння шкоди
працівником, який був у нетверезому стані, є одним із найгрубіших порушень
трудових обов'язків, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду не
допускається.
Повна
матеріальна відповідальність працівника за шкоду, завдану недостачею, умисним
знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів
(продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних
приладів, спецодягу та інших предметів, виданих підприємством, установою,
організацією працівникові у користування (п. 5 ст. 134 КЗпП). При притягненні
працівника до повної матеріальної відповідальності за цією підставою слід мати
на увазі, що матеріальна відповідальність за недостачу матеріалів,
напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також
інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, наданих
працівникові у користування, застосовується до нього незалежно від форми вини
працівника (тобто незалежно від умислу чи необережності). На відміну від
недостачі зазначених цінностей, за їх зіпсуття або знищення працівник несе
повну матеріальну відповідальність лише тоді, коли шкода заподіяна умисно. Якщо
ж псування чи знищення зазначених цінностей сталося з необережності працівника,
то він несе матеріальну відповідальність за п. 1 ст. 132 КЗпП
України.
Повна
матеріальна відповідальність у випадках, передбачених окремими законодавчими
актами (п. 6 ст. 134 КЗпП України). За чинним законодавством така
відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраденням,
загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней,
належних сільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівниками
автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок подання
з її вини неправдивих даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну касиром
незабезпеченням цілості матеріальних цінностей, та іншими діями.
Повна
матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну не при виконанні трудових обов’язків
(п. 7 ст. 134 КЗпП України). 3аподі.яння шкоди не при виконанні
трудових обов'язків може бути як у робочий, так і в неробочий час. Така
відповідальність застосовується, якщо працівник без дозволу роботодавця для
власних потреб використовує технічні засоби підприємства для виготовлення будь-яких
предметів чи транспортні засоби.
4.
Визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування
Визначення
розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить від
ступеня вини особи, що заподіює шкоду, характеру виробничої діяльності
підприємства.
Згідно
ст. 135–3 Кодексу законів про працю розмір шкоди, заподіяної підприємству,
установі, організації, визначається за фактичними втратами, на підставі даних
бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості)
матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається
на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в
день прийняття рішення про відшкодування[11].
Ст. 135–3
КЗпП України передбачає можливість кратного обчислення розміру шкоди,
заподіяної підприємству розкраданням, умисним псуванням, недостачею або втратою
окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний
розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Кратний
розмір обчислення застосовується у разі заподіяння шкоди при роботах з
дорогоцінними металами, іноземною валютою, крадіжкою і недостачею м'яса та
м'ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей
згідно із Законом України «Про визначення розмірів збитків, завданих
підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням),
недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних
цінностей» від 6 червня 1995 р) і затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 22 січня 1996 р. Порядком визначення розміру збитків
від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.
У
трудовому праві визнається існування двох видів матеріальної відповідальності –
обмеженої і повної. Це положення закріплено й у КЗпП. Аналогічна модель
застосовується також у Трудовому кодексі Російської Федерації. Підвищена
матеріальна відповідальність не розглядається як окремий вид відповідальності,
а норми щодо кратного обчислення включено в статті, які стосуються визначення
розміру шкоди. Між тим, видається, є всі підстави не завуальовувати це питання
і визнати існування третього виду матеріальної відповідальності – підвищеної.
Адже, по суті, кратне вирахування розміру шкоди відповідно тягне й збільшення
розміру відшкодування, а це є головним у розмежуванні видів матеріальної
відповідальності.
Згідно
зі ст. 136 КЗпП стягнення шкоди, завданої працівниками, в розмірі, що не
перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника
або уповноваженим ним органом, керівниками підприємств, установ, організацій та
їх заступниками – за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу
шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути
зроблено не пізніше 2 тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання не
раніше 7 днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний
з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в
КТС, а у разі незгоди з рішенням КТС – у суді. Працівник має право відразу
звернутися до суду. Видається, що працівника. в сучасних умовах законодавцю
слід відмовитися від примусового стягнення будь-якої суми заподіяної шкоди без
згоди на те працівника. [12]
В
інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання, власником позову
до районного (міського) суду. Такий позов може бути подано протягом одного року
з дня виявлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважати день,
коли власникові стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди,
встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії
або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, є день
підписання відповідного акта або висновку. Суд, визначаючи розмір
відшкодування, враховує форму вини і конкретні обставини, за яких було
заподіяно шкоду. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р
№14 передбачено, що зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових
випадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, які перешкоджали
працівникові належним чином виконувати покладені на нього обов'язки (наприклад,
відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна
організація праці).
Зниження
розміру відшкодування не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями
працівника, скоєними з корисливою метою.
Розмір
шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них
з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна
матеріальна відповідальність застосовується лише за умови встановлення судом,
що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями
декількох працівників або працівника та інших осіб.
Для
покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або
уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею
130 КЗпП: при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси
працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму
дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови,
коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними
протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як
правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна
перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків,
передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна
відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до
дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
На
працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься
до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані
підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну
працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який
заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або
уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди
рівноцінне майно або поправити пошкоджене.[13]
Висновок
Таким
чином, дослідивши дану тему ми прийшли до висновку, що процес трудової
діяльності – явище багатогранне, тому при виконанні працівником відповідної
роботи можуть виникати певні суперечності чи непорозуміння між працівником і
власником чи уповноваженим ним органом.
Інтереси
роботодавця і найманого працівника не завжди збігаються, і природно, можливе
зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою
чергу призводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшилася
кількість трудових спорів, в тому числі тих, що розглядаються судами.
Права
і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою.
Згідно зі ст. 55
Конституції України усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Цією статтею закріплено одну з найважливіших гарантій здійснення як
конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Вона
відповідає зобов'язанням України, що виникли, зокрема, у зв'язку з ратифікацією
Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про
захист прав і основних свобод людини та ін., які згідно зі ст. 9
Конституції є частиною національного законодавства України.
Офіційно тлумачачи цю норму,
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив, що ч. 1 ст. 55
Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і
свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у здійсненні правосуддя, якщо
громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права,
свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації
або мають місце інші ущемлення прав та свобод (Рішення Конституційного Суду
України від 25 грудня 1997 р. №9-зп у справі за конституційним зверненням
громадян Проценко P.M., Ярошенко П.П. та інших щодо офіційного тлумачення
статей 55, 64, 124 Конституції України).
В
даній курсовій роботі ми дали визначення поняттю матеріальної відповідальності
в трудових правовідносинах, визначили підстави та умови матеріальної
відповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розміру
збитків та порядок їх відшкодування.
Наприкінці можна сказати, що
навіть із такими значними змінами, які були внесені до КЗпП України, він не
спроможний на належному рівні забезпечувати регулювання трудових відносин і це
зрештою, позначається на тому, що люди не можуть захистити свої права та
інтереси.
Список використаних джерел та літератури
1. Конституція
України від 1996 року.
2. Кодекс законів про
працю України затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971 р. (з наступними
змінами)
3. Кодекс законів про
працю України з постатейними матеріалами (за станом законодавства та постанов
Пленуму Верховного Суду України на 1 серпня 2003 р.,) / Відп. Ред. О.П. Товстенко.
– К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1024 с.
4. Постанова Пленуму
Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в
справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам,
організаціям їх працівниками».
5. Войцехівський М. «Матеріальна
відповідальність працівників» // Дебет – Кредит №32 від 11.08.2008 р.
6. Донець Т. «Повна
матеріальна відповідальність – без обмежень» // Дебет – Кредит №28 від
11.07.2005 р.
7. Лапкін А.В.
Національна академія України ім. Ярослава Мудрого Право України «Критерії
розмежування цивільно – правової та матеріальної відповідальності»
8. Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В.,
Дріжчана С.В. та ін. за аг. Ред. Н.М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К.,
2004. – 608 с.
9. Болотіна Н.Б. Трудове
право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 – 725 с.
10. Мален Н.С. Правонарушение:
понятие, причины, ответственность. – М., 1985.
11. Пилипенко П.Д., Бурак В.Я.,
ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє вид., перероб. та
доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536 с.
[1] Мален Н.С.
Правонарушение: понятие, причины., ответственность.-М.,
1985 с.231.
[2] Болотіна
Н.Б. Трудове право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 –
725с.
[3] Бабаскін
А.Ю., Баранюк Ю.В., Дріжчана С.В. та ін. за аг. Ред. Н.М. Хуторян. – К.:
Видавництво А.С.К., 2004. – 608с.
[4] Болотіна
Н.Б. Трудове право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 –
725с.
[5] КЗпП затв.
Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого
2009р.,)
[6]
П. Пилипенко Право України // "Кодифікація сучасного
трудового права – проблеми та перспективи"2009, № 3.
[7] ППВСУ "
Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної
підприємствам, установам, організаціям їх працівниками " від 29.12.1992р.
[8] КЗпП затв.
Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого
2009р.,)
[9] Пилипенко
П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє
вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536с.
[10] Пилипенко
П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє
вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536с.
[11] КЗпП затв.
Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого
2009р.,)
[12] КЗпП затв. Законом №322-VIII
від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)
[13] КЗпП затв. Законом №322-VIII
від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)
|
