в) характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;

г) спосіб зникнення з місця події;

ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбаного майна і цінностей;

д) дані про осіб, які раніше вчиняли подібні злочини, їхні зв'язки.

Встановлення названих ознак здійснюється як на стадії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі розслідування. Виявлення вказаних ознак проводиться поетапно, оскільки вони тісно пов'язані між собою.

Отже, грабіж чи розбійницький напад характеризується певною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками ст. 186 або ст. 187 КК, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження, товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

У справах про грабежі чи розбійницькі напади слідчий вже на початковому етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому з заяв потерпілих та інших джерел. Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати перевірку висунутих версій і планування розслідування.

Планування розслідування грабежів та розбійницьких нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних внаслідок проведення перевірочних заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування. Існують дві головні слідчі ситуації: перша з них, коли особа, яка вчинила злочин, відома, друга — коли злочинець невідомий. Як правило, на початковому етапі розслідування у справах про грабіж чи розбійницький напад можна висунути такі типові версії:

1) мав місце грабіж чи розбійницький напад;

2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;

3) злочину не було, повідомлення неправдиве.

У разі, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину. Необхідно ретельно перевірити версію щодо можливого повідомлення потерпілим неправдивої інформації та інсценування грабежу чи розбійницького нападу. Крім того, у плані необхідно передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі підозрюваного. Коли ж злочинця затримано на місці злочину, передусім слід передбачити такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу підозрюваного, допит очевидців та інших осіб. Перевірка версій і планування розслідування грабежів чи розбоїв, коли злочинець не відомий потерпілому, має свої особливості. У цих випадках необхідно перевірити версії про осіб, які могли вчинити грабіж чи розбійницький напад. У даній ситуації слідчий повинен якомога ефективніше використати можливості оперативно-розшукових органів. Причому перевірка версій має здійснюватися за допомогою передбачених у плані конкретних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. При цьому необхідно чітко оцінити наявні докази та іншу інформацію, а саме:

а) проаналізувати показання потерпілих, свідків та інших осіб;

б) перевірити за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у даному районі чи населеному пункті, виявити можливих "гастролерів";

в) за даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук, куль, гільз, зброї, автотранспорту, якщо вони використовувалися у вчиненні злочину.

Цей комплекс заходів, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили напад, може бути розширеним з урахуванням слідчої ситуації та конкретних обставин.

При плануванні затримання злочинців з речовими доказами, якщо про це відомо слідчому, слід передбачити:

а) розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих обставин опору з боку злочинців;

б) питання щодо часу і моменту операції;

в) можливі способи фіксації злочинних дій;

г) способи належного процесуального затримання.

При збиранні процесуально і криміналістично значущих даних важливу роль у розслідуванні відіграє огляд місця затримання. Тут можна виявити сліди злочину, зокрема вогнепальну і холодну зброю, майно, яким заволоділи злочинці і яке викинули в момент затримання, різні документи тощо.

Роблячи огляд автотранспортних засобів, що використовувалися, необхідно обстежити салон, багажник та інші місця, де можна сховати викрадені цінності, а також знаряддя вчинення злочину та інші речові докази.

Ретельному оглядові підлягає одяг затриманих. При особистому обшуку можна знайти не лише документи, зброю і цінності, а й інші документи, що свідчать про співучасників, спосіб вчинення злочину та ін. Важливо відразу після затримання провести обшук за місцем проживання і роботи затриманих, де також можна виявити різні докази їх злочинної діяльності. Але слід зазначити, що ці дії має проводити слідчий, який розслідує злочин.

Після затримання слід проаналізувати його результати і дати процесуально-криміналістичну оцінку наявній інформації. Така оцінка повинна здійснюватися не тільки з точки зору кримінально-процесуальної значущості, а й з метою виявлення в отриманій інформації ознак, які б підтверджували факти, викладені у заяві потерпілого чи інших осіб. Це необхідно і для встановлення факту події, що відбулася; якщо злочин вчинено групою осіб — для встановлення її чисельності, структури та розподілу ролей.

Після детального аналізу й оцінки результатів затримання та обшуку слідчий з урахуванням слідчої ситуації повинен скласти план допиту підозрюваного. У ньому слід передбачити запитання, що стосуються й тих обставин, які були встановлені на початковій стадії розслідування.

Складання плану допиту підозрюваного вимагає від слідчого особливої підготовки, бо на цій стадії розслідування він ще не має всієї необхідної для викриття злочинців інформації. При цьому слідчий повинен визначити можливість використання доказів під час допиту. При допиті підозрюваного перш за все необхідно одержати відомості про обставини підготовки до вчинення злочину. Вони набувають особливого значення у тих випадках, коли розбійницький напад вчинено групою осіб з використанням зброї, складних технічних засобів, автомобільного транспорту, інших знарядь злочину. Важливо виявити, якими матеріальними цінностями заволоділи злочинці, де і в кого вони знаходяться та які їхні характерні ознаки [13, 586-591с.].

2.2 Організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій при розслідуванні грабежів і розбоїв

Для розглядуваних злочинів, як на першому, так і наступному етапах розслідування, важливими слідчими діями служать: огляд, затримання, допит, впізнання, обшук, перевірка показань на місці, слідчий експеримент і експертиза. Зрозуміло, їх перелік і послідовність виконання визначаються характером слідчих ситуацій. Тому нижче розглядаються особливості лише деяких слідчих дій, пов'язаних з розслідуванням названих вище злочинів.

Огляд місця події. В усіх випадках грабежів і розбоїв огляд місця події є невідкладним і обов'язковим. На відкритій місцевості чи в приміщенні огляд починається від периферії до центру, оскільки сліди нерідко залишаються вдалині від безпосереднього місця нападу. Природно, центр місця - головне джерело інформації, де можна знайти сліди боротьби злочинця з жертвою. їх слід шукати на ґрунті, підлозі і предметах, а також на одязі потерпілого і злочинця. Сліди взуття, рук, шматки паперу, недопалки, відірвані ґудзики, предмети туалету (гребінець, помада), що випали, зірвані сережки, стріляні гільзи, пижі та загублені предмети злочинця — не тільки сліди-предмети, а іі носії запахових слідів. Для їх виявлення необхідно визначати місця, яких злочинець торкався руками (тримав ціпок, залишену зброю, ніж), саме ці предмети - носії запахової інформації треба вилучити та упакувати герметично, або відібрати запаховий слід на сорбент (АВТ — активована вугільна тканина; марлевий, фланелевий тампон). На відкритій місцевості треба вилучати зразки ґрунту, рослинності, а з асфальту чи паркетної підлоги в закритому приміщенні - мікросліди пилу, бруду на липку плівку або зволожений фотопапір. У майбутньому мікрочастинки послужать засобом установлення факту перебування злочинця па місці події.

У ході огляду необхідно оглядати місця, пов'язані з підготовкою і приховуванням. Розбійний напад злочинці вчиняють майже завжди раптово через якесь укриття, де вони очікували на появу жертви. Таке місце може бути поблизу, а іноді у віддаленні від центру. Тому розширюють зону огляду, обстежують підвали, сходові клітки, горища. Крім слідів підготовки до вчинення, там можна знайти і злочинців, що приховуються, а іноді викрадене майно, залишені речі злочинця, недопалки, взагалі "сліди чекання" перед нападом.

Сліди крові мають особливе значення. Це мазки, бризки на ґрунті, одязі, предметах обстановки — важливо вміти їх знайти і правильно вилучити[8, 345-346с.].

Затримання підозрюваного. При затриманні підозрюваного обеззброюють і доставляють у зручне приміщення, де провадиться особистим обшук, а іноді - огляд. При виявленні на одязі розривів, плям крові, олій, ґрунту одяг вилучають і упаковують. Оскільки в більшості випадків затримання здійснюють працівники органів дізнання, то огляд одягу затриманого слідчий проводить пізніше, звичайно перед допитом затриманого.

Допит потерпілого проводиться негайно після одержання заяви, якщо дозволяє стан його здоров'я, або переноситься на пізнішим час, якщо потерпілий доставлений у лікарню. У лікарні допит проводиться за згодою лікаря, по можливості фіксується аудіо-відеозаписом. Враховуючи стан здоров'я, спочатку встановлюють основні відомості: де, коли, при яких обставинах був учинений напад; чи бачив нападника, як він одягнений, які його особливі прикмети; куди сховався; яким майном заволодів. Отримані відомості дозволяють організувати розшук по гарячих слідах. Потім інформація про злочинця доповнюється при наступних допитах, а також з огляду місця події, допитів свідків.

Якщо потерпілий може давати показання, то його допитують за повною програмою, яка включає одержання комплексу відомостей, па думку Б.Г. Долі (1997), не менш як за двома десятками обставин, а саме:

1) де, коли вчинений напад:

2) у зв'язку з чим потерпілий опинився на місці нападу;

3) скільки було нападників, які їх зовнішні ознаки;

4) хто ще перебував на місці події;

5) характер і послідовність насильницьких дій;

6) чи була зброя, яка і як її застосовував злочинець;

7) як спілкувалися злочинці між собою, про що говорили;

8) спосіб проникнення або появи на місці події;

9) які дії вчиняв потерпілий;

10) які були освітленість, чутність і видимість, погодні умови;

11) які пошкодження могли залишитися на одязі, тілі злочинця;

12) які пошкодження заподіяні потерпілому, де вони розташовані;

13) яке майно викрадене; його вигляд, ознаки і вартість;

14) у якому стані перебував потерпілий (п'яний, хворий, прийняв наркотики); 15) хто міг знати про наявність у потерпілого цінностей, якими заволоділи злочинці;

16) кому першому він повідомив проте, що трапилося, і яких ужив заходів; 17) чи може впізнати злочинця;

18) причини несвоєчасного звернення із заявою до правоохоронних органів; 19) хто з найближчого його оточення найчастіше відвідував його квартиру, офіс, цікавився доходами, покупками тощо;

20) чому потерпілий не користався послугами пульта централізованої охорони (ПЦО) [12, 567-569с.].

Допит свідків. Свідки рідко дають вичерпні відомості про грабіж чи розбійний напад, оскільки вони спостерігали подію здалека, нерідко за несприятливих умов. Тому найчастіше вони повідомляють про кількість злочинців, як вони одягнуті, яке насильство застосовували. Практика підтверджує, що свідки поділяються на дві групи: незацікавлені громадяни — пенсіонери, домогосподарки, двірники, що проводять багато часу на дворі з дітьми, і зацікавлені — друзі, приятелі, знайомі, родичі злочинців.

Допит незацікавлених свідків будується за схемою допиту потерпілого, одержання відомостей про подію, злочинця і потерпілого. Допит зацікавлених свідків проводиться відповідно до тактики допиту неправдивих свідків, у всякому разі на початку виявляються причина знайомства з підозрюваним, ступінь знайомства: дружба, сусіди, спільна робота, відбування покарання тощо.

Впізнання. Пред'явлення для впізнання при розслідуванні грабежів і розбоїв стає невідкладною слідчою дією, що дає підставу обрати і обґрунтувати основну версію слідчого - чи є затриманий саме тією особою, яка вчинила розбій. Для цього впізнання затриманого потерпілими і свідками-очевидцями рекомендується проводити відразу ж після затримання; вилучені в нього при особистому обшуку предмети, знаряддя, зброя, цінності також треба пред'являти. Все це дозволяє встановити, чи є затриманий, що впізнається, злочинцем. Якщо потерпілий при заяві і до не є, посилаючись на об'єктивні обставини, заявляє, що не зможе впізнати, впізнання треба відкласти і продовжувати збирати інформацію про інші ознаки злочинця (голос, мова, хода, міміка), на основі яких у майбутньому зробити упізнання. Зазначимо, що всі невідкладні дії з потерпілим слідчий проводить з урахуванням етапу його здоров'я, про що радиться з лікарем. Пред'являються не тільки люди (затримані за підозрою н грабежі чи розбійному нападі), а й викрадене майно, виявлене при особистому обшуку чи обшуку за місцем проживання. — вогнепальна, холодна зброя, знаряддя злому тощо.

В літературі відзначається, що корисно пред'являти потерпілому житлове приміщення або ділянку місцевості, де відбувся розбійний напад або грабіж. Раніше наголошувалося, що це не впізнання в Його процесуальному розумінні, оскільки предмет пред'явлення один, а не в групі йому подібних. Це оперативне впізнавання, вірогідність якого можна встановити перевіркою показань на місці.

Перевірка показань на місці — складна слідча дія, що дозволяє встановлювати багато доказових обставин по грабежах і розбоях, насамперед одержати інформацію: 1) чи був злочинець на місій події;

2) чи знає він обстановку — вигляд і розташування предметів;

3) чи знає механізм розбійного нападу, грабежу;

4) чи зможе впізнати потерпілого.

Особу, чиї показання перевіряються, попередньо допитують і встановлюють її згоду показати шлях руху до місця події, обстановку, назвати її об'єкти і показати їх розташування на місці в момент вчинення злочину.

Треба мати на увазі, що, погоджуючись на участь у перевірці, обвинувачений нерідко переслідує мету: затягти слідство, повідомити дані слідства співучасникам, які ще не затримані, нарешті, в зручний момент втекти. У цих випадках не слід поспішати з перевіркою показань, а перенести її на пізніший час, коли будуть затримані всі злочинці. Крім того, плануючи перевірку, треба прогнозувати її результати: будуть вони позитивні чи негативні. Останні більш ефективні для оцінки можливості існування події, що перевіряється. Якщо той, хто перевіряється, добре орієнтується на місцевості, що він підтвердив на попередньому допиті, а показання збігаються з реальною обстановкою па місцевості, то висновок про факт існування події, що перевіряється, може бути лише ймовірним. Оскільки той, хто перевіряється ймовірно знає це місце і бував на ньому до злочину. Якщо ж той, хто перевіряється, непевно орієнтується на місцевості, не може правильно показати предмети та їх розташування, а його показання не відповідають реальній обстановці, про яку він доповідав на попередньому допиті, то такі результати перевірки слід оцінювати негативно, тобто події, що перевіряється, реально не існувало.

У цьому зв'язку перевірку показань треба використовувати як тактичний прийом для викриття неправдивого обвинуваченого, підозрюваного або потерпілого, показання яких перевіряються. У сформованій ситуації треба негайно припинити перевірку і допитати особу, яка перевіряється, іноді безпосередньо на місці проведення слідчої дії [10,665-669с.].

2.3 Провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства

У методиці розслідування досудове слідство прийнято поділяти па етапи: початковий і наступним. Початковий етап носить розшуковий характер, тут, як правило, проводять невідкладні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. До числа невідкладних дій відносять огляд, затримання, обшук, допит, впізнання, перевірку показань на місці, тобто тут вирішуються основні завдання інформаційного забезпечення і розкриття злочину за гарячими слідами.

Другий етап розслідування характеризується аналітичною діяльністю, оцінкою і перевіркою зібраної інформації, а також збиранням інформації шляхом використання складних (системних) джерел доказової інформації, зокрема слідчого експерименту і судової експертизи.

Слідчий експеримент при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв - незамінна слідча дія для встановлення фактів, наявності психофізіологічних властивостей у людини - можливості чути, бачити, виконувати певну роботу. Наприклад, завідувач клубу стверджував, що злочинці викрали музичний центр через отвір вибитої фільонки в дверях. Який же був подив "потерпілого", коли при експерименті він не міг через отвір витягти всі звукові колонки, дві проходили, а третя за розміром була більша за отвір у дверях.

Експеримент вирішує завдання об'єктивності існування факту в минулому, на що посилаються обвинувачений, потерпілий. Якщо отримано негативний результат експерименту, то події, яка перевіряється, не існувало.

Судова експертиза - складна слідча дія, коли нова доказова інформація виникає внаслідок використання двох простих джерел знань фахівця інформації, відображеної в матеріальних джерелах (речах), тобто системи "люди — речі" ("фахівець — слід"). Причому сліди розуміються в широкому сенсі — як матеріальні, так і ідеальні відображення.

Об'єктами судових експертиз при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв можуть бути найрізноманітніші матеріальні відображення (предмети, сліди — відображення, речовини і сліди пам'яті), тобто вилучена інформація, матеріалізована у вигляді протоколів допиту, фонограм звукозапису.

Зрозуміло, при широкому діапазоні об'єктів дослідження важко встановити, які види судових експертиз, крім обов'язкових (ст. 76 КПК), є головними. Залежно від характеру джерел інформації можуть бути призначені і проведені як ідентифікаційні, так і не ідентифікаційні, діагностичні, комплексні і комісійні експертизи[14, 483-484с.].

ВИСНОВОК

Розглянувши кожний розділ в більш широкому аспекті, я зробила для себе такі висновки:

Що грабежі і розбої є тяжкими корисливими злочинами, спрямованими на заволодіння чужим майном.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини звичайно вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях.

Способи вчинення грабежів і розбоїв є різноманітними і злочинці обирають у кожному конкретному випадку той чи інший спосіб залежно від конкретних обставин. Потерпілі не завжди встигають роздивитись і запам’ятати прикмети їх зовнішності.

Успішне розкриття грабежів, розбоїв і викриття осіб, винних у їх здійсненні, у значній мірі забезпечується обґрунтованим і своєчасним порушенням кримінальної справи, швидким і якісним проведенням первісних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій є такі джерела:

а) заява потерпілого;

б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;

в) заява очевидців про розбійницький напад;

г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;

ґ) інші джерела.

Для розглядуваних злочинів, як на першому, так і наступних етапах розслідування, важливими слідчими діями служать: огляд, затримання, допит, впізнання, обшук, перевірка показань на місці, слідчий експеримент і експертиза.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996р. – із змінами, внесеними згідно із Законом№2222-IV від 08.12.2004р. К.: Велес, 2009р.

2.  Кримінальний Кодекс України: Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України , від 4 червня 2009 року N 1449-VI.

3.  Кримінально процесуальний кодекс України: Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом № 2875-IV від 08.09.2008р.

4.  Балугіна Т.С. Криміналістика. Загальні положення методики розслідування злочинів. Лекції. – Краснодар, 2003р.

5.  Бєлкіна Р.С. криміналістика: Підручник. – М.: Норма-Інфра –М., 2000р.

6.  Васильєв А.Н. Тактика окремих слідчих дій. – М.: Юридична література, 2004р.

7.  Герасимов І.Ф. Загальні положення методики розслідування злочинів// Криміналістика. – М.: Вища школа, 2004р.

8.  Когутич І.І. Криміналістика: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2008р.

9.  Лаврів В.П. Криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування корисливих, насильницьких злочинів. Спецкурс лекцій: Учб. посібн. для вузів. – М.: ЮНІТІДАЛА, 2003р.

10.  Маркусь В.О. Криміналістика. Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007р.

11.  Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасн. викладі): Підручник. – К.: Кондор, 2005р.

12.  Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник. –К.: Атіка, 2005р.

13.  Шепітько В.Ю. Криміналістика: Підручн. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- 2-е вид. переробл. і доповнен. – К.: Концерн ,,Видавничий Дім Ін Юре", 2004р.

14.  Шеремет А.П. Криміналістика: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005р.