Найбільш правильним і обґрунтованим, на мою думку, є визначення поняття помилки дане Шульгою А.М., Павликівським В.І. Помилка — це невірне уявлення особи про юридичні та фактичні властивості вчинюваного суспільно небезпечного діяння. Воно охоплює в собі два види помилок: фактичну і юридичну, що є найбільш поширеним у науці кримінального права.

Невідповідність фактичних обставин вчиненого із суб'єктивним уявленням про нього самим злочинцем потребує додаткового обґрунтування його відповідальності. Наприклад, особа, викрадаючи чуже майно, може помилятись щодо вартості викраденого. В цьому випадку виникає питання щодо відповідальності особи — чи вважати таке викрадення дрібним (адміністративна відповідальність) чи кримінально караним. Це питання необхідно вирішувати в залежності від спрямованості умислу — що саме бажав вчинити винний.

Значення помилки проявляється у тому, що вона здатна впливати на вину особи, тобто функціонує винятково в рамках даного інституту.

Кримінально-правове значення помилки полягає у наступному:

—по-перше наявність помилки у діях особи впливає на визнання діяння злочином. Невинне спричинення шкоди виключає кримінальну відповідальність;

—по-друге, помилка особи при вчиненні злочину впливає на кваліфікацію. Дії винного при наявності фактичної помилки кваліфікуються в залежності від уявлення особи про фактичні обставини вчинюваного суспільно небезпечного діяння.

—по-третє, помилка особи щодо вчинюваного злочинного діяння впливає на вид та розмір покарання[7, c. 68-69].

Кримінально-правове значення різних видів юридичної помилки не є однаковим. Та сторона суспільно небезпечного діяння, яку відображає юридична помилка, а саме – його протиправність, є об’єктивним фактом. Оскільки вона є однією з ознак злочину, закріплених у частині 1 ст. 11 КК України, то за її відсутності не можна говорити про злочинність діяння, хоч воно може і становити небезпеку для певних суспільних відносин. Вирішуючи питання про вину особи важливо з’ясувати, як протиправність відображалася у її свідомості, як вона ставилася до цієї ознаки. Кримінально-правове значення юридичної помилки найкраще аналізувати, користуючись її поділом на помилку щодо злочинності, щодо кваліфікації та щодо караності вчиненого діяння[8, c. 300-301].

3.  Юридична помилка, її види та вплив на кваліфікацію злочину

Поділ помилок в науці кримінального права здійснюється за різноманітними ознаками, що зумовлює цінність такого поділу як для теорії, так і для практики. Так, класифікація за джерелом її виникнення є цінною лише для теорії кримінального права, визначити ж чи підлягає особа кримінальній відповідальності, уявляється дуже проблематичним. Підставами розподілу помилок у цьому випадку виступають зовнішні (об'єктивні) та внутрішні (суб'єктивні) фактори. М.С. Таганцев виділяв помилки через незнання та через неправильний висновок. На думку В.О.Якушина, існують помилки на рівні раціонального відображення об'єктивної дійсності та на рівні чуттєвого відображення дійсності. Ця класифікація потрібна для з'ясування механізму формування помилки.

Запропонована П.С.Дагелем класифікація передбачає розподіл помилок на суттєві і несуттєві. Ця класифікація має більшу значимість при визначенні практичної цінності, оскільки визначає рамки кримінально-правового впливу. Суттєва помилка стосується тільки тих обставин, які є ознаками відповідного складу злочину або ж обставин, які виключають суспільну небезпеку діяння, тобто виключають можливість ставлення обставин, які є предметом помилки, в вину суб'єкту, Несуттєва помилка взагалі не впливає на вину.

Розподіл помилок на юридичні та фактичні найбільш доцільний для кримінального права. Така класифікація дає достатньо повну характеристику проблеми помилки в кримінальному праві та особливостей кваліфікації діяння при наявності неправильного уявлення про обставини злочину[9, c. 180-181].

На законодавчому рівні поняття юридичної помилки не визначено, а в наукових працях трапляються досить різні підходи. Зокрема, В.Ф. Кириченко визначав її як неправильне уявлення особи щодо протиправності діяння, тобто його належності до злочинів, кваліфікації та розміру покарання, що загрожує особі, яка вчинить відповідне протиправне діяння [10, с. 35]. О.І. Рарог писав, що юридична помилка — це неправильне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваного діяння [11, с. 135]. Ю.А. Вапєва зазначає, що під юридичною помилкою потрібно розуміти неправильне уявлення особи щодо юридичного характеру діяння та його наслідків. А.А. Музика в коментарі до ст. 25 КК України засвідчує, що це хибне уявлення особи про правову сутність чи правові наслідки вчиненого нею діяння [12, с. 77]. На противагу цим науковцям М.Б. Фаткулліна розглядає юридичну помилку не як неправильне уявлення, а як неправильне знання, отримане особою під впливом омани відносно юридичних обставин вчиненого нею діяння.

Отже, юридична помилка - це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчинюваного нею діяння. В літературі такий вид помилки інколи називають «помилкою в праві» [13, с. 30].

Юридична помилка підрозділяється на такі підвиди: 1) уявний злочин (особа вважає своє діяння злочином, кримінальний же закон такого складу не передбачає); 2) помилка протилежна першій (особа має неправильне уявлення про те, що скоєне діяння незлочинне); 3) неправильне уявлення особи про кваліфікацію, вид та розмір покарання.

Кримінально-правове значення різних видів юридичної помилки не є однаковим. Та сторона суспільно небезпечного діяння, яку відображає юридична помилка, а саме - його протиправність, є об'єктивним фактом. Оскільки вона є однією з ознак злочину, закріплених у частині 1 ст. 11 КК України, то за її відсутності не можна говорити про злочинність діяння, хоч воно може і становити небезпеку для певних суспільних відносин. Вирішуючи питання про вину особи важливо з'ясувати, як протиправність відображалася у її свідомості, як вона ставилася до цієї ознаки. Що стосується помилок щодо злочинності діяння, то в літературі загальноприйнятим є їх поділ залежно від правової природи вчиненого на такі підвиди:

а)помилка особи, яка вважає своє діяння злочином, хоч насправді воно таким не є;

б) помилка особи, яка не вважає своє діяння злочином, хоч насправді воно є злочином.

У першому випадку йдеться про так звану позитивну юридичну помилку або "уявний злочин". У такій ситуації особа неправильно оцінює вчинюване нею діяння як злочинне, помиляючись в його суспільній небезпеці та кримінальній протиправності, оскільки воно не спричиняє і не може спричинити істотної шкоди суспільним відносинам, які поставлені під охорону кримінального закону і закон не вважає відповідне діяння злочином, тобто КК України або взагалі не містить норми, яка передбачала б учинене особою діяння (через що діяння не може бути визнано кримінально протиправним), або містить норму, яка передбачає умови, відповідно до яких діяння визнається правомірним.

Таке діяння вважається злочинним лише з погляду самого "уявного злочинця". Як слушно відзначає В.Ф. Кириченко, наявності лише цього факту ще не достатньо для того, щоб зробити діяння злочинним. Відсутність хоча б однієї з ознак складу злочину свідчить про відсутність складу злочину в цілому. "Уявний злочин" не тягне кримінальної відповідальності, хоча не є імовірною можливістю порушення особою норм інших галузей права та притягнення її до інших видів юридичної відповідальності.

Наприклад, дружина злочинця приховує сліди злочину, знаючи про кримінальну відповідальність за такі дії (ст. 396 КК України). Однак незнання того, що кримінальний закон унеможливлює кримінальну відповідальність членів сім'ї чи близьких родичів, не може слугувати підставою для визнання її дій злочинними. У таких випадках кримінальної відповідальності не виключається, оскільки для цього відсутні об'єктивні підстави: не було вчинено злочинного діяння.

Отже, "уявний злочин" не змінює загалом незлочинного характеру вчиненого діяння, тому подібна помилка не тягне кримінальної відповідальності особи. Такий різновид юридичної помилки може мати лише кримінологічне значення для характеристики особи, яка її допустила.

Складнішим є питання про кримінально-правове значення негативної юридичної помилки, суть якої полягає у тому, що особа неправильно оцінює вчинюване нею діяння як незлочинне, хоча воно передбачене у кримінальному законі як злочин. М.Б. Фаткулліна виділяє такі ознаки такої юридичної помилки:

1)  у результаті негативної юридичної помилки особа неправильно оцінює юридичну сторону вчинюваного діяння, помиляючись щодо його суспільної небезпеки і кримінальної протиправності;

2)  неправильна оцінка стосується того, що особа не вважає вчинюване нею діяння суспільно небезпечним і кримінально протиправним;

3)  кримінальний закон зачислює вчинюване особою діяння до злочинів;

4)  особа справді не знає про існування кримінально-правової заборони, помиляючись добросовісно;

5)   особа не могла знати про існування кримінально-правової заборони, підставою для чого могли стати такі обставини: а) особливі психофізіологічні, соціальні та інші ознаки особи (наприклад, відставання у психічному розвитку, проживання в місцевості, віддаленій від великих культурних та промислових центрів або коли іноземний громадянин недавно приїхав у країну тощо); б) кримінальний закон, який набув законної сили, не був опублікований або не був доведений до відома громадян іншим способом; в) помилкове тлумачення кримінального закону; г) криміналізація діяння відбулася незадовго до його вчинення; д) було змінено нормативні акти інших галузей права (з'явилися нові правила, норми, інструкції), порушення яких формує основу злочинів з бланкетними диспозиціями, при цьому суб'єкт не ознайомлений і не мав змоги ознайомитися з новими правилами (нормами, інструкціями), котрі змінили зміст кримінально-правової заборони[8, c. 302].

У Конституції України(ч. 2 ст. 68) зазначено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Тобто, особа, не знаючи, що за певне діяння передбачена кримінальна відповідальність, вчиняє його і за це буде нести покарання. Але ж як бути у випадках, коли особа діяла, не маючи злого наміру, добросовісно, при чому, якби знала, що закон забороняє – не вчиняла б цих дій. Позитивний досвід в цьому питанні має законодавство деяких країн.

В § 9 КК Австрії предбачено: “Хто не усвідомлює протиправність діяння у зв’язку з помилкою в праві, діє невинувато, якщо ця помилка вважається вибачливою. Помилка вважається невибачливою, якщо протиправність діяння була очевидною і могла бути встановлена будь-якою особою або якщо суб’єкт не ознайомився з існуючими приписами… Якщо помилка невибачлива, то суб’єкт несе відповідальність за умисний злочин, якщо він діяв свідомо, або за необережне діяння, якщо він діяв несвідомо”. У ст. 14 КК Іспанії зазначається, що непереборна помилка стосовно протиправності діяння, яке утворює кримінальне правопорушення, виключає кримінальну відповідальність особи. Якщо помилка була переборною, застосовується покарання на 1 або 2 ступені нижче, передбаченого законом. Ст. 135 КК Румунії передбачає: “Ніхто не може бути звільнений від відповідальності з посиланням на незнання або помилкове тлумачення кримінального закону”. КК Угорщини (§ 24) визначає: “Не підлягає покаранню особа, що вчинила діяння у зв’язку із помилковим уявленням, тобто діяння не є небезпечним для суспільства, якщо для такого уявлення воно мало обґрунтовану причину”. КК Польщі передбачає, що незнання про протиправність діяння не виключає відповідальності, якщо особа могла уникнути помилки.

Отже, переважна більшість статей КК зарубіжних держав стосовно помилки містять виключення з загального правила. Так, зазначається, що суб’єкт діє невинувато, якщо він припустився вибачливої помилки. При цьому необхідно зазначити, що якщо особа підлягає кримінальній відповідальності за наявності помилки, то покарання суб’єкту передбачається більш м’яке, ніж передбачено законом (ближче до мінімальної межі санкції статті кримінального закону)[14, с. 280].

Я вважаю, що і для кримінального законодавства України потрібна норма, яка міститиме виключення щодо кримінально-караності цього підвиду помилки, за певних додаткових обставин.

Помилка у кваліфікації суспільно небезпечного діяння. Невірне уявлення особи про юридичну кваліфікацію діяння не входить у зміст умислу та предмет доказування по справі. Кваліфікація дій винного є обов'язком державних органів, які повинні встановити відповідність дій винного певній кримінально-правовій нормі. А тому і помилка особи щодо кваліфікації своїх дій на кримінальну відповідальність не впливає. Так, якщо особа відкрито заволоділа чужим майном (грабіж), але помилково вважає, що її дії повинні кваліфікуватися як крадіжка (таємне викрадення чужого майна), то це не виключає обов'язку слідчого та суду керуватися законом, а не уявленням особи.

Помилка у мірі покарання, передбаченого за вчинення суспільно небезпечного діяння. Призначення покарання за вчинений злочин, його виду та розміру, як і кваліфікація злочину, є прерогативою суду. Встановлення міри покарання за вчинений злочин визначається законом, а тому і помилка щодо виду та розміру покарання на кримінальну відповідальність не впливає.

Таким чином, за загальним правилом, юридична помилка, тобто невірне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваного діяння на кримінальну відповідальність не впливає. Особа підлягає відповідальності за вчинений злочин не відповідно до власних оцінок, а на підставі юридичного аналізу вчиненого злочину відповідними органами (досудового слідства та суду), що ґрунтується на законі[7, c. 73-74].

Страницы: 1, 2, 3