Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи [7, с.63].

Державна реєстрація передбачає:

• перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

• внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;

• оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.

Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить:

• найменування юридичної особи;

• ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

• місцезнаходження юридичної особи;

• місце і дату проведення державної реєстрації;

• відомості про державного реєстратора [12, с.32-33].

Припинення юридичної особи. Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація може здійснюватися в таких формах:

• злиття;

• приєднання;

• поділ;

• виділ;

• перетворення.

При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.

При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.

При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичних осіб, які виникли на її базі.

При виділі юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу — інституту).

При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено на акціонерне товариство).

Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою. Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створювалася юридична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу — вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу — вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю — вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту — всі інші вимоги [12, с.44].

Глава 2. ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА

2.1 Класифікація юридичних осіб

Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.

Зокрема, юридичні особи поділяють:

1) Залежно від виду права власності — на:

а) державні і комунальні юридичні особи — ті, що засновані на державній або комунальній формах власності.

До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст. 324ЦК, ст.326 ЦК).

Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК).

б) приватні юридичні особи — ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК);

в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст.355 ЦК).

2) Залежно від мети створення і діяльності — на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань зазначених юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування — на:

а) госпрозрахункові юридичні особи;

б) бюджетні юридичні особи.

Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони при заснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а, відтак, хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб.

Бюджетні — отримують кожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.

4) Залежно від функцій — на:

а) господарюючі юридичні особи — такі, що виконують завдання із виробництва продукції, виконання робіт тощо;

б) негосподарюючі юридичні особи, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарюючі організації та об'єднання можуть мати у своєму складі господарюючих юридичних осіб (які, наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

5) Залежно від кількості засновників — на:

а) унітарні юридичні особи. Це юридичні особи, що виникають внаслідок волевиявлення одного власника;

б) юридичні особи, створені кількома засновниками — господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.

6) За типом правосуб'єктності та функціями — на:

а) юридичні особи публічного права — створені для виконання функцій публічної влади — управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права — створені для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників.

8) Залежно від організаційно-правової форми — на:

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об 'єднання юридичних осіб тощо [13, с.131].

2.2 Господарські товариства

Господарські товариства є юридичними особами приватного права і разом з виробничими кооперативами становлять групу підприємницьких товариств. Поняття господарського товариства закріплене у ст. 113 ЦК, відповідно до якої господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та наступного його розподілу між учасниками.

Господарські товариства поділяються на такі види:

1) повне товариство;

2) командитне товариство;

3) товариство з обмеженою відповідальністю;

4) товариство додатковою відповідальністю;

5) акціонерне товариство.

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. За винятком повного і командитного товариств, учасником (засновником) господарського товариства може бути одна особа.

Установчими документами повного і командитного товариства є засновницький договір, а інших видів господарського товариства - статут. Відповідно до ст. 88 ЦК и установчих документах господарського товариства повинно бути вказано: 1) найменування юридичної особи; 2) її місцезнаходження; 3) адреса; 4) органи управління товариством; 5) компетенція органів управління товариством і порядок прийняття ними рішень; 6) порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені ЦК або іншим законом. Для кожного виду господарського товариства законодавство передбачає спеціальні додаткові вимоги щодо змісту установчих документів [9, с.31].

2.3 Командне товариство

Командитне товариство має багато спільних рис з повним товариством, у зв'язку з чим, до нього застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено законом. Характерною особливістю командитного товариства є наявність двох видів учасників товариства:

1) повні учасники;

2) вкладники.

Таким чином, командитним товариством є товариство до складу якого входять повні учасники (учасник) і вкладники (вкладник) [4, с.12].

Повні учасники здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Управління товариством здійснюється виключно повними учасниками у порядку, визначеному законом і засновницьким договором (меморандумом). Правовий статус повних учасників командного товариства встановлюються положеннями ЦК про учасників повного товариства.

Вкладники несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. У командному товаристві може бути один чи кілька вкладників (ч. 1 ст. 133 ЦК). Командне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками. Засновницький договір командного товариства повинен містити окрім загальних відомостей, передбачених ст. 88 ЦК для товариств, також, відомості про: 1) розмір та склад складеного капіталу товариства; 2) розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; 3) сукупний розмір вкладів вкладників.[10, с.31].

2.4 Повне товариство

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Установчим документом сучасного повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості про розмір та склад складеною капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів.

Для учасників повного товариства характерні довірчі відносини, оскільки кожен з них може впливати на ведення справ. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників [8, с.46].

2.5 Акціонерне товариство

Відповідно до ст. 152 ЦК акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерні товариства створюються з метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери — акції, з коштів від продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Новелою ЦК є визнання договору про заснування акціонерного товариства внутрішнім актом товариства. Відповідно до ст. 154 ЦК єдиним установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства має містити відомості, які є загальними для усіх товариств (вони передбачені ст. 88 ЦК), а також відомості про: 1) розмір статутного капіталу; 2) умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; 3) права акціонерів; 4) склад і компетенцію органів управління товариством і порядок ухвалення ними рішень та інші відомості, передбачені законом.

Страницы: 1, 2, 3