За відсутності наукових досліджень договору випробування автомобіля у вітчизняній цивілістиці, невизначеності його місця серед інших договорів, вважаємо, що вивчення послуги у договорі випробування автомобіля як об’єкта цивільних прав сприятиме його вірному трактуванню та законному застосуванню на практиці.

Метою договору є з'ясування наявності чи відсутності характеристик транспортного засобу – технічних (маневреність, швидкість, якість), зовнішніх (чи зручно перебувати за кермом, чи подобаються кольори) та інших ознак транспорту, що є важливими особі, яка попрохала автомобіль на випробування.

Замовник бажає не покататися на авто чи використати його для своїх потреб, а отримати враження, скласти думку про той чи інший транспортний засіб. Тому такі правовідносини не є договором найму. Хоч в процесі виконання договору від виконавця замовнику передається автомобіль, та метою є не ця передача, а саме отримання інформації про автомобіль.

Отже, у процесі виконання договору замовник отримує та споживає інформацію. Відокремлений матеріалізований об’єкт як результат виконання умов договору виконавцем відсутній. Інформація, отримана замовником, невіддільна від особи, яка надала транспорт на випробування. Таким чином, переконуємося у тому, що такі відносини є договором послуг. Р.Б. Шишка вказує на такі нетипові властивості послуги, як ексклюзивність, гарантованість досягнення результату та збіг у часі надання та споживання послуги [104, c. 502].

Підводячи підсумок зазначимо, що послуги, це певна діяльність, яка створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб, наприклад, транспортні послуги по договору перевезення, послуги охоронця по договору схову, послуги артиста, адвоката, педагога тощо. За допомогою послуги досягається певний немайновий результат, шо сам по собі є благом, має споживну вартість і тому стає нетиповим об'єктом цивільного права.

3.3 Нетипові речі

Правовий режим речей є одним з головних основоположень їх класифікацій, необхідних при визначенні обсягу і змісту прав і обов'язків учасників цивільних правовідносин.

Одним з нетиповим об'єктом цивільних правовідносин є тварини.

У зв'язку зі збільшенням кількості домашніх тварин, що знаходяться у власності громадян, а також можливих угод, об'єктами яких є тварини, стало необхідним введення в новий Цивільний Кодекс статті про тварин як про об'єкт цивільних прав, якої не було в старому Цивільному кодексі.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Цивільного Кодексу України, тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Передбачено встановлення Законом необхідних спеціальних правил поводження з тваринами.

На даний момент у законодавстві існує ряд законів, присвячених тварині і навколишньому світу, в яких містяться статті, що встановлюють їх правовий режим, тобто особливий порядок придбання права власності і розпорядження тваринами як об'єктами цивільних прав.

За Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» термін «тварини» має таке значення: тварини – біологічні об'єкти, що належать до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові.

Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» був прийнятий у 2006 році. Цей Закон спрямований на захист тварин від страждань і загибелі внаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства і встановлює особливості права власності та інших речових прав на тварин як на особливий об'єкт цивільних прав.

Особливий порядок придбання у приватну власність, користування і розпорядження встановлено на тварин, занесених до Червоної книги України і регламентується Законом України «Про Червону книгу України». Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Правовий режим диких тварин, що знаходяться у стані природної волі, а також тварин, вирощених у неволі, в штучно відтворених умовах та іншими не забороненими законом способами, встановлюється Законом України «Про тваринний світ».

Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» передбачено, що:

Ø  Право власності або інші речові права особи, що містить тварина, обмежені обов'язком дотримання норм і вимог цього Закону;

Ø  Право власності та інші речові права на тварин у разі жорстокого поводження з ними можуть бути припинені за рішенням суду шляхом їх оплатного вилучення або конфіскації;

Ø  Угоди, укладені особою, яка не досягла 18 років, з набуття або передачі права власності або іншого речового права на тварин, можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, якщо такі угоди укладені без згоди батьків цієї особи або осіб, які їх замінюють;

Ø  Шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, містить його.

Стаття 13 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» регламентує умови деяких договорів, предметом яких є тварини: При купівлі-продажу тваринного продавець тварини зобов'язаний забезпечити покупця достовірною інформацією про вид, породу, стан здоров'я та інших якостей тварин, а також про умови його утримання.

Якщо продається дика тварина з числа видів, занесених до Червоної книги України або підлягають охороні відповідно до чинних міжнародних договорів України, інша дика тварина, продавець тварини зобов'язаний також надати покупцеві документ, Що засвідчує законність придбання такої тварини у власність.

Встановлено також, що дарування тварин допускається після попереднього погодження з майбутнім власником.

Стаття 14 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлює види господарської діяльності, пов'язаної з використанням та утриманням домашніх тварин, що підлягає ліцензуванню.

Ліцензуванню відповідно до закону підлягають:

Ø  розведення домашніх тварин (собак, котів, екзотичних та декоративних тварин) у племінних розплідниках;

Ø  дресирування собак;

Ø  підготовка фахівців у вищезазначених сферах.

На захист тварин спрямована також стаття 154 кодексу про адміністративні правопорушення:

Ø  порушення правил утримання собак та котів тягне попередження або накладення штрафу на громадян і посадових осіб у розмірі, передбаченому чинним законодавством.

Ø  особливі правила звернення існують по відношенню до тварин, занесених до Червоної Книги України. Закон про Червону книгу України приймається раз на 10 років.

Червона книга України – офіційний державний документ, який містить анотований перелік рідкісних і перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та морської економічної зони, а також узагальнені відомості про поширення, сучасний стан цих видів, причини скорочення чисельності, та заходи щодо їх збереження і відтворення.

Занесені до Червоної книги України види рослин і тварин підлягають особливій охороні на всій території України. На сьогодні до Червоної книги України занесені 541 вид рослин і 382 види тварин.

Чинний Закон України «Про Червону книгу України» був прийнятий 7 лютого 2002 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Червону книгу України», дозвіл на право приватної власності фізичних або юридичних осіб на тварин, що є об'єктами Червоної книги України видається спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів відповідно до закону. Законність такого придбання у власність повинна бути підтверджена відповідними документами

Основні вимоги щодо використання тварин-об'єктів Червоної книги України визначаються відповідно до ст. 18 ЗУ «Про Червону книгу України», ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (1264–12), «Про тваринний світ» (2894–14), «Про природно-заповідний фонд України» (2456–12) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 Закону, «Умови спеціального використання об'єктів Червоної книги України»,

спеціальне використання (здобич, збирання) об'єктів Червоної Книги України здійснюється у виняткових випадках тільки в наукових і селекційних цілях, у тому числі для розмноження і розведення у штучно створених умовах, з дозволу спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів на підставі рішень Національної комісії з питань Червоної книги України, прийнятих відповідно до її повноваженнями.

Право власності на об'єкти тваринного світу визначається ст. 5 Закону України «Про тваринний світ» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, №14, ст. 97):

Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані волі на території України, її континентального шельфу та морської економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені всього українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожен громадянин має право користування об'єктами тваринного світу відповідно до закону.

Об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності і перебувають під охороною держави незалежно від форми права власності на них.

Стаття 7 Закону України «Про тваринний світ», «Право приватної власності на об'єктах тваринного світу», визначає, що об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені або отримані в умовах неволі або отримані іншим незабороненими законами шляхом, можуть знаходиться у приватній власності фізичних та юридичних осіб.

Законність придбання тварини (крім отриманих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена документами, що підтверджують законність вилучення цих тварин із природного середовища, факту купівлі-продажу, обміну, отримання у спадок і т. п., які видаються в установленому законом порядку.

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може бути припинено у разі жорстокого поводження з твариною, встановлення заборони на знаходження в приватній власності даного виду тварини, а також в інших випадках, передбачених законом, – відповідно до ст. 8 Закону України «Про тваринний світ».

Закон встановлює гарантії захисту прав власників та користувачів об'єктів тваринного світу. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про тваринний світ» шкоду, заподіяну власникам і користувачам об'єктів тваринного світу, підлягає відшкодуванню відповідно до закону, а в разі припинення права приватної власності фізичної або юридичної особи, йому надається рівноцінна можливість здійснення свого права.

Зброя як об’єкт цивільного права за своєю природою також є нетиповим об’єктом права власності вже в силу того, що існує визначена державою спеціальна процедура набуття права власності на неї. Втім, ця ознака не є єдиною специфічною рисою зброї як об’єкту. З точки зору традицій правознавства зброя являє собою річ, тобто об’єкт матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК України) [1]. Характеризуючи зброю як річ, можна виділити такі специфічні ознаки цієї речі:

Ø  зброя є здатною до обігу, проте в силу ст. 178 ЦК України – обмежена в обігу, оскільки Постанова Верховної Ради України №2471 від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна» [29] і Додаток №2 до цієї Постанови відносить певні види зброї саме до об’єктів обмежених в обігу, тобто встановлює спеціальний порядок набуття права власності громадянами на зазначений об’єкт;

Ø  це рухоме майно (ст. 181–182 ЦК України);

Ø  що ж стосується визнання зброї подільною чи неподільною річчю, то єдиний сумнів в даному випадку пов’язаний з тим, що зброя (коли йдеться наприклад, про вогнепальну зброю) являє собою багатоелементну річ, елементи якої можуть бути відділені без втрати основних функцій. Втім, зброю слід визнавати саме як неподільну річ, оскільки ст. 183 ЦК України визнає неподільними речі, які не можна поділити без втрати їх цільового призначення. За загальним правилом вогнепальна зброя (тим більш холодна) конструюється з мінімальною вагою та мінімальним набором складових частин; саме тому втрата практично будь-якого з елементів, з яких складається зброя, тягне і втрату первинних якостей, навіть якщо вона і зберігає здатність до пострілу. А такі об’єкти як набої, чохли, додаткові стволи, приклади, мушки, оптичні пристрої та ін. повинні бути кваліфіковані як самостійні речі; саме тому частіше за все вони можуть бути визнані приналежностями до зброї (ст. 186 ЦК України);

Ø  зброя (як річ) зазнає індивідуалізації ще на стадії виробництва, де застосовується система засобів, які надають кожній одиниці зброї (включаючи вогнепальну) свою унікальність. Тому, зброя відноситься до речей, визначених індивідуальними ознаками. Але остаточну індивідуалізацію зброя набуває з втягненням її у цивільний оборот;

Ø  зброя, звісно ж зношується, а також застаріває у так званому моральному плані, але все ж таки незважаючи на її неодноразове використання вона зберігає свій первісний вигляд, що й дозволяє визначити зброю як неспоживчу річ (ст. 185 ЦК України).

Зазначені юридичні властивості зброї як речі є принципово важливими, оскільки дозволяють встановити відповідний правовий режим.

Аналізуючи норми ЦК України, слід зазначити, що вказаний нормативний акт не містить будь-яких спеціальних вказівок щодо суттєвих умов купівлі-продажу зброї. Тому при купівлі-продажу зброї єдиною суттєвою умовою є вказівка на конкретний тип, вид зброї та технічні параметри, що дозволяють ідентифікувати зброю з точки зору класифікації, що міститься в ст. ст. 2–5 проекту Закону України «Про зброю» [27]. Точне визначення об’єкту купівлі-продажу у випадку купівлі зброї може суттєво вплинути не тільки на кваліфікацію відносин, але й на майбутній правовий режим (включаючи носіння, зберігання, перевезення та ін.).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12