|
В якості
узагальнюючої категорії цивільна правосуб’єктність означає єдність право- і
дієздатності, оскільки громадянин, який володіє лише правоздатністю і не досяг
віку настання дієздатності, не може бути повноцінним суб’єктом цивільного права.
Окрім того, правосуб’єктність має суб’єктивний характер, тобто являє собою
узагальнену можливість правоволодіння, яка не може бути представлена у вигляді
набору чи комплексу окремих суб’єктивних прав.
Іншою категорією,
що складає систему правосуб’єктності, деякі автори визначають деліктоздатність,
яка характеризується як можливість суб’єкта нести юридичну відповідальність,
тобто бути притягненою до юридичної відповідальності у випадку порушення прав
або законних інтересів інших суб’єктів.
Продовжуючи наукове
дослідження правового статусу фізичної особи варто окремо зупинитися на
характеристиці феномену правоздатності і дієздатності, що складають основні
елементи правосуб’єктності фізичної особи. Для характеристики цивільної
правоздатності принципове значення має закріплена законом рівність громадян.
Рівність громадян передбачена конституційними нормами та означає рівність
правоздатностей громадян. Це положення випливає із ст. 25 Цивільного кодексу
України, відповідно до якої здатність мати цивільні права і обов’язки (цивільна
правоздатність) мають усі фізичні особи. Таким чином, відповідно до закону всі
громадяни володіють рівною за змістом правоздатністю, ніхто не має ніяких
привілеїв і переваг у здатності володіти правами. Громадяни України визнаються повністю
рівноправними незалежно від раси, статі, національності, мови, походження,
майнового і службового положення, місця проживання, відношення до релігії,
переконань, приналежності до громадських об’єднань, а також інших обставин.
У п. 1 ст. 26
Цивільного кодексу України закріплено, що усі фізичні особи є рівними у
здатності мати цивільні права і обов’язки. Разом з тим, слід підкреслити, що не
всі розглянуті права, що характеризують рівність цивільної правоздатності
можуть реалізовуватися у повному обсязі. Так, право громадянина вільно обирати
місце проживання, що входить у зміст правоздатності, не можна розуміти в тому
сенсі, що кожний громадянин може оселитися у будь-якому місці України, оскільки
існують території, де діє особливий режим (прикордонна смуга, знаходження
військової частини). Для прикладу можливо навести і іншу ситуацію, коли право
громадянина займатися підприємницькою діяльністю за прямою вказівкою закону
обмежується прямою забороною займатися деякими видами підприємницької
діяльності.
В юридичній
літературі існує думка, що відхилення від принципу рівності правоздатності не
можна бачити в тому, що деякі громадяни фактично чи за прямою вказівкою не
можуть (не здатні) володіти окремими правами і обов’язками (неповнолітні,
психічно хворі). У таких випадках мова іде про неможливість володіти деякими
правами, які розповсюджуються в однаковій мірі на всіх громадян, відповідно,
принцип рівності правоздатності не порушується, не містить виключень.
Зазначимо, що це знайшло своє відображення у п. 3 ст. 25 Цивільного кодексу
України, згідно з якою у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі
цивільні права та обов’язки може пов’язуватись з досягненням фізичною особою
відповідного віку.
Окрім того,
важливою ознакою правоздатності є її невідчужуваність. Правоздатність
визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону фізична особа
не має права відмовитись від правоздатності або обмежити її, тобто громадянин
не може нею розпоряджатися. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Пункт 1 ст.
27 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, який обмежує можливість
фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки є
нікчемним. Крім того, цією ж статтею встановлено, що правовий акт органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не
заборонені законом цивільні права та обов’язки, є незаконним.
Цивільна
правоздатність виникає у момент народження і припиняється зі смертю фізичної
особи. Народження – це момент, з якого бере початок фізична особа, початок
самостійного буття людини, разом з тим це є початковим моментом її юридичного
життя. Однак у змісті ст. 25 Цивільного кодексу України закріплено, що у
випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не
народженої дитини. Тим самим, поруч із інститутом правоздатності вводиться
поняття «охорона прав фізичної особи», що пов’язано із необхідністю
забезпечення інтересів зачатої дитини ще до її народження.
Зі смертю
фізичної особи припиняється і її правоздатність (п.4 ст. 25 Цивільного кодексу
України). Доки людина жива – вона є правоздатною незалежно від стану здоров’я.
Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення
існування фізичної особи як суб’єкта права.
1.2 Загальна характеристика цивільної дієздатності
громадян
фізична
особа дієздатність підприємницький
Іншим елементом
цивільної правосуб’єктності фізичної особи є її цивільна дієздатність, яка у
ст. 30 Цивільного кодексу України визначається як здатність фізичної особи
своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а
також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно
їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Здійснення прав і
свобод, а також виконання обов’язків, у значній мірі залежить від можливості
громадян як суб’єктів права проявляти активність, від їх здатності приймати
рішення, здійснювати вільний вибір поведінки.
Володіти дієздатністю
означає особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати
довіреності, вчиняти інші правочини. Цікавою є думка Л.Г. Кузнєцової, яка
вважає, що категорія дієздатність охоплює чотири здатності: правонабувну;
правоздійснювальну і правовиконавчу; праворозпорядчу; деліктоздатність.
Враховуючи вказане, зміст дієздатності можливо визначити як здатність фізичної
особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов’язки
(правонабувна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права і
виконувати обов’язки (правоздійснювальна та правовиконавча здатність);
здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча
здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку
(деліктоздатність).
Відповідно до ст.
30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка
усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Згідно із вказаним
положенням чинного законодавства України цивільною дієздатністю фізичної особи
є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх
здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні
обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх
невиконання. В даному випадку законодавець взяв до уваги положення, яке було
обґрунтоване в працях згаданих вище вчених-цивілістів, які довели положення про
те, якщо за фізичною особою визнається здатність набувати для себе права і
створювати обов’язки, то за нею не можна не визнати здатність своїми діями
здійснювати права і обов’язки.
Варто зазначити
про те, що дієздатність як можливість самостійно здійснювати права і обов’язки
не є змістом поведінки особи. Дієздатність вказує на можливість, допустимість
дії, яким може бути конкретне право чи обов’язок, що належить громадянину.
Дієздатність – це визнана державою можливість, завдяки якій свобода особистості
знаходить свій конкретний прояв. Дієздатність фізичної особи визначає її
можливість самостійно діяти в сфері, що регулюється правом, можливість набувати
права, обов’язки і відповідати за свої вчинки.
В юридичній
літературі справедливо зазначається про те, що дієздатність означає можливість
вільної правомірної поведінки для самого громадянина, який володіє
дієздатністю, і разом з тим цьому праву відповідає обов’язок усіх оточуючих
громадянина осіб не допускати його порушень.
Категорії право-
і дієздатність, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями.
Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що:
- передбачає свідому діяльність
громадянина – володіння ним свідомою і самостійною волею, тобто здатністю
бажати що-небудь, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними;
- правоздатна особа може
особисто здійснювати ті чи інші дії правового характеру (правоздатна особа, що
не володіє дієздатністю, також може набувати цивільних прав і обов’язків, але
не особисто своїми діями, а через дії законних представників: батьків,
усиновителів, опікунів);
- виникає в повному обсязі з
моменту досягнення особою повноліття.
Цінність дієздатності
як юридичної категорії полягає у тому, що дієздатність юридично забезпечує
активну участь особистості в економічному обороті, підприємницькій та іншій
діяльності, реалізації своїх майнових прав, в першу чергу права власності, а
також особистих немайнових прав. При цьому всі інші учасники обігу завжди
можуть розраховувати на застосування заходів відповідальності до дієздатного
суб’єкта, що порушив зобов’язання чи спричинив майнову шкоду.
В залежності від
вольової зрілості і здатності фізичної особи розуміти значення своїх дій і
керувати ними чинне законодавство України визначає різну за структурою і за
змістом юридичну здатність вчиняти правомірні юридичні акти і створювати для
себе обов’язки, в тому числі і у вигляді деліктної відповідальності за
правопорушення.
На відміну від
правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність
не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх
власними діями, брати на себе і виконувати обов’язки, потрібно розумно мислити,
розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий
досвід. Ці якості залежать від віку громадян, їх цивільного стану, стану
психічного здоров’я тощо. Враховуючи вказані обставини (фактори), закон
розрізняє декілька різновидів дієздатності: повна, неповна, часткова, обмежена,
факт визнання громадянина недієздатним.
Діюче
законодавство в залежності від віку знає повну, неповну і часткову
дієздатність. Повна дієздатність, яка включає здатність фізичної особи
здійснювати юридично значимі дії в повному об’ємі, настає з досягненням
повноліття – вісімнадцяти років (п. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України).
Законодавством встановлений випадок автоматичного набуття повної цивільної
дієздатності особою, яка не досягла повноліття, що пов’язується із моментом
реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою
повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання
шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої
особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (п. 2 с. 34
Цивільного кодексу України).
Стаття 35
Цивільного кодексу України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бути
надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а
також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання
повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та
піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків
(усиновителів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна
цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
Повна цивільна
дієздатність може бути також надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка
бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це
батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа
може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває
повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації її в якості підприємця. При
цьому у разі припинення трудового договору або припинення підприємницької
діяльності надана повна цивільна дієздатність за такою особою зберігається.
Чинним законодавством України встановлено, що повна цивільна дієздатність,
надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.
Враховуючи вік
особи, яка не досягла повноліття (18 років) Цивільний кодекс України
диференціює обсяг дієздатності осіб до 14 років та від 14 до 18 років.
Малолітні особи, тобто фізичні особи, які не досягли 14 років мають право
укладати дрібні побутові правочини, що визначаються в цивільному законодавстві
України як правочин, що задовольняє побутові потреби особи, відповідає її
фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має
невисоку вартість. Однак, можливо зауважити про те, що надаючи визначення
поняттю «дрібні побутові правочини» законодавець надає відносно абстрактне
формулювання, залишаючи на розсуд органів правозастосування поняття побутових
потреб особи та розміру невисокої вартості предметів.
Окрім того,
малолітня особа має право здійснювати особисті майнові права на результати
інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Особи, які не
досягли 14-ти років, не є деліктоздатними в цивільному праві, тому не мають обов’язку
відшкодовувати завдану майнову (матеріальну) шкоду.
Іншою категорією
(рівнем) цивільної дієздатності є неповна цивільна дієздатність осіб віком від
14 до 18 років, яка має значно ширший порівняно із малолітніми особами обсяг
дієздатності.
Неповнолітні
віком від 14-18 років також можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини
і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної
діяльності. Окрім того, фізична особа, яка володіє неповною цивільною
дієздатністю, може розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншими
доходами, здійснювати майнові права на результати інтелектуальної власності.
Певні права неповнолітніх передбачені і в інвестиційній сфері, зокрема особа
віком від 14-18 років може бути учасником (засновником) юридичних осіб.
Неповнолітні можуть самостійно укладати договір банківського вкладу та
розпоряджатися внесеними ними грошовими коштами. Грошовими коштами, внесеними
іншими особами у фінансову установу на ім’я неповнолітнього, він може
розпоряджатися за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
