Положення якісно змінилося лише в кінці II ст. до н. е., коли почалося масове обезземелювання селян-общинників, а переможні війни привели до величезного припливу рабів. Зрештою, необхідність зменшувати зіткнення різних соціальних груп неосяжної імперії й утримувати в покорі підвладні і залежні експлуатовані народи привела в II ст. до н. е. до створення могутньої державної машини.

Трохи іншим шляхом йшло створення Франкської держави. Германські племена довгий час служили постачальниками рабів для могутнього сусіда - Рима. Якщо, саме положення Греції і Рима сприяло прискореному ламанню патріархального ладу, то ці ж природні умови в Німеччині до визначеного моменту створювали можливості для деякого розвитку продуктивних сил у рамках родового суспільства, тоді як рабовласництво, у тому виді, як воно існувало в Середземномор’ї, було економічно невигідним. Тому там майнова диференціація і соціальне розшарування привели поступово до формування протофеодального суспільства.

Завоювання германцями значних територій Римської імперії, з одного боку, із всією очевидністю показало нездатність родоплеменого ладу забезпечити панування на них, а це підштовхнуло утворення держави раннєфеодального типу. З іншого боку, це завоювання зруйнувало рабовласницькі порядки і прискорило перехід до феодалізму на землі інколи могутньої Римської імперії.

Даний приклад виникнення феодальної держави з первіснообщинного ладу не є чимось винятковим. Таким шляхом йшов розвиток і багатьох інших держав на території Європи (у Древній Русі, Ірландії та ін.).

У світі завжди існувало й існує безліч різних теорій, що пояснюють процес виникнення і розвитку держави і права. Це цілком природно і зрозуміло, тому що кожна з них відбиває різні погляди і судження різних груп, шарів, націй, інших соціальних спільнот на даний процес, або - погляди і судження однієї і тієї ж соціальної спільності на різні аспекти даного процесу.

Питання про походження чи виникнення держави можна розглядати з двох позицій. По-перше, як в умовах родового суспільства зародилась держава. По-друге, яким чином останніми століттями і в сучасний період можливі нові державні утворення. Це друге питання практично відомо історії, оскільки збереглися письмові джерела, в яких викладені причини й умови виникнення таких держав.

Більш складніше з виясненням першого питання, оскільки дуже мало збереглося письмових першоджерел про ці факти, а в багатьох випадках вони не збереглись. В зв’язку з цим, а також з інших причин, в науці виникло декілька теорій про історичне походження держави і права: теологічна, патріархальна, договірна, органічна, теорія насильства (підкорення), самовизначення націй і народів, соціально-економічна (марксистська) тощо.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською владою, церкви над державою. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій влади, що санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності і непорушності держави. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному виді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів. У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави. Її раціональним зерном можна вважати ідею про твердження порядку, як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особистості [7, 7].

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайлівський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава відбулася з патріархальної родини, в результаті її розростання: родина - сукупність родин (селище) - сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Звідси відбувається утворення родин. Розвиток цих родин у результаті розмноження приводить до утворення селищ, їхні об’єднання створюють державу. Таким чином, держава з’являється як результат сімейних взаємин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у родині, що носить ”батьківський" характер. У наш час ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль родини в становленні державності, повинні враховуватися.

Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроций, Б. Спиноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. - Ж. Руссо, Я. Козельский, М. Радищев, І. Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору), як акта розумної волі людей. Об’єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, волі і порядку. В основу теорії природного права покладена теза про те, що державі передував природний стан людей. Воно представлялося авторам теорії неоднозначно. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається ”війна всіх проти всіх” [10, 62]. Руссо, навпаки, малював райдужну картину волі і рівності. Однак усі вони розглядали державу, як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про державотворення, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому випадку передбачається забезпечення прав і свобод особи в рамках держави.

Зрозуміло, об’єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором. Їх значно більше. Разом з тим договір відіграє значну роль у створенні ряду держав, у практиці їхнього державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, що знаходяться в складі держави, і визначенні його мети: твердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту.

Своєрідну теорію походження держави і права створив найбільший представник німецької класичної філософії Гегель. Він стверджував, в основі всіх явищ природи і суспільства, а, отже, держави і права, лежить абсолютний духовний й розумний початок - ”абсолютна ідея”. На думку Гегеля, воля держави є щось об’єктивне, саме по собі розумний початок, незалежне у своїй підставі від визнання волі окремих осіб. Будучи об’єктивним ідеалістом, Гегель виводив державу і право з абсолютної ідеї, з вимог розуму. Він заперечував тезу прихильників договірної теорії про те, що держава створена людьми для забезпечення й охорони свободи особи і власності.

На думку Гегеля, ”держава не страхова установа, вона не служить окремим особам і не може бути їх утвором. Держава є вища форма реалізації моральності" [6, 46-47]. Вона не служить нічим інтересам, а є абсолютною самоціллю. Інакше кажучи, держава не служить, а панує, вона не засіб, а ціль, ціль у собі, вища з усіх цілей. Держава має вище право у відношенні особистості, а вищий обов’язок останньої - бути гідним членом держави. Гегель відкидає народний суверенітет як підставу держави та ідею демократії, яка випливає з його. Верховна влада, на думку Гегеля, не може виражати інтереси народу, тому що народ не тільки не знає, чого хоче ”розумна воля”, але не знає навіть того, чого хоче він сам. У його навчанні держава зображується як утілення вищих моральних цінностей, він створює справжній культ держави, підкоряючи йому людину цілком.

Органічна теорія, яку розробив Г. Спенсер, ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Представлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Герберт Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава - це суспільний організм, що складається з окремих людей, подібно тому, як живий організм складається з кліток. Відповідно до його теорії, держава, як і всяке живе тіло, базується на диференціації і спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об’єднанням індивідів у групи-органи, кожна з який здійснює визначену, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. І все це відбувається як в живому організмі, частині якого спеціалізуються на визначеній функції в системі цілого.

Таке представлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, однак і тут є раціональне зерно. Воно виражається у визнанні зв’язків законів громадського життя і законів природи розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом з волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є утвором природи, потім - членом суспільства, а потім - громадянином держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) і інтеграції громадського життя (об’єднання людей у державу) [7, 8].

Психологічна теорія - представниками цієї теорії, що виникла також у ХІХ ст. були Г. Тард, Л.И. Петражицкий і ін. Вони пояснили появу держави проявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, свідомістю справедливості визначених варіантів дії і відносин і т. і. Природно, що соціальні закономірності реалізуються через людське поводження, діяльність. Тому властивості людської психіки впливають на реалізацію цих закономірностей. Але, з одного боку, цей вплив не є вирішальним, а з іншого боку - сама людська психіка формується під впливом відповідних економічних, соціальних і інших зовнішніх умов. Тому саме ці умови і повинні враховуватися в першу чергу. [11, 6].

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутский) пояснює виникнення держави, як результат воєн, насильницького підпорядкування одними людьми інших (у Є. Дюринга - частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутского - одного племені іншим). Вони заперечують внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Усі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає з фізичної сили, з панування племені, що спочатку фізично переважає над іншим плем’ям, а потім перетворюється в панування класу.

К. Каутский підкреслював, що тільки там, де є насильство, виникає розподіл на класи. Цей розподіл на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а в результаті захоплення однією громадою іншої. У підсумку виникає одне об’єднання з двох громад, одна - панує, інша - гнітить.

Тільки теорією насильства не можна пояснити походження держави. Однак ряд ідей, що складають теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом довгого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римського, древньогерманського, Київської Русі). Насильство - боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем - зіграло визначену роль в утворенні США [16, 23].

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін) базується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами.К. Маркс писав, що держава є ”орган панування, орган гноблення одного класу іншим”.В.І. Ленін називав державу ”машиною для підтримки панування одного класу над іншим" [20]. У їхньому трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно пануючого класу за допомогою спеціальних засобів підпорядкування і керування. Якщо Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали фактори внутрішнього чи зовнішнього насильства, то К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін керувалися положенням, що держава - не сила, нав’язана ззовні, а результат внутрішнього розвитку суспільства.

Ця теорія має чимало достоїнств. Економічний фактор, покладений у підставу становлення держави, здатний краще пояснити суспільні явища, чим інші фактори - психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча і вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, для визначення сутності держави.

Однак він не є єдиним і пріоритетної для всіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класовій боротьбі у виникненні держави привів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава з’являлася тимчасовим явищем, що виникло разом з виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом з відмиранням класів і установиться суспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний фактор (свідомість), що, поряд з матеріалістичним (буття), відіграє істотну роль.

Технократична теорія походження держави і права (Михайлевський) стверджує, що вони є результатом розвитку техніки і обумовленою необхідністю регулювання відносин між людиною і технікою [11, 7].

У даний час створення держав здійснюється у результаті реалізації права націй на самовизначення або окремих регіонів на політичне самовизначення.

Виникнення права - це складний і багатоаспектний процес. Різноманітність теорій, які намагаються пояснити характер змін у соціальному житті при переході від природного до державно-правового стану суспільства, умови і причини виникнення права, обумовлена суттєвими розбіжностями у світогляді авторів теорій, різним розумінням самої сутності і призначення права, виливом відповідної історичної епохи, відсутністю і неможливістю абсолютного знання з даної проблеми. Але всі концепції мають певну пізнавальну цінність і сприяють відновленню більш достовірної картини генезису права.

За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів - вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божественним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувались рамками віри.

Представники теорії природного права (Конфуцій, Арістотель, Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. - Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв’язку з обумовленістю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.

Історична школа (Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність - заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники історичної школи права правильно стверджували, що право - об’єктивне історичне явище, обумовлене етнокультурними факторами, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під "народним духом", який проявляється у звичаях.

Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов’язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них - потреба у покоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін.Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма - результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов’язаного з позитивним. Інтуїтивне право - абсолютне, а позитивне - відносне. Законодавство є тільки "проекцією" правових переживань, "фантазмом" психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об’єктивних факторів. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.

Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов’язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно економічні фактори зіграли значну роль у походженні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.

Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв’язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися за допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.

Розглядаючи основні закономірності виникнення держави і права можна зробити висновок у тому, що будь-яка держава, разом з рішенням класових завдань у суспільстві, виконує і загальнолюдську місію без якої не може існувати жодне суспільство. З точки зору сучасних уявлень процес історичного розвитку держави і права полягає в поступовому перетворенні держави на один із складових елементів громадянського суспільства, що матиме на меті упорядкування та регулювання суспільних відносин, перетворення людини на найвищу соціальну цінність. Загальнолюдське призначення держави полягає в тому, щоб допомогти суспільству подолати протиріччя, знайти сторони згоди і співпраці різних верств населення, громадських сил. Держава виступає і як організація політичної влади суспільства. Держава офіційно встановлює право, забезпечує його виконання. Право ж, висловлюючи державну волю, регулює суспільні відносини, воно провадить в життя політику держави, регулює поведінку людей в державі, має загальнообов'язковий характер. Не держава створює і надає особистості права, а людина сама їх має від народження і обов'язок держави - визнавати і здійснювати ці права. Громадянське суспільство тісно пов’язане як з державою, так і з правом. Держава покликана створювати найоптимальніші умови для розвитку громадянського суспільства, не втручатись у сферу реалізації приватних інтересів, а розвинене громадянське суспільство, у свою чергу, є соціальною базою демократичної, правової соціальної держави. Досягненню цієї мети мають сприяти реформи політичної і правової системи: У політичній сфері необхідно: поглиблення форм участі громадян в управлінні справами держави й суспільства; вдосконалення державного апарату з точки зору чіткого визначення та розмежування повноважень; підвищення активності громадських організацій; розширення гласності. Здійснення вищезгаданих завдань сприятиме побудові держави, де права і свободи людини будуть не лише проголошені, а й гарантовані; де верховенство матиме справедливе право, а держава та особа стануть рівноправними учасниками суспільних відносин. Демократичні держави спираються на право, вище призначення якого це визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина. Право є системою загальнообов'язкових юридичних норм, які виражають інтереси суспільства. Така держава відповідає високому рівню розвитку демократії, характеризується гласністю, багатопартійністю, вільними виборами, поділом влади, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю незалежного суду. Сьогодні українська громадськість потребує демократичної держави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т.п. На нинішньому етапі політичного й соціально-економічного розвитку України необхідно підвищувати рівень державно-правової свідомості, як частини самосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого неможливо розбудовувати молоду державу. Правова держава, до побудови якої ми прагнемо, виступає найдосконалішою формою організації і функціонування державної влади. Розвиток правової держави невіддільний від становлення прав людини, які власне і виступили тією ключовою категорією, навколо якої розвивались головні її характеристики. Лише правова держава може виступати як об’єктивний виразник інтересів внутрішньо неоднорідного і суперечливого громадянського суспільства.

1.  Гойман Г.І. - Червонюк В.И. Очерк теории государства и права. М., 1996.

2.  Загальна теорія держави і права. - К., Юрінком Інтер, 2000.

3.  История древнего мира: Ранняя древность. Т.1 - М., 1989.

4.  Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. М., Юристъ, 1999.

5.  Колодій Л.Ю., Олейніков А.М. Основи держави і права. - К., 1995.

6.  Корельский В.М., Перевалов В.Д. Теория государства и права. М., 1997.

7.  Котюк В.О. Основи держави і права. - К., 1994

8.  Лукашева Е.А. Право. Мораль. Личность. - М., Наука, 1986.

9.  Марченко М.Н. Загальна теорія держави і права. - К., 1996.

10.  Механический материализм Томаса Гоббса. М., 1991.

11.  Михайленко О. Основи держави і права. - К., Femina, 1995.

12.  Общая теория государства и права. Под ред.В. В. Лазарева. - М., 2000

13.  Скакун О.Ф. Теорія держави і права. / Харків 2001

14.  Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. - М., 1985.

15.  Теорія держави і права / Під ред.В. В. Копєйчикова. - К., 1995.

16.  Терлюк І.Я. Історія держави і права України. - К., Атіка, 1999.

17.  Тихомиров Ю.А. Публичное право. - М., 1995.

18.  Черниловский З.М. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. М., 1996.