Під адміністративним колективом в даному випадку слід розуміти будь-який організований колектив людей, чия внутрішня організаційна структура в тій або іншій юридичній формі визнана державою.

В свою чергу, під суб'єктами адміністративної опіки розуміються особи, що потребують захисту держави у зв'язку з деякими демографічними несприятливими чинниками, технічними і екологічними катастрофами і т.д. Не слід плутати адміністративну опіку з соціальною (виплата пенсій). Суб'єкти адміністративної опіки мають спеціальне правове положення в суспільстві з огляду на те, що держава визнала необхідність їх додаткового захисту.

Жителі територій з особливим адміністративно-правовим режимом мають спеціальний адміністративно-правовий статус за територіальною ознакою. Цей спеціальний статус визначається особливостями правового положення тієї або іншої території (зони). Особливий адміністративно-правовий режим можуть мати наступні території: прикордонні зони; закриті міста; заповідники; території, на яких введено надзвичайне положення; карантинні території; вільні економічні зони і т.д. Як правило, особливий правовий режим цих територій полягає в посилюванні правового режиму (за винятком вільних економічних зон).

Для розуміння спеціального адміністративно-правового статусу суб'єктів дозвільної системи необхідно визначитися з поняттям „дозвільна система”. Це сукупність правил і сама діяльність, здійснювана в певному порядку, що припускає отримання дозволів на її здійснення. Носіями комплексу спеціальних прав і свобод за даною ознакою будуть громадяни, які одержали спеціальні дозволи (на управління транспортним засобом, носіння і зберігання вогнепальної зброї і т. д.). Даний вид статусу покликаний забезпечити громадянам нормальну реалізацію своїх прав і забезпечити при цьому належну суспільну безпеку шляхом виконання ними спеціальних обов'язків.

Розширює та доповнює наведену позицію Д. Бахраха російський вчений О. Солдатов [21; с. 42]. На думку вченого доцільно виокремлювати наступні спеціальні статуси: - членів адміністративних колективів (адміністративний колектив при цьому розуміється як організована група людей, особовий склад організації, в якій відносини членів організації і адміністрації, їх права і обов'язки регулюються адміністративним правом. Це органи внутрішніх справ, військові частини, студентські колективи і т. п.). Серед статусів членів адміністративних колективів, у свою чергу, розрізняють статуси: 1) що навчаються (студентів, аспірантів, учнів технікумів і ін.); 2) мілітаризованих службовців (військовослужбовців, працівників міліції, працівників воєнізованих формувань); 3) осіб, свобода яких обмежена в адміністративному порядку; 4) суб’єктів адміністративної опіки (сиріт, біженців, безробітних и т.п.); 5) жителів територій з особливим адміністративно-правовим режимом; 6) суб'єктів дозвільної системи; 7) державних службовців; 8) осіб, що скоїли адміністративні правопорушення [21].

Всі ці статуси у відповідних випадках доповнюють загальний адміністративно-правовий статус індивідуальних суб'єктів адміністративного права.

Отже, загальний і спеціальний статуси співвідносяться як загальне і частина, де спеціальний статус розуміється як сукупність прав і обов'язків, які конкретизують і доповнюють загальні права і обов'язки щодо різних осіб, що мають різне службове, сімейне і т.п. положення.

Таким чином, загальний правовий статус і спеціальні правові статуси особи є стабільними, вони змінюються не по волі суб'єкта, а в нормативному порядку, є передбаченими правовими нормами сукупностями прав і обов'язків у вигляді правової абстракції. Правове положення конкретної особи є динамічним. Воно постійно змінюється залежно від виникнення, розвитку і припинення різноманітних правовідносин [22].

Існує й інша точка зору щодо видів адміністративно-правових статусів громадян, виходячи з такого критерію, як характер їхньої гарантованої діяльності. Отже, розрізняють наступні види статусів. Перший – загальногромадянський статус у справах керування державними справами. Другий – функціонально-клієнтський, коли громадяни задовольняють свої інтереси і потреби завдяки кореспондуючим обов'язкам органів, служб і посадових осіб. Третій – що партнерське сприяє, коли громадяни беруть участь у діяльності виконавчих органів і виконують різні соціально-правові ролі. Четвертий – охоронний, коли громадянам забезпечується захист їхніх прав і законних інтересів як в адміністративному і судовому порядку, так і заходами суспільно-політичного впливу [23].

Разом із тим, в адміністративному праві виділяється три види адміністративно-правового статусу громадян: загальний для всіх адміністративно-правовий статус громадянина, спеціальний статус певних груп громадян і індивідуальний статус конкретних осіб [24].  У зміст загального адміністративно-правового статусу громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права і обов'язки і не включаються численні і різноманітні права і обов'язки, які постійно виникають і припиняються у суб'єктів залежно від виконання ними тих або інших професійних функцій, суспільного положення, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин. Основні права і обов'язки громадян, що визначають його загальний адміністративно-правовий статус, містяться у розділі 2 Конституції України, але, крім того, вони можуть міститися і в Законах України.

Спеціальний адміністративно-правовий статус громадян характерний для певних груп громадян і закріплює особливість їх правового положення у сфері державного управління.

Разом із загальним і спеціальним адміністративно-правовим статусом кожен громадянин володіє і статусом індивідуальним. Оскільки індивідуальні права і обов'язки в зміст правового статусу не входять, можна зробити висновок про те, що індивідуальний адміністративно-правовий статус визначається комплексом загальних прав і обов'язків і тих спеціальних прав і обов'язків, носієм яких є конкретна людина (індивід).

Найбільш оптимальним, на нашу думку, є виокремлення загального, спеціального і індивідуального адміністративного-правового статусів громадянина. Виділення останнього різновиду статусу є перспективним з точки зору подальших теоретичних розробок в сфері адміністративного права. Адже які неповторювані відбитки пальців кожної людини, такий неповторюваний його індивідуальний адміністративно-правовий статус внаслідок того, що поведінка регулює великий круг норм адміністративного права, і кожен має безліч різних прав і обов'язків у сфері державного управління.

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що, громадянин є пріоритетним суб'єктом адміністративного права, оскільки, відповідно до нової доктрини адміністративного права, що формується в Україні, в структурі публічного інтересу, що охороняється адміністративним правом, забезпечення прав і свобод громадянина є основним. Саме права і свободи людини і громадянина визначають зміст і застосування законів, діяльність всіх гілок державної влади. Адміністративно-правовий статус громадян України, як вже зазначалося, є складовою частиною їх загального правового статусу, тому і більшість прав і обов'язків громадян є вторинними, похідними від конституційних і конкретизуються в багатьох законах і підзаконних актах чинного законодавства України. Але в структурі адміністративно-правового статусу громадянина є і такі права і обов'язки, які виходять за межі конституційного статусу, встановлюються конкретними нормативними актами відповідно до загальної концепції положення людини і громадянина. Зміст адміністративно-правового статусу громадянина складає комплекс елементів, до яких зокрема відноситься адміністративна правосуб’єктність, громадянство, сукупність прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права і гарантій їх реалізації. Що ж стосується видів адміністративно-правового статусу громадянина, то, на нашу думку, найбільш оптимальним є виокремлення загального, спеціального і індивідуального адміністративного-правового статусів громадянина. Виділення останнього різновиду статусу є перспективним з точки зору подальших теоретичних розробок в сфері адміністративного права. Адже які неповторювані відбитки пальців кожної людини, такий неповторюваний його індивідуальний адміністративно-правовий статус внаслідок того, що поведінка регулює великий круг норм адміністративного права, і кожен має безліч різних прав і обов'язків у сфері державного управління.

Список використаної літератури

1.  Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.

2.  Закон України “Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №13. – Ст. 65.

3.  Закон України “Про біженців” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №№18, 19-20, 21-22. – Ст. 144.

4.  Закон України „Про надзвичайний стан” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №2. – Ст. 65.

5.  Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 122.

6.  Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. – М., 1995. – С. 616.

7.  Коваль Л.В. Адміністративне право України. Курс лекцій. – 1998. – К.: Основи. – 310 с.

8.  Картавцев О.П. Теоретичні засади та практика реалізації адміністративно-правового статусу громадянина в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. - № 3. – С. 40-48.

9.  Морошко О. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів // Право України. – 2006. - № 8. – С. 21-25.

10.  Манохин В.М., Адушкин Ю.С., Багишев З.А. Российское административное право. – М.: Юристъ, 2004. – С. 174.

11.  Битяк Ю.П. Адміністративне право України. Навч. підручник. – 2005. – К.: Юрінком. – 342 с.

12.  Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

13.  Колпаков В.К. Адміністративне право України. – К.: Атіка, 2004. –240 с.

14.  Адміністративне право України. Академічний курс. Том 1 / В.Б. Аверьянов. – К.: Юрінком, 2008. – 460 с.

16.Битяк Ю.П., Богуцький В.В., Гаращук В.М., Дяченко О.В., Зуй В.В. Адміністративне право України. – Х.: Право, 2004. – 310 с.

17.Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. – Х.: "Одиссей", 2001. – 288 с.

18.Морошко О. Зміст поняття адміністративно-правового статусу громадянина // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 11. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 230-235.

19.Адміністративне право України: основні поняття. Навч. посібник. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005. – С.233.

20.Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Бахраха. – Харків: Право, 2004.– 527 с.

21.Солдатов О. Особливості спеціального адміністративно-правового статусу громадянина України // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Випуск 19. – Одеса: “Юридична література”, 2003. – С. 321-328.

22.Солдатов О. Адміністративно-правовий статус громадянина в Україні: зміст та реалізація // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 294-300.

23.Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України. – О.: Одисей, 2002. – 280 с.

24.Стеценко С.Г. Адміністративне право України. – О.: Одисей, 2004. – 170 с.

25.Кожухін В. Право звернення громадян як гарантія забезпечення їх прав і свобод // Держава і регіони. - № 3 – 2007. – С. 4-7.

26.Совгиря О.В. Конституційне право: навч. посіб. / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 632 с.

27.Кожухін В. Види прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – С. 180-185.

28.Солдатов О. Теоретичні засади та практика реалізації адміністративно-правового статусу громадянина в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. - № 3. – С. 40-48.

29.Кожухін В.Гарантії прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2008. – С. 185-191.