|
Вперше до поняття криміналістичної
характеристики злочинів звернулись О.Н. Колесніченко та Л.А. Сергєєв[12]. У подальшому дане питання
достатньо активно обговорювалося на сторінках наукових видань. Значний внесок у
розробку поняття, рівнів узагальнення, структури криміналістичної
характеристики зробили В.П. Бахін, Р.С. Белкін, О.М. Васильєв, І.А. Возгрін, І.Ф.
Герасімов, В.Г. Гончаренко, В.О. Коновалова, В.А. Образцов, М.В. Салтевський,
М.О. Селиванов, В.Г. Танасевич,
В.Ю. Шепітько та інші.
Не вдаючись до поглибленого аналізу
запропонованих визначень слід відмітити, що усім ним в більшій чи меншій мірі
притаманні такі ознаки, до яких звертаються автори при їх побудові, як:
-
сукупність
узагальнених відомостей про ознаки певного виду злочинів;
-
встановлення
і урахування закономірних зв’язків між цими даними;
-
призначеність
для використання в розслідуванні конкретних видів злочинів.
Криміналістична характеристика так
само як кримінально-правова і кримінологічна містить у собі інформацію про
злочин в цілому та його складові елементи (об’єкт і об’єктивну сторону), але на
відміну від них являє собою по-перше, систему лише криміналістично значущих
відомостей про ознаки злочину, а не будь-яких однакових для усіх видів
злочинів, які в межах визначеного виду можуть сприяти його розкриттю. По-друге,
відомості про ознаки елементів злочину описуються на якісно-кількісному рівні.
Тобто встановлюються кореляційні закономірні взаємозв’язки – що (дії, знаряддя,
сліди і т.п.), з чим зв’язано, яким саме чином, що за чим слідує, що і за
допомогою чого може бути встановлено і т.д. Практичне значення таких
характеристик полягає у тому, що при розслідуванні конкретного злочину зібрану
про нього інформацію співставляють з системою узагальнених відомостей про
злочини даного виду, які розслідували раніше (інформаційною моделлю). За збігом
криміналістично значущих ознак злочину стає можливим визначити – чим раніше
характеризувались поки що невідомі в даному розслідуванні обставини. Звичайно,
найбільший інтерес представляє – хто вчинив злочин. На підставі узагальнених
відомостей про те, хто і за яких обставин вчиняв подібні злочини з’являється
об’єктивна можливість обмежити напрямок пошуку злочинця. Побудована за таких
умов криміналістична характеристика стає дійовим інструментом у розслідуванні
події злочину.
Виходячи з значення криміналістичної
характеристики для практики і побудови окремих методик розслідування,
зазначений термін набув широкого розповсюдження в юридичній літературі. Важко
зустріти видання з криміналістики, у якому не використовувався б зазначений
термін.
Таким чином, сьогодні можна
констатувати що загальновизнаними є поняття кримінально-правової,
кримінологічної і криміналістичної характеристики злочину. Але в нашому
дослідженні ми будемо розглядати криміналістичну характеристику тяжких тілесних
ушкоджень, як важливий елемент (основу) для побудови методики розслідування цих
злочинів.
При розгляді загальних положень
криміналістичної характеристики науковці по різному підходять до визначення її
структури, тобто до виділення і характеристики її елементів. Докладний аналіз
поглядів науковців на структуру
криміналістичної характеристики викладено в підручнику з криміналістики
починаючи з появи даного терміну в науковому обігу і до теперішніх днів[3]. Не вдаючись до поглибленого
аналізу наявних дискусій, спробуємо обґрунтувати власне бачення щодо структури
криміналістичної характеристики тілесних ушкоджень, оскільки в наступних
підрозділах роботи буде розкрито зміст кожного з них.
Так, О.Р. Росинська називає такі елементи
криміналістичної характеристики: а) характеристика типових способів вчинення та
приховання злочинів даного виду та інших обставин злочину; б) відомості про
коло осіб, серед яких слід шукати злочинця; в) характеристика типового
потерпілого; г) описання типових обставин, що сприяли або перешкоджали таким злочинам[22]. В наведеному переліку
відсутні відомості про те, на що завжди спрямована злочинна дія або діяльність
– це предмет посягання. Його характеристика має важливе значення для
криміналістичної характеристики тілесних ушкоджень, а у подальшому і його
розкриття. Саме тому інші науковці включають предмет посягання до структури
криміналістичної характеристики злочинів. Так, В.Ю. Шепітько до елементів
криміналістичної характеристики відносить: 1) спосіб злочину; 2) місце і
обстановку; 3) час вчинення злочину; 4) знаряддя і засоби вчинення злочину; 5)
предмет злочинного посягання; 6) особистість потерпілого (жертви); 7) особистість злочинця; 8) типові
сліди злочину[3]. Автор намагається охопити більшість обставин, які характеризують
злочин, а тому відбувається деталізація окремих його елементів. Увага
акцентується на способі злочину, а також знаряддях і засобах його вчинення. Але
описати спосіб злочину без характеристики знарядь і засобів вчинення злочину
неможливо. Тому слід погодитися з думкою М.В. Салтевського, що більшість з
елементів структури криміналістичної характеристики злочинів, які пропонуються
науковцями описують чотири сторони злочину: 1) предмет безпосереднього
посягання; 2) спосіб вчинення злочину в широкому розумінні; 3) типову
обстановку – слідову картину в її широкій інтерпретації; 4) особистість
злочинця[2]. Такий підхід до побудови структури криміналістичної характеристики
здається найбільше вдалим. Визначення складу елементів криміналістичної
характеристики злочинів здійснюється на основі структури людської діяльності,
зазначає В.В. Тіщенко, що включає в себе суб’єкт, мету і мотиви, об’єкт
(предмет), процес чи механізм (способи, знаряддя, засоби й ін.), результат[6]. Відповідно до цього М.І. Скригонюк
пропонує розглядати криміналістичну характеристику тілесних ушкоджень у вигляді
наступної моделі компонентів: 1) злочинне діяння, 2) способи підготування,
вчинення і приховування злочинного діяння, 3) механізм слідоутворення при
готуванні та вчиненні злочинного діяння, 4) дані, що характеризують особу
злочинця і потерпілого, 5) системно-закономірне співвідношення вказаних
елементів криміналістичної характеристики[9].
З аналізу наведених структур
криміналістичної характеристики видно, що відомості про злочин охоплюють чотири
його сторони. Звичайно, для кожного виду злочинів вони будуть відрізнятися і
наповнюватися специфічним змістом. Виділення названої сукупності ознак не
ставить перед собою за мету дати повну і всебічну характеристику злочину. Мета
такої характеристики полягає в системному відображенні таких даних про злочинну
діяльність, що мають інформаційно-пізнавальну спрямованість і дозволяють у
цьому зв’язку здійснювати ретроспективне і перспективне моделювання злочинної
діяльності що розслідується, прогнозування її розвитку і, відповідно,
планування ходу подальшого розслідування[8]. Зазначений підхід до
побудови структури криміналістичної характеристики, в узагальненому вигляді,
нагадує підхід до побудови структури предмету доказування в кримінальному
процесі. Незважаючи на розмаїття і особливості окремих груп злочинів формула
предмета доказування є єдиною для всієї їх сукупності. Разом з тим, при
розгляді предмету доказування конкретної групи, виду злочинів предмет
доказування конкретизується, наповнюється відповідним змістом, звертається
увага на особливості
предмета і меж
доказування по окремим групам злочинів (особливості доказування у справах
неповнолітніх[8], осіб, визнаних неосудними, [6] у справах про підпали з метою приховання злочинів[7] тощо). Подібно до цього в
криміналістиці розробляються особливості криміналістичних характеристик окремих
видів злочинів (убивств, вчинених в процесі протистояння організованих
злочинних груп[9] та ін.).
Наведений підхід до побудови криміналістичної
характеристики вважається перспективним і дозволяє від загальної формули
структури криміналістичної характеристики переходити до побудови
криміналістичних характеристик конкретних видів і груп злочинів. В науковій
літературі зазначається, що в криміналістичному аналізі злочинів беруться до
уваги всі елементи злочинної діяльності. Але, одні елементи, їхні окремі
параметри, частини, сторони і сукупності, що інформативні в криміналістичному
відношенні для одних груп і підгруп злочинів, що досліджуються, виявляються
неінформативними чи мало інформативними в інших групах. Усе це не може не
відображатися на змістовній стороні криміналістичної характеристики[5].
Так, у криміналістичній характеристиці
тілесних ушкоджень відомості про мету і мотив злочину мають визначальне
значення. Вони дозволяють обґрунтувати версії про осіб, зацікавлених у
заподіянні шкоди здоров’ю потерпілому і неможливості здійснювати ним певний вид
робіт, приймати відповідні рішення – можливих організаторів та виконавців
злочину. В той же час для криміналістичної характеристики розкрадань названі
відомості для пошуково-пізнавальної діяльності не мають настільки суттєвого
значення, оскільки для цієї категорії злочинів вони однакові чи однотипні і
лише в деяких випадках можуть указувати на можливе коло підозрюваних,
наприклад, неповнолітніх[8].
Для криміналістичної характеристики
тілесних ушкоджень важливого значення набувають відомості про час, місце і
обстановку вчинення посягання, особу потерпілого, а тому вони підлягають
обов’язковому дослідженню, встановленню закономірних кореляційних зв’язків між
ними. У подальшому це дозволить вже на початковому етапі розслідування
правильно обґрунтовувати версії, визначати напрями їх перевірки для
встановлення особи, причетної до даного злочину.
Аналіз кримінальних справ про
заподіяння тяжких тілесних ушкоджень засвідчує, що за порою року такі
розбіжності не досить суттєві. Найбільша їх кількість вчиняється влітку –
35,9%, взимку – 24,8%, а – навесні і восени приблизно однаково – 19,8% та
19,5%. Найбільше небезпечним для таких злочинів часом доби є нічний (з 00 до 06
год.) – 52,7% та денний (з 06 до 12 год.) – 24,1%, вечірній (з 18 до 24 год.) –
17,1%. Найменше таких злочинів вчиняється в денний час (з 12 до 18 год.) –
6,1%. Якщо порівняти наші дані з даними дослідників двадцятирічної давнини,
можна побачити суттєві відмінності. У той час близько 80% злочинів вчинялося з
18 до 24 години, що пояснювалося способом життя людей[4]. Сьогодні спосіб життя людей
суттєво змінився. Більшість і потерпілих і злочинців свій відпочинок переносять
на нічний час, чому сприяє розгалужена система розважальних місць, які працюють
цілодобово або в нічному режимі.
Місця заподіяння тілесних
ушкоджень розподілялися наступним чином. Даний злочин є характерним для міст,
де їх вчинено 87,7%, а в сільській місцевості 12,3%. Кожен четвертий злочин
вчиняється в житлових приміщеннях (в квартирах – 10,9%; в будинках – 10,9%; в
гуртожитках – 4,8%). За місцем роботи і навчання вчинялося по 4,1% злочинів. В громадських
місцях – 12,3%; на вулицях – 15,1%; у скверах і парках – 19,8%; в зонах
відпочинку – 4,1%; в барах – 8,9%; нічних клубах – 3,4%; на дискотеках – 4,1%.
Зазначений вид злочинів
більшою мірою є притаманним чоловікам. Ними вчинено 87,0% тілесних ушкоджень, а
жінками 13,0%.
За віком особи, які вчинили злочин
розподіляються: від 14 до 16 років – 10,7%; від 16 до 18 років – 13,5%; від 18
до 24 років – 23,6%; від 24 до 30 років – 21,3%; після 30 років – 30,9%. Більше
половини з засуджених (56,0%) вчинили злочин уперше і 80,1% – без
співучасників. Половина засуджених під час вчинення злочину перебувала у стані
алкогольного сп’яніння (58,4%), а 18,0% – в стані наркотичного сп’яніння. На
момент вчинення злочину половина засуджених (47,2%) не працювали і не
навчалися. Працював лише кожний третій (29,2%) і кожний п’ятий навчався (у
школі – 9,6%; коледжі – 6,7%; інституті тощо – 7,3%).
Узагальнюючи розглянуте, структуру
криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень можна представити у
вигляді системи відомостей, які характеризують:
- предмет злочинного посягання;
- спосіб заподіяння тілесних
ушкоджень;
- обстановку вчинення злочину
– слідову картину у широкому її розумінні;
- мету і мотив заподіяння
тілесних ушкоджень;
- особу злочинця.
Оскільки характеристика
зазначених структурних елементів та встановлення зв’язків між ними має важливе
значення для розробки криміналістичних рекомендацій з розслідування тяжких
тілесних ушкоджень ці питання будуть розглянуті у самостійних підрозділах
роботи докладніше.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Ульянова Л. Т. О
доказывании в стадии возбуждения уголовного дела / Л. Т. Ульянова // Вестник
Московского ун-та. – Право. – 1971. – №3.
– С. 22–29.
2.
Усынин В. М.
Процессуальные формы взаимодействия органов предварительного следствия и
органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, по уголовным делам
на досудебных стадиях уголовного процесса : автореф. дис. на соискан. ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09
/ В. М. Усынин. –
Ижевск, 2005. – 22 с.
3.
Фадеев В. И.
Расследование инсценировок преступных событий : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09
/ В. И. Фадеев. – Воронеж, 1998. – 23 с.
4.
Федотова
Г. В. Процесуальні гарантії своєчасного оскарження постанови органу дізнання
про порушення кримінальної справи потребують удосконалення / Г. В. Федотова //
Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочинства :
Матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 7 грудня 2007 р.). – К. : Київський нац.
ун-т внутр. справ, 2008. – С. 155–157.
5.
Федченко
В. М. Розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою: правові та
організаційні засади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук
: спец. 12.00.09 "кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза"
/ В. М. Федченко. – К., 2005. – 20 с.
6.
Фомушкин А. А.
Голос и речь раскрывают криминальные тайны: о применении психолингвистических
познаний в криминалистике и оперативно-розыскной деятельности / А. А. Фомушкин.
– СПб. : Изд-во "Юридический центр Пресс", 2003. – 129 с.
7.
Франк Л. В.
Виктимология и виктимность / Л.В. Франк. – Душанбе, 1972. – 346 с.
8.
Хань Г.
А. Теоретичні засади планування та організації розслідування злочинів :
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "кримінальний
процес та криміналістика; судова експертиза" / Г. А. Хань. – Харків, 2007.
– 20 с.
9.
Хлынцов М. Н.
Проверка показаний на месте / М. Н. Хлынцов. – Саратов : Изд-во "Коммунист",
1971. – 120 с.
10.
Хмелева А. В.
Судебная экспертиза при расследовании преступлений против личности / А. В.
Хмелева // Юридические записки. Вып. 7: Расследование преступлений: Вопросы
теории и практики. – Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1997. – С. 81–87.
11.
Цветков П. П.
Изучение личности обвиняемого / П. П. Цветков. – Л., 1973. – 149 с.
12.
Цветков С. И.
Комплексное использование сил и средств правоохранительных органов при
расследовании деятельности преступных структур / С. И. Цветков. – М. :
Московский ин-т МВД России, 1994. – 147 с.
13.
Центров Е. Е.
Личность потерпевших по делам о половых преступлениях и особенности их допроса
: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. : спец 12.00.09 /
Е. Е. Центров. – М., 1972. – 25 с.
14.
Цепінь М.
Й. Обмежена осудність осіб із психопатичними розладами : юридико-психологічна
характеристика : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук :
спец. 19.00.06 "юридична психологія" / М. Й. Цепінь. – К., 2007. – 20
с.
15.
Цильвик В. П.
Следственные ситуации: розыскные версии и вопросы планирования расследования по
делам, возбужденным в связи с исчезновением человека / В. П. Цильвик //
Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 44. – К. : "Лыбидь", 1992.
– С.14–21.
16.
Цильвик В. П.
Человек пропал без вести… Розыск / В. П. Цильвик. – К. : РИО МВД Украины, 1995.
– 165 с.
|
