Істотним змінам
було піддано законодавство УРСР про місцеві Ради. Це було пов'язано з
прийняттям 7 грудня 1990 p. Закону УРСР "Про місцеві Ради народних
депутатів Української РСР та місцеве самоврядування". Він визначив засади
місцевого самоврядування — основи демократичного устрою влади в республіці,
правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів територіального
громадського самоврядування, а також форми безпосередньої демократії. У
преамбулі Закону підкреслювалося, що цей правовий акт є основою реалізації
державної влади і місцевого самоврядування, утвердження повноти народовладдя на
відповідних адміністративних територіях. З введенням в дію зазначеного Закону
втрачало чинність законодавство про обласні, районні, міські, районні в місті,
селищні, сільські Ради народних депутатів УРСР .
Ось такі основні
зміни в державному апараті України сталися в умовах реформування політичної
системи країни. Новий етап реформи держапарату республіки розпочався уже у
другій половині 1991 p., коли Україна набула статусу незалежної держави.
2.2. Зміни в законодавстві в
період перебудови.
На початок 1985
р. в Україні діяло розгалужене як союзне, так і повністю відповідне йому
республіканське законодавство. Воно було покликане забезпечити функціонування
командно-адміністративної системи управління і планової економіки. У роки
"перебудови" здійснюється реформування законодавства. У діючі закони,
інші правові акти вносяться численні зміни і доповнення. Крім того, приймаються
нові законодавчі акти. Практично не було жодної галузі права, де б не сталися
часом істотні зміни. Усе це було обумовлено процесами, які відбувалися у
суспільстві.
Особливо
активний процес оновлення законодавства спостерігався в галузях права, які
регулювали економічні відносини. Так, було прийнято низку правових актів,
покликаних забезпечити перехід економіки СРСР на систему ринкових відносин.
Зміна
економічного фундаменту суспільства, пов'язана з переходом до багатоукладної
економіки, викликала посилення значення цивільного права як основного
регулятора ринкових відносин, що формувалися. Головними актами, які регулювали
цивільно-правові відносини в Україні у період, що розглядається, були Основи
цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік від 8 грудня 1961 p. та
Цивільний кодекс УРСР 1964 p., куди вносилися зміни і доповнення. Проте поряд
із зазначеними актами були прийняті й нові закони, які вносили істотні зміни в
цивільне право. Це перш за все закони СРСР від 4 червня 1990 р. "Про
підприємства в СРСР", від 26 травня 1988 p. "Про кооперацію в
СРСР", від 6 березня 1990 p. "Про власність в СРСР", Основи
законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 p.
та ін. В УРСР новими важливими актами в галузі цивільного права стали закони
від 17 лютого 1991 р. "Про власність" і від 27 березня 1991 р.
"Про підприємства в Україні".[14;156]
У травні 1991 p.
були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних
республік, які набрали чинності 1 січня 1992 p. Вони являли собою серйозний,
глибоко продуманий, працездатний закон ринкового типу.
До законодавства
в галузі цивільного права тісно примикали правові акти, покликані створити
сприятливі умови для підприємницької діяльності. Одним з них був Закон СРСР
від 2 квітня 1991 p. "Про загальні засади підприємництва громадян в
СРСР", яким, зокрема, регламентувалися права і відповідальність суб'єктів
підприємницької діяльності. В Законі підкреслювалося, що він спрямований на
створення умов для широкого виявлення господарської ініціативи і
заповзятливості громадян на підставі реалізації принципу рівності усіх форм
власності, свободи розпорядження майном і вибору сфер діяльності. На
забезпечення ефективного функціонування економіки в умовах ринкових відносин
були спрямовані Основи законодавства про інвестиційну діяльність від 10 грудня
1990 p., а також Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. "Про банки і банківську
діяльність", який передбачав можливість існування поряд з державними й
комерційних банків.[14;157]
В Україні союзне
законодавство про підприємницьку діяльність було продубльовано в законах УРСР
від 7 лютого 1991 р. "Про підприємництво" і від 18 вересня 1991 р.
"Про інвестиційну діяльність".
Одним з
найважливіших правових актів, покликаних регулювати економічні відносини, були
Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю від 28 лютого 1990
p. Вони мали регулювати земельні відносини і створювати умови для раціонального
використання та охорони земель, відтворення родючості ґрунтів, збереження і
поліпшення природного середовища, розвитку усіх форм господарювання.
Перехід до
ринкової моделі розвитку економіки був неможливим без кардинального
реформування трудового законодавства. Перші кроки у цьому напрямку були
зроблені на початку 1988 p., коли розпочався перехід практично усіх підприємств
на повний госпрозрахунок і самофінансування. З цього часу був встановлений
новий порядок розробки й укладення колективних договорів. Основною його
особливістю є деяка демократизація усієї колдоговірної роботи.
З метою
забезпечення рівноправності з чоловіками трудове законодавство розширило жінкам
пільги і надало їм додаткові гарантії трудових прав. Це було закріплено,
зокрема, в Законі СРСР від 22 травня 1990 р. "Про внесення змін і
доповнень у деякі законодавчі акти СРСР з питань, що стосуються жінок, сім'ї та
дитинства" і постанові Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1990 p. "Про
деякі заходи щодо поліпшення становища жінок".
Питання трудових
відносин регулювалися і в таких законах СРСР, як "Про власність в
СРСР", "Про підприємства в СРСР", Основи законодавства Союзу РСР
і союзних республік про оренду. Наприклад, в ст. 62 Закону "Про власність
в СРСР" закріплялося, що громадянину належить виключне право розпорядження
своїми здібностями до праці.[14;157]
У трудовому
законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру. Так, тривалість
випробування при прийомі на роботу стала визначатися за погодженням сторін
трудового договору, були скасовані нерозумні обмеження роботи за сумісництвом,
краще стимулювалося суміщення професій і посад тощо.
Кардинальними
можна вважати також зміни в інституті трудового договору по запровадженню
союзним законодавством 1990— 1991 pp. так званої контрактної форми прийняття на
роботу. Свідченням розуміння необхідності кардинальних змін в галузі правового
регулювання праці є включення до плану підготовки проектів законодавчих актів,
необхідних для правового забезпечення економічної реформи, підготовка проекту
закону СРСР про приведення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік
про працю у відповідність з новими принципами господарювання.
Постановою
Верховної Ради УРСР "Про економічну самостійність Української РСР"
було передбачено розробку законодавчих актів про працю. Законом УРСР від 20
березня 1991 p. були внесені окремі зміни в КЗпП УРСР. Щоправда, ці зміни можна
охарактеризувати лише як тимчасові заходи щодо оновлення трудового
законодавства. Були прийняті й інші законодавчі акти, присвячені окремим
інститутам трудового права України, наприклад закони УРСР від 1 березня 1991 р.
"Про зайнятість населення" і "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні".
Таким чином, і в
союзному, і в республіканському трудовому законодавстві мали місце певні
зрушення реформаторського характеру. Проте в цілому трудове законодавство
перебувало у кризовому стані і не відповідало потребам часу. Істотними
недоліками цієї галузі права були:
Ø хибна орієнтація на виробництво, а
не на працівника; незахищеність розмірів зарплати; низький рівень умов праці;
Ø майже повна відсутність договірних
начал між працівником і адміністрацією підприємства, установи, організації;
слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеженість
предмета і вузька сфера дії права, яка охоплювала лише робітників і службовців
держпідприємств, організацій і установ);
Ø слабкість економічних методів
регулювання; негнучкість права, внаслідок чого приймалися спрощені рішення при
регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала
місця самостійній правотворчості союзних республік. Тому в умовах економічних
реформ і розвитку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього
законодавства про працю, які відображали реальні процеси перебудови в різних
сферах життя суспільства.
Робилися також
спроби реформувати законодавство, яке регулювало соціально-культурну сферу.
Наприклад, були прийняті такі закони СРСР: від 11 квітня 1991 р. "Про
загальні засади державної молодіжної політики в СРСР", від 15 травня 1990
р. "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", від 24 квітня 1990 р.
"Про мови народів СРСР", від 1 жовтня 1990 р. "Про свободу
совісті і релігійні організації". Серед правових актів України
соціально-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони від 28 жовтня
1989 p. "Про мови в Українській СРСР" і від 5 листопада 1991 р.
"Про пенсійне забезпечення".[14;158]
У роки
перебудови в кримінальне законодавство, яким керувались в Україні, вносилися
зміни і доповнення, обумовлені процесами, які відбувалися в
соціально-скономічній і політичній сферах. Так, у 1985—1986 pp. кримінальне
законодавство змінювалося у зв'язку з проведенням політики по посиленню
боротьби з пияцтвом, а також одержанням нетрудових доходів. У 1986 р. в
Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік було
встановлено, що в разі заміни в порядку помилування смертної кари позбавленням
волі останнє могло бути призначене і на строк понад 15 років, але не більше 20
років. У 1987 р. в загальносоюзне законодавство були внесені зміни і доповнення
у зв'язку з приєднанням СРСРдо міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу,
заручників.
Загострення
соціально-політичної ситуації в країні, активізація громадсько-політичних
рухів, боротьба за владу різних угруповань, партій і рухів призвели до змін і
доповнень в Закон СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні
злочини", обумовили прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. "Про
захист честі і гідності Президента СРСР", від 23 жовтня 1990 р. "Про
кримінальну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші
незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту". 2
липня 1991 p. Верховна Рада СРСР прийняла Основи кримінального законодавства Союзу
РСР і союзних республік.[9;38]
Реформаторськими
началами позначено й процесуальне законодавство. Так, 30 червня 1987 p. Верховна Рада СРСР
прийняла Закон "Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службових
осіб, які ущемляють права громадян", який за формою і змістом відповідав
принципам демократизації суспільного життя.
Таким чином,
законодавство у перебудовчий період зазнавало низки змін. У ньому певною мірою
став виявлятися новий для радянської правової системи принцип центрального
становища інституту прав і свобод особи. Воно за своїм змістом ставало більш
демократичним і гуманним. Проте правові акти як союзного, так і
республіканського (в тому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес
розвитку країни, зупинити, а згодом й подолати кризові явища. Комплексний
підхід до законодавства був явно недосконалим. Зміна напрямків і конкретних
цілей, непослідовність і неповнота рішень негативно впливали на розвиток
правової системи. У ній зберігалися "білі плями", застарілі норми,
виникали розузгод-женість норм, їх суперечність. На цьому тлі потік
законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Немаловажне
значення мало захоплення "валом" за рахунок якості законів. Так,
Верховна Рада СРСР тільки у 1989—1991 pp. прийняла понад 100 законів.[5;341] У правових актах було багато
декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і правовим механізмом
реалізації. В умовах невпинного ослаблення влади союзних структур розгорнулася
справжня "війна" союзних і республіканських законів, яка набула
особливого напруження після проголошення республіками декларацій про їх
державний суверенітет. Ситуація не поліпшилась й після прийняття Закону СРСР
від 24 жовтня 1990 р. "Про забезпечення дії законів та інших нормативних
актів законодавства Союзу РСР", де, зокрема, передбачалось, що закони,
укази Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для
виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і
громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки проігнорували це
розпорядження, Більш того, у той же день, 24 жовтня. Верховна Рада УРСР прийняла
закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР. Тепер в ст. 71
Основного Закону України встановлювалося, що "на території Української РСР
забезпечується верховенство законів республіки". Отже, такі протилежні
підходи до дії законодавства у просторі дестабілізували сферу правового
регулювання, поглибили кризові явища у законодавстві.
Після розпаду
СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але згідно з постановою
Верховної Ради України від 12 серпня 1991 р. на території України могли
застосовуватися акти законодавства СРСР з питань, які не були врегульовані
законодавством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам
України.
2.3. Формування нової
зовнішньополітичної доктрини СРСР.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|