|
Матеріально-правова сторона питання
полягає в тому, що належні сторони — це справжні учасники спірних
правовідносин. Процесуальна сторона питання — чи справді позивачем і
відповідачем по виниклій в суді справі виступають суб'єкти спірних матеріально-правових
відносин. Заперечення відповідача зводяться тут до того, що відповідач може
довести, що позов до нього пред'явлений неналежним позивачем або те, що він е
неналежним відповідачем у справі.
Громадянин Максимов, який управляв автомашиною «Побєдой»,
зіткнувся з автомашиною, яка належала фабриці. У результаті зіткнення машина
“Побєда” була пошкоджена і за ремонт Максимов сплатив 175 карбованців; після
ремонту Максимов пред'явив позов до фабрики про відшкодування збитків. За
заявою представника відповідача у суді було встановлено, що автомашина належить
не Максимову, а його родичу Кириллову, який і може бути належним позивачем у
справі1.
Заперечення відповідача проти неналежної позивача,
природно, мають тимчасовий характер Якщо відповідач є зобов'язаною особою по
спірним правовідносинам, він всерівно принципі повинен нести
матеріально-правову відповідальність.Однак вже саме усунення неналежного
позивача з процесу може створювати для відповідача певні вигоди.
Так, наприклад, належного позивача взагалі може не
виявитися, або належний позивач пропустить строк позовної давності, або
зустрічатиме певні утруднення у своїй доказовій діяльності. Відповідач у справі
може доводити, що він є неналежним, не він повинен нести відповідальність
перед позивачем. Тимофєєв —водій таксі порушив правила вуличного руху, в
результаті чого збив велосипедиста Юр'єва, пошкодивши при цьому велосипед. За
позовом Юр'єва суд стягнув з Тимофєєва 35 крб. на відшкодування матеріальна
збитків. Однак належним відповідачем у справі повинен був виступити не Тимофєєв, а таксомоторний парк,
якому належить машина. Заперечення відповідача можуть полягати також і в
тому, що він повинен нести відповідальність, але не перед позивачем, а перед
іншою особою, яка є належним позивачем у справі. В цих випадках відповідач не
вибуває з, процесу, а суд змінює його процесуальне становище. -
У наведеному вище прикладі водій Тимофєєв не вибуває з
процесу, а повинен бути притягнений як третя особа, що не заявляє самостійних
позовних вимог, на боці відповідача.
Неналежному відповідачу легше довести непричетність до
даної справи, якщо закон або керівні вказівки Пленуму Верховного Суду чітко
визначають, хто повинен бути' належним відповідачему справі.
Так, за позовом на захист честі і гідності (ст. 7 ЦК України) належними
відповідачами повинні бути як автор відомостей, які не відповідають дійсності,
що оспорює позивач, так і той друкований орган, який опублікував ці відомості[65].
У справах про звільнення майна від арешту позови
пред'являються до боржника і стягувача. Якщо арешт проведено в зв'язку з
конфіскацією майна, як відповідач притягаються засуджений і відповідний
фінансовий орган. Якщо заарештоване майно вже реалізоване, відповідачем у
справі суде також особа, якій передано це майно2.
Недодержання цієї вимоги може істотним чином зачіпати
права та інтереси відповідача[66].
Отже, заперечення відповідача з посиланням на те, що у
справі виступає неналежний позивач або він (відповідач) є неналежним, поєднує
в собі ознаки як матеріально-правового, так і процесуального заперечення.
Велике практичне значення в процесуальній діяльності
по захисту проти позову є посилання відповідача на пропуск позивачем строків
позовної давності. Якщо б позовна давність була поняттям лише
матеріально-правовим і не мала прямого відношення до процесу, то пропуск
строку позовної давності погашав би саме суб'єктивне цивільне право, а
відновлення строку означало б відновлення суб'єктивного права. Відновлення
строків давності в той же час означає можливість процесуальної перевірки
обгрунтованості позовних вимог позивача.
Відомо, що одним з наслідків пропуску строку позовної
давності є те, що із закінченням строку ускладнюється процес доказу як
підстави позову, так і заперечень проти нього.
Тому відповідач прямо може посилатися на те, що через
давність подій у нього не збереглося доказів заперечень проти позову по суті.
Для відповідача небайдуже і питання про відновлення пропущеного позивачем
строку давності, бо він може вважати причини пропуску позивачем строку
неповажними [67].
Питання позовної давності цікавлять процесуалістів,
бо з ними пов'язане питання про право на позов. Про вплив строку позовної
давності на право на позов у юридичній літературі були висловлені різні точки
зору. Одні автори вважають, що пропуск строку позовної давності погашає право
позивача на розгляд справи по суті [68].
Друга група авторів вважає, що пропуск строку
позовноїдавності погашає і право на пред 'явлення позову і право на його
задоволення. Більшість вчених вважає, що закінчення строку позовної давності не
погашає права на пред'явлення позову, але погашає право на задоволення позову
і саме спірне матеріальне право[69].
І, нарешті, остання група авторів вважає, що
закінчення строку позовної давності не погашає права на звернення до суду, не
пога шає саме матеріальне право,.а лише право на задоволення позову[70].
Нібито підбиваючи підсумки висловленим
точкам зору, А. А. Добровольський пропонує своєрідну конструкцію цього
питання. Він вважає, що питання про відновлення пропущеного строку позовної
давності повинно розв'язуватися в самостійному процесі. Якщо позивач пропустив
строк позовної давності, суддя повинен відмовити йому у прийнятті позовної
заяви і запропонувати звернутися до суду з заявою про відновлення пропускного
строку. При відновленні пропущеного строку позовна заява повинна прийматися до
судочинства. При відмові у відновленні пропущеного строку позовна заява не
повинна прийматися.
Така конструкція хоча іноді значною мірою ускладнює
процесу справі, однак вона найбільш глибоко гарантує право відповідача. Йому
заперечує О. С. Іоффе, який показує, що давність не погашає права на звернення
до суду.
“Суддя, — пише О. С. Іоффе,—зобов'язаний прийняти позовну заяву навіть
у тому випадку, якщо вже в момент її подання стає очевидним, що позов
пред'являється з пропуском давності строку. Така вимога закону не є формальною.
Перебіг строку позовної давності може зупинятися, перериватися, а перевірити з
повною достовірністю факт наявності або відсутності цих обставин можна лише в результаті
розгляду справи “[71].
Детально аналізуючи докази О. С. Іоффе, А. О.
Добровольський, на мою думку, приходить до правильного висновку про те, що
питання про відновлення строку необхідно вирішувати в окремому судочинстві.
Якщо суд не відновить пропущеного строку, він не повинен приймати позову до
розгляду по суті, бо при пропуску строку давності без поважних причин дальший
розгляд справи непотрібний, оскільки суд всерівно повинен відмовити в позові
через пропущення строку давності. Така конструкція питання А. О.
Добровольським повинна бути визнана - найбільш переконливою, такою, що
забезпечує гарантію прав відповідачау справі.
7. ЗУСТРІЧНИЙ ПОЗОВ
Зустрічний позов Боржник, до якого, інколи сам має до кредитора-
позивача- право вимоги, яке по своєму змісту може бути протилежне праву вмиоги
кредитора.
Потреба до протиставлення зустрічних вимог
кредитора була викликана створенням в цивільному процесуальному праві інституту
зустрічного позову.
Зустрічним називається позов, заявлений відповідачем у вже
виникнувшому процесі по першоначальному позову, який підлягає спільному з
первісним позовом розглядом у суді .
Інститут зустрічного позову дає можливість шляхом
сумісного розгляду першоначального і зустрічних вимог більш повно врахувати
правові відносини сторін. Він відповідає вимогам процесуальної економії,
сприяючи швидкому відпрвленні правосуддя з можливо меншими затратами учасників
процеса сил, засобів і часу.
Протипоставлення зустрічного позовним вимог
першоначальному передбачає співвідношення між ними, зв’язку, від якої залежить
можливість протипоставити їх один одному (ст 140 ЦПК). При відсутності такого
зв’язку розгляд в одному процесі зустрічного позову разом з першоначальним не
знаходило б виправдання і тільки уповільнювало б роботу суду, перешкоджаючи
вирішенню кожного з них.
Вказаний зв’язок може бути обумовлений різними
причинами і відповідно мати різний зміст:
а) відповідачу протистоїть вимога позивача
однорідної вимоги, строк якому вже настав, пред’являючи його для заліку основної
вимоги (п.1 ст.140 ЦПК). Такий, наприклад, випадок пред’являючи відповідачем до
позивача зустрічного позову про відшкодування причиненого позивачем майнової
шкоди прти первісного позову про стягнення даних відповідачу в позичку і в
строк неповернутих їм грошей.
Зустрічний позов направлений і в тому випадку на залік
первісного позову в цілому чи в частині, в залежності від співвідношенняїх
розмірів. Можливість заліку визначаються правилами Цивільного кодексу (глави 9
ст 229-231 ЦК). Залік може бути в процесі здійснення також у формі
заперечення.. Така заява відрізняється від зустрічного позову не тільки по
своєму змісту, але й по своїм наслідкам: якщо суд по будь-яким причинам в
основному позову відмовить (наприклад, так як ненастання строку чи умови вимоги
позивача), то заява відповідача про залік, не оформлена як зустрічний позов,
залишиться без розгляду, а складові його зустрічної вимоги-незадоволеними; між
тим зустрічний позов повинен судом обов’язково розглянутий і вирішений
незалежно від того, як буде вирішений основний позов;
б) задоволення зустрічної вимоги (позову)
виключається повіністю чи частині задоволення первісного і зустрічного позову.
Таке співвідношення первісного та зустрічного позову часто викликається їх
несумісністю- задоволення позову може бути лише один, чи інший. Наприклад,
відповідач до якого пред’явлений позов про сплату аліментів на утримання
дитини, інколи вимагає передачі дитини йому на виховання. При задоволенні
такої вимоги відповідача відпадає первісний позов про стягнення аліментів.
Виключення задоволенні першоначального позову при
задоволенні зустрічного - характерно і для тих випадків, коли вимоги
відповідача заперечується основою первісного позову. Так, проти позову про
виселенню з дому на основі договору жилого приміщення і факту порушення
відповідачем його обов’язків сплачувати квартирну плату пред’явлений позов про
визнання за відповідачем права власності на дім.
в) Закон допускає і інші випадки, коли їх спільний
розгляд приводить до більш швидкого і правильного розгляду спору (ст.144 ЦПК).
Так, зв’язок між зустрічним та першоначальними вимогами може обумовлюватись і
тим, що обоє витікають із одного і тих ж правовідносин. Наприклад, такого
зустрічного позову може слугувати позов про розділ вкладу- грошей, які були
нажиті в період шлюбу, проти позову про розірвання шлюбу.
Згідно ст. 128 ЦПК БССР зустрічний позов
обов’язковоо приймається до провадження, коли він був направлений на залік чи
мають ціллю відхилення від первісної вимоги. В інших випадках прийняття
зустрічного позову золежить від того, чи визнає суд (суддя) доцільним
спільний розгляд позовів.
Пред’явлення зустрічного позову складає окремий
випадок пред’явленню позову взагалі і тому підкоряється загальним правилам
пред’явленню позову (ст. 137 ЦПК): наявності права на пред’явленню позову,
зокрема, належної форми позовної заяви, сплата державного мита.
Однак по відношенню зустрічного позову законом
передбачені і деякі спеціальні правила. Вони полігають в наступному :
а) відсутності зв’язку зустрічної вимоги з первісним
приводить до відмови в прийнятті даного позову тільки як зустрічного, не
перешкоджає пред’явленні його як первісному в окремому процесі. Помилкове,
при відсутності даної посилки, прийняте судом зустрічного позову приводить тому
не до припинення справи провадженнм, а до виділенню провадження по
зустрічному позову в порядку розподілу справ.
б) Згідно ст.121 ЦПК, зустрічний позов пред’являється
в суді по місцю розгляду первісного позову; поскільки ж цим місцем, як правило
являється місце проживання відповідача, осільки дане правило зі всіма
основами розглядається як льгота, яка надається відповідачеві.
в) Згідно ст. 140 ЦПК пред’явлення зустрічного позову
допускається до винесення судом рішення, практично до відлучення суду в нарадчу
кімнату для винесення рішення; після цього право на пред’явлення зустрічного
позову припиняється..
Згідно ст. 141 ЦПК України пред’явлення зустрічного
позову допускається не пізніше ніж за три дня до судового розгляду.
Прийнявши зустрічний позов, суд зобов’язаний його
вирішити дав на нього відповідь в своєму рішенні по справі. Необхідність
зв’язку між зустрічним та першоначальними вимогами не позбавляє самостійного
характеру зустрічного позову.
Практично це проявляється в наступному:
а) хоча задоволення зустрічного позову звичайно веде
за собою відмову в первісному позові, не виключена можливість відмови в
основному позові, в якому по причинам, не маючих відношення до зустрічного
позову, в якому суд також відмовляє за його незаконність чи необгрунтованість.
Наприклад, може бути відмовлено в позові про виселення відповідача в силу
неможливості спільного з ним проживання, з одночасною відмовою у зустрічному
позову про визнання за ним частки в праві загальної власност на спірну
будівлю;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
| 
