Виходячи з раніше викладених положень, дамо визначення суб'єктивного права власності.

СУБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО ВЛАСНОСТІ - це система правових  норм, що регулюють  відносини по володінню, користуванню і розпорядженню власником приналежною йому річчю за розсудом власника й у його інтересах, а також по усуненню втручання всіх третіх осіб у сферу його господарської діяльності.

У тих   випадках, коли   власник   сам  володіє  і  користується річчю, йому для здійснення свого права звичайно достатньо  того, щоб треті особи  утримувалися від зазіхань на цю річ.  Але так буває далеко не завжди.  Щоб розпорядитися річчю  (продати  її, здати  внайми, закласти і т.д.), власник, як правило, повинний вступити у відношсини з якоюсь конкретною  особою  (наприклад, із тим, хто хоче  купити  річ, одержати її в найм або в заставу).

Хоча шляхом встановлення відносин з конкретною особою власник і здійснює своє право, їхнє  регулювання виходить  за межі права власності, а сам власник виступає під маскою продавця, наймодавця, заставника  і  т.д.  Якщо  ж  право власності порушено, то  все  залежить  від того, чи зберігається це право чи ні.  Якщо зберігається,то відновлення порушених відношсин  відбувається за  допомогою  норм  інституту права власності.  Якщо ж право власності не зберігається (скажемо, річ знищена), то  для  відновлення порушених  прав доведеться вдатися до норм інших правових інститутів (наприклад, зобов'язань із заподіяння шкоди  або  страхового права).  У такий спосіб норми, що утворюють інститут права власності, знаходяться в постійному контакті і взаємодії з нормами інших правових інститутів, як цивільно-правових, так і іншої галузевої приналежності.  Зазначена обставина підлягає врахуванню при  виборі  правових норм, що регулюють  ту  або іншу ділянку майнових відносин, у тому числі і відносин власності.

2.  Поняття і види права інтелектуальної власності 

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю.   При цьому цивільне право безпосередньо не регулює самоу творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм.   Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, що  мають авторські права.    

 Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно  називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям  правомочності на вчинення  різноманітних дій з одночасною забороною всім  іншим особам чинити зазначені дії.   

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т.ін.) виникнули як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності, і розділ VI Закону України  «Про власність» так і називається «Право інтелектуальної власності».   

Проте інтелектуальна власність має свою істотну  специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці по їх створенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів.   І тут не зовсім придатна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт, своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм  розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм.   Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).  

Таким чином, сутність права інтелектуальній власності  полягає в нематеріальній природі її об'єктів.  

Зміст права інтелектуальної власності складають  особисті немайнові  (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів.   Специфіка змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й у тому,  що тут майнові права не просто пов'язані з не майновими,  смердоти виходять від немайнових прав  і грунтуються на духовній власності творців.       

У відповідності зі ст.41 Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові  зразки, раціоналізаторські пропозиції,  знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної   праці.       

У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її   різновиди:     

1)  авторське право і суміжні права;        

2)  право на відкриття;      

3)  промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що  називають також патентним правом); 

4)  інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).      

Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної праці.   Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права. 

3. Авторське право і суміжні права 

Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові відносини і пов'язані з ними майнові відносини в сфері створення і використання творів літератури, науки і мистецтва. 

Нормативно-правове  регулювання  зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжні права», у ст.1 який указується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжні права).   Іншими словами, у законі прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав. 

3.1 Об'єкти  авторського права 

Це  твори літератури, мистецтва і науки, що  задовольняють  таким вимогам:  

По-перше, твір  винний бути творчим.  

Творчість - це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового.   Творчий характер твору означає, що воно є новим у порівнянні з раніше відомими.   Новизна може  висловитися як в новому змісті, так і в новій формі.   Для об'єктів авторського права  істотне  значення має як новизна змісту, так і новизна форми.   Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як щось творче і спричиняє визнання його об'єктом авторського права.   Історія літератури і мистецтва знає чимало цьому  прикладів: Шекспир брав теми  для ряду своїх транедій із творів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли   відображення  на  полотнах  багатьох   великих живописців і  т.д.

Іншою ознакою об'єкта авторського права є  об'єктивна виразність - об'єкт повинний існувати  в якийсь формі, доступної для сприйняття іншими  людьми.  Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали  вираження  поза його свідомістю - немає об'єкта авторського  права.  З історії вітчизняної музики відомо, що  композитор М. И. Глінка, що написав дві  геніальні опери «Іван Сусанін» і «Руслан і Людмила»,  склав третю оперу, що він назвав «Двумужница».  Глинка  говорив: «Опера в мене вся тут, у голові, дайте мені  лібретиста, і через місяць опера буде готова».  Не знайшовши  лібретиста і захворівши, Глінка поїхав у Німеччину, «на  води» - лікуватися де помер, і в такий спосіб ця  опера не побачила світу. Для визнання твору об'єктом  авторського права достатньо двох названих ознак.   Не має значення, обнародуване воно або ні.  Твір стає об'єктом авторського права з моменту  його створення в якийсь звичайній формі.  Не потрібно офіційного оформлення цих творів.  Не  має значення серйозність і призначення твору.   Не має значення зовнішня форма  його вираження.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права» об'єктами його охорони є такі твори в області науки, літератури і мистецтва:

1)    літературні, письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);

2)    виступи, лекції, промови, проповіді й інші усні твори;

3)    музичні твори з текстом і без тексту;

4)    драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні й інші твори, створені для сценічного показу;

5)    аудіовізуальні твори; 

6)    скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії й інші твори образотворчого мистецтва; 

7)    твори архітектури; 

8)    фотографії;  

9)    твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;  

10)  ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури й інших областей науки; 

11)  сценічні опрацювання творів, зазначених у підпунктах 1 дійсної статті, і опрацювання фольклору, придатні для сценічного показу; 

12)  переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і опрацювання фольклору (похідні твори) без заподіяння збитку охороні оригінальних творів, на підставі яких створені  похідні твори;

13) збірники творів, збірники  опрацювань фольклору, енциклопедії  й антології, збірники звичайних даних,  інші складові твору, за умови, що вони є результатом творчої роботи з добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння збитку охороні вхідних у них творів.        

Не  є об'єктами авторського права :

1) офіційні документи (тексти законів і інших правових актів, рішення  судів  і т.п.);

2) державна символіка  (прапор, герб, ордена і т.  п.) ;

3)  твори народної творчості ;

4) повідомлення про події і факти, що мають  офіційний  інформаційний характер.

3.2 Суб'єкти  авторського права

Суб'єкти авторських і суміжних прав підрозділяються на дві групи:

1)  суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);

2)  правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);

Автор - головний  суб'єкт  авторського права.  Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права.  Не  має  значення  його  дієздатність.  Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування.  Для виникнення і  здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей.    

Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – автори  користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської).  Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб. 

Розрізняються два види співавторства :

1) твір являє собою  одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);

2) твір складається 16 частин,  кожна з  який виконана визначеним співавтором  і   може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний  із яких написав окремі глави).

Суб'єктами  авторського права  є правонаступники  автора – спадкоємці, контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.

Авторські права підрозділяються на особисті і майнові. 

Особисті  немайнові  права – це  право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань  і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).

Особисті немайнові  права – право авторства,  право на ім'я і право на захист твору і репутації  автора безстроково.  Ці права не переходять у  спадщину.  Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не  обмежуються.     

Страницы: 1, 2, 3, 4