Точне встановлення слідчим часу заподіяння тілесних ушкоджень дозволяє більш ретельно вести пошук доказів, тобто будь-яких фактичних даних, що дозволять встановити наявність даного суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка його вчинила, та інші обставини. Встановлення часу вчинення даних злочинів сприяє визначенню кола підозрюваних. Так, тяжкі тілесні ушкодження в переважній більшості вчинюються у вечірній та нічний час (70,5%).

Слідова картина тяжкого тілесного ушкодження, яка є невід’ємним елементом криміналістичної характеристики злочину, являє результат відображення минулого, поданого в сучасному. Джерелом криміналістичної інформації про заподіяне тілесне ушкодження є слідосприймаючий об’єкт, тобто той на якому відображаються сліди події, яка відбулася в минулому.

Розглянемо докладно сліди тілесних ушкоджень, які можуть залишитися на тілі людини після злочину. Як свідчить аналіз відомостей в галузі комплексної судово-медичної і криміналістичної експертизи на тілі потерпілого, як правило відображаються:

- зовнішні сліди, які можна побачити візуально без будь яких спеціальних медичних приладів;

- внутрішні соматичні сліди, які неозброєним оком побачити неможливо;

- сліди, що змінюються (зокрема й ті, що швидко зникають), наприклад, рани, подряпини, синці і т.ін.;

- стійкі соматичні сліди, розриви внутрішніх органів.

Сліди ушкоджень можуть бути малопомітними, завдяки тому, що розташовані або під волосяним покровом тіла, або в складках шкіри, або в природних отворах людського тіла. Всім цим соматичним слідам, як зовнішнім, так і внутрішнім притаманна відносна змінюваність. Це може відбуватися завдяки здатності організму до процесу регенерації, природного процесу загоєння та відтворення нових клітин замість втрачених, або патологічного розвитку, внаслідок оперативного медичного втручання. З’ясувати механізм утворення соматичних слідів без залучення спеціаліста відповідного профілю дуже складно, інколи навіть неможливо, оскільки вони мають біологічну природу.

Сліди виникають як від впливу предмета на тіло людини, так і навпаки (наприклад, ушкодження внаслідок падіння й удару головою об предмет (бордюр, камінь, пляшка), або удару предметом по голові. У таких випадках сліди від взаємодії двох об’єктів (голови та предмета) можуть бути ідентичними.

Кожному способу заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (засобам та знаряддям злочину) відповідають сліди на тілі людини та її одязі. Залежно від маси, щільності і форми, конструктивної особливості поверхні знаряддя травми, виду травматичного впливу, напряму та кута удару, сили докладеної енергії відповідно залежатиме характер тілесного ушкодження. Сліди на тілі людини її одязі як правило, віддзеркалюють конфігурацію поверхні контактного предмета, яким заподіяно відповідне тілесне ушкодження.

Удари, які заподіяні тупими предметами (дошка), із великою взаємодіючою поверхнею та великим зусиллям, частенько, призводять до утворення тріщин, синців, саден, подряпин, ран, переломів[85, 79]. В тих випадках коли тілесні ушкодження нанесені безпосередньо руками, головою, ногами, вони характеризуються саднами та гематомами округлої або овальної форми. Стосовно ж особи, яка їх спричинила, в неї також залишаються сліди взаємодії, саме на тих частинах тіла, якими і були нанесені ушкодження. Так, це можуть бути і розриви шкіри у міжпальцевій зоні, на тильному боці пальців у області основної або середньої фаланги, на кістяках пальців, у складках шкіри в області п’ясткових кісток, також можуть бути садна, синці або рани. У міжпальцевих складках, у нігтьовому ложі або під нігтями залишаються частинки епідермісу, частки засохлої крові та інших виділень людського організму. Специфічними ознаками стискання пальцями рук являються численні ушкодження нігтями (садна у формі півмісяця), а якщо стискання здійснювалось лише подушечками пальців – синці у формі пальців рук.

Типовими слідами при падінні на поверхню, яке було спричинено ударом, є утворення ушкоджень з обох боків тулуба. Потрібно враховувати, що в момент падіння з висоти тіло може взаємодіяти з предметами (виступами), розміщеними на різній висоті на шляху його руху до землі. Перешкодами, що амортизують падіння, можуть виступати козирки балконів, електричні дроти, дерева, кущі, на яких залишаються частки епідермісу, волокон одягу, кров. Залежно від щільності ґрунту, на який відбулося падіння (з врахуванням маси тіла і висоти), на ньому може утворитися як поверхневий, так і об’ємний слід взаємодії. На одязі залишаються частки контактної поверхні, на яку відбулося падіння. Варто передбачати можливість того, що жертва після падіння може повзти або перекочуватися, залишаючи характерні сліди на поверхні ґрунту й одязі.

Колоті поранення утворюються знаряддями, які мають загострений бойовий кінець, обмежені розміри поперечного січення та різке перевищення довжини. До них можна віднести армійські штики, цвяхи, заточки, шило, кинджали і т.ін. В тих випадках коли на знаряддя діє дуже велика сила, наприклад падіння з висоти, колючу дію проявляють навіть предмети з тупою кінцівкою, арматура, палка і т.ін. Форма рани від клинка колючого знаряддя завжди залежить від його поперечного січення.

Колоте поранення знаряддям, що має гострі ребра граней (наприклад, клинок армійського штика карабіну), залишає зіркоподібну рану, кількість променів якої відповідає кількості її ребер, але в тих випадках коли кількість ребер більше п’яти виникають також і щілиноподібні вхідні рани схожі на поранення від конічних предметів[2].

Тілесні ушкодження можуть заподіюватися ріжучими знаряддями, до яких можна віднести небезпечну бритву, ніж, уламок скла і т.ін. Різані рани утворюються завдяки протягування леза клинка під гострим кутом по поверхні шкіри.

Інформативність таких слідів не велика. Різані рани дозволяють судити лише, щодо наявності у предмета ріжучої кромки (леза) та ступеня його загостреності (за ступенем рівності країв рани та лінійних надрізів кісток). Різані рани на внутрішній стороні долоні, пальцях, та зовнішніх поверхнях плеча та передпліччя, свідчать про те, що потерпілий захищався від нападу.

Характерні сліди на тілі залишають колючо-ріжучі знаряддя, які в криміналістичному зброєзнавстві поділяються на дві групи.

Перша, це зброя, яка має двосторонню заточку клинка (кинджал, кортик і т.ін.). Друга, це знаряддя лише з одним лезом, а протилежний бік тупий, інколи має невеликий бойовий скис, або зубчики пили, має назву обушок. Як, свідчить аналіз судової практики, саме цей вид тілесних ушкоджень має кількісну перевагу над всіма іншими.

В тих випадках, коли пошкоджені хрящі або кістки інколи можна встановити індивідуальні ознаки клинка. Від скоса кінцевої частини виникають сліди – траси. Їх утворення характерно тільки під час колючої дії клинка. Ототожнення проводять за правилами трасологічної експертизи. Непоодинокі випадки, коли в рановому каналі, в кістках виявляється частинка відламаного кінчика клинка, саме по ньому дуже легко ідентифікувати клинок яким було заподіяно ушкодження.

Рублячи засоби (сокири, тесаки, мачете і т.ін.) так само, як і ріжучі мають лезо, але на відміну від ріжучих мають велику вагу. Ушкодження заподіюються шляхом ударів і утворюють глибокі поранення, а дрібні частини тіла (пальці) відтинаються.

Останнім часом на практиці все більше доводиться зустрічатися з заподіянням тілесних ушкоджень вогнепальною зброєю. Слідова картина в таких випадках характеризується специфічними пошкодженнями одягу і тіла потерпілого. Снаряд (куля, шрот, картеч, порохові гази і т.ін.) може мати значну швидкість, що відображується у специфіці пошкодження.

Характер вогнепального пошкодження в першу чергу залежить від кінетичної енергії снаряду (вага і швидкість). Зазвичай, в м’яких тканинах тіла снаряд вибиває декілька меншу за власними розмірами ділянку, тобто меншу ніж калібр кулі. В тих випадках, коли швидкість снаряду менше ніж 150 м/сек., куля діє як клин, тобто як колюча зброя, вона розсуває тканини і утворює, зазвичай, сліпі поранення.

Від застосування вогнепальної зброї залишаються крізні, сліпі і касательні (рикошет) поранення.

Крізне поранення складається з вхідного і вихідного отвору та ранового каналу. В слідах на перешкоді відбиваються ознаки, які можуть характеризувати дистанцію пострілу: а) контактна – постріл у притул; б) в зоні дії супутніх (додаткових) продуктів пострілу (порохові гази термічні сліди (опалення) кіптява, залишки незгорілих порошинок і мастила) – постріл з близької відстані; в) поза зони дії цих продуктів – постріл з великої відстані[33, 116].

Під час контактного пострілу, коли дульний зріз зброї притиснутий або до одежі, або до тіла людини основні ушкодження виникають від механічної дії порохових газів. Потрапляючи під великим тиском разом з кулею в рановий канал, вони розривають шкіру, руйнують тканини в рановому каналі. Як наслідок, кінцівки рани отримують розриви, а вхідний отвір набагато більший ніж калібр кулі.

При контактному пострілі на шкірі потерпілого завжди залишається відбиток дульного зрізу зброї, а в деяких випадках і переднього зрізу кожуху затвору (штанц марка) у вигляді фігурної гематоми і подряпин, на одежі він складається з кіптяви та збройного мастила. За таким відбитком можна встановити модель зброї, а це надає можливість звузити пошук.

Постріл з близької відстані характеризується іншими ознаками. Механічна дія порохових газів у вигляді розривів кінцівок вхідного отвору та сліди термічної дії відображаються тільки в тих випадках, коли було застосовано досить потужну зброю на невеликій відстані до 5-7 см. Заряд патрона сучасної бойової, спортивної і більшості мисливської зброї складається з бездимного пороху і якщо постріл здійснено з відстані 8-10 см., то сліди термічної дії майже не помітні, тобто сліду опалення майже не виникає, лише опалення пушка і волосся на шкірі, побуріння, або спікання одежі з вовни.

Характерними ознаками при пострілі з великої відстані являються: дефект ткані, ободки обтирання і осадження. При докладних дослідженнях обідка обтирання можна виявити сліди металізації (залізо, мідь, свинець).

Непоодинокі в практиці випадки, коли тілесні ушкодження заподіюються вибухом, який здійснюється з метою: залякати, усунути певну особу, знищити (зруйнувати) будь-який об’єкт або майно, дезорганізувати роботу установ і підприємств тощо[18]. Вибух – розрив вибухової речовини, спеціального снаряда, оболонки чого-небудь і т.ін., з дуже сильним звуком і великою руйнівною силою, в іншому розумінні – це хімічна реакція, при якій за дуже короткий час розширюються утворені гази, спричиняючи руйнівні дії[5]. В криміналістиці під вибухом розуміють процес швидкого фізичного або хімічного перетворення системи, який супроводжує перехід її потенційної енергії в механічну роботу[9]. Пошкодження (сліди), які виникають під час вибуху вельми різноманітні: подряпини, гематоми, пошкодження слуху і навіть повне руйнування тіла.

Заподіяння тілесних ушкоджень електричним струмом і сліди, які при цьому утворюються, залежить від властивостей електроструму, умов контакту з електропровідниками (тривалість і щільність) тощо. Електричний струм може викликати теплову, механічну і хімічну дію.

Електоромітка – типовий слід ушкодження електричним струмом. Вони (електромітки) містять інформацію про якості провідника електроструму, а це в свою чергу дозволяє об’єктивно виявляти важливі деталі обставин події.

Електромітки утворюються у 80-90% випадків струмом низької напруги відповідно в місці входу струму і дуже рідко в місці виходу струму. Типові електромітки мають вигляд невеликих ділянок у формі кола омертвленої шкіри з піднятими краями.

В різноманітних конфліктних ситуаціях (сварка, бійка) спостерігаються випадки, коли в процесі боротьби одна особа хватає іншу за шию, або намагається їй закрити рота руками з метою не дати можливості кричати, і залишає на шкірі шиї та обличчі відповідні подряпини і синці. Зазвичай це не призводить до смерті.

При заподіянні тілесного ушкодження лікарськими засобами, сильнодіючими або отруйними речовинами, іншими хімічними речовинами сліди злочину перебувають у каузальному зв’язку з їхньою формою (агрегатним станом – тверді, рідкі, м’які, газоподібні речовини), способом потрапляння до організму, стадією руху в організмі й дозою речовини[21].

Досліджуючи слідову картину злочину необхідно враховувати, що фізіологічна реакція організму та патологічні зміни залежать від дози отрути та її хімічних особливостей. Залишки отруйної речовини можуть виявлятися на руках жертви або особи, яка вчинила злочин, у кутах рота та між зубів жертви, залишках їжі або напоїв, якщо отрута потрапила в організм перорально, у повітрі. Сильнодіючі речовини, отрути, лікарські засоби можуть бути виявлені на стінках шприца, спринцівки, в упаковці або на її частинах (уламках, пробці тощо). Упаковки, шприци, голки після використання злочинці викидають у сміття, за вікно, ховають в приміщенні тощо. Треба пам’ятати що на них можуть зберегтися відбитки пальців рук. Сліди деяких отруйних речовин можуть міститися на постільній або нижній білизні, просякнутій потом або змоченій сечею під час агонії. Особливу доказову вагу мають калові та блювотні маси, що зумовлює необхідність дослідження місць, де відправляються природні потреби.

Тілесні ушкодження, заподіяні тваринами, характеризуються соматичними слідами у вигляді рваних ран, слідів зубів, подряпин від кігтів. Вони локалізуються переважно на кінцівках, обличчі та шиї. Безпосередньо в рану може потрапити шерсть тварини. Одяг жертви може бути розірваний, місцями прокушений. Через тісний контакт людини з твариною на одязі жертви залишається шерсть, сліди лап, слинні виділення, частки запаху, іноді кров тварини.

Аналізуючи слідову картину тілесних ушкоджень, слід звернути увагу на необхідність аналізу і дослідження слідів крові, які є характерними для даного виду злочинів. Вони мають важливе інформативне значення для пізнання окремих епізодів події злочину. Іноді їх характерні особливості можуть бути єдиним доказом певного факту.

При дослідженні слідової картини тілесних ушкоджень слід звертати увагу на те, що наявні на місці сліди можуть належати не тільки злочинцю, але і потерпілому. Деякі особи після заподіяння їм тілесного ушкодження, зокрема й небезпечного для життя, вихоплювали з рук злочинця, піднімали з землі або власноручно виймали з рани знаряддя злочину, залишаючи на ньому сліди своїх рук. Слід враховувати, що у певних обставинах сліди рук потерпілого можуть залишатися на засобах злочину завчасно до його вчинення. Наприклад, коли майбутня жертва і злочинець спільно користуються цим предметом (вдома, на роботі тощо).

Слідова картина заподіяння тілесних ушкоджень не може вважатися повною, якщо не вказати на можливі джерела ідеальних відображень (сліди пам’яті людини), якими можуть бути потерпілий, обвинувачений, свідки. За даними нашого дослідження у 64,6% випадків потерпілі були знайомі з злочинцем (сусіди – 13,5%, друзі – 16,9%, познайомилися перед злочином – 19,7%). Кожен п’ятий злочин був вчинений у присутності свідків. Коло свідків у кримінальній справі про такі злочини досить широке. Крім очевидців, інформацією, що може сприяти розкриттю та розслідуванню злочину можуть володіти:

- сусіди, які чули сварку, заклики про допомогу;

- особи, які викликали швидку допомогу або міліцію, надали для цього свій телефон;

- особи (сусіди, перехожі), які надали першу допомогу потерпілому від злочину;

- водії, які транспортували потерпілого в медичний заклад;

- родичі (як жертви, так і злочинця);

- в окремих випадках колеги і співробітники, до яких міг звернутися постраждалий з проханням поінформувати адміністрацію про причини його невиходу на роботу;

- співробітники, представники адміністрації за місцем роботи підозрюваного, до яких він міг звернутися з проханням узяти його на поруки;

- близькі знайомі, які відвідали потерпілого під час лікування;

- особи, які оплачують медичну допомогу потерпілому або юридичну допомогу підозрюваному;

- знайомі, перед якими злочинець міг вихвалятися своїм вчинком або радився з ними;

- члени бригади швидкої допомоги, медичний персонал лікувального закладу, хворі, які контактують із жертвою;

- персонал найближчої до місця події поліклініки, аптеки, ветеринарної лікарні, куди могли звертатись із проханням про надання першої допомоги, консультуватися, купувати ліки тощо.

З наведеного можна дійти висновку, що спосіб вчинення злочину і слідова картина характеризують об’єктивну сторону тяжких тілесних ушкоджень. Описування способу вчинення і приховування злочину, полягає не лише у висвітленні дії або бездіяльності злочинця але і тих наслідків (слідів), які є результатом такої діяльності. Тому, на нашу думку, описування типових слідів злочину має відбуватися не взагалі, а стосовно конкретного способу його вчинення. В криміналістичній характеристиці спосіб вчинення тілесних ушкоджень має викладатися паралельно із слідами, які вказують на нього, або спочатку описувати типові сліди і одразу, на який спосіб вони вказують. Адже за окремими слідами можна уявити спосіб вчинення злочину. Володіючи інформацією про спосіб злочину, навіть не завжди вичерпною, можна виявити нові сліди, результат злочинної діяльності, які допоможуть визначити особу, причетну до заподіяння тілесних ушкоджень.

Разом з тим слід зазначити, що вибір способу злочину, знарядь і засобів його вчинення обумовлюється не тільки індивідуальними особливостями злочинця. Певною мірою він залежить від обстановки, у якій доведеться діяти злочинцю, зазначає В.В. Тіщенко[8]. При плануванні нападу з метою заподіяти тілесні ушкодження, особа вивчає і оцінює обстановку, з’ясовує і аналізує умови, які можуть сприяти або перешкоджати реалізації злочинного задуму. Оскільки умови, в яких перебуває об’єкт нападу рухомі у часі і просторі, нападник намагається визначити і обрати такий момент, коли вони будуть сприятливими для нападу. Він ретельно вивчає розпорядок роботи потенційної жертви (коли уходить з дому і коли повертається), яким маршрутом рухається, які місця можуть забезпечити безперешкодне зближення і напад на жертву, а потім непомітне зникнення.

ВИСНОВКИ

криміналістичний злочин тілесний ушкодження слідовий

В інших випадках злочинець не бажає очікувати формування сприятливих умов в процесі природного перебігу подій і вдається до їх підготовки особисто. Для безперешкодного проникнення в під’їзд будинку виводить з ладу замикаючі пристрої на вхідних дверях, блокує на деякий час ліф, щоб особа йшла до квартири сходами, викручує лампочки, щоб погіршилось освітлення і можна було непомітно, зненацька напасти на жертву. Мабуть саме тому М.П. Яблоков розглядає обстановку як структурний елемент злочинної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі) : Підручник / М. В. Салтевський. – К. : Кондор, 2005. – 588 с.

2.  Салтевський М. В. Криміналістика Навчально-довідковий посібник / М. В. Салтевський. – К. : НТВ "Правник", 1996. – 159 с.

3.  Самойлов Г. А. Основы криминалистического учения о навыках / Г. А. Самойлов. – М., 1968. – 119 с.

4.  Сафронов С. О. Методика розслідування умисного заподіяння тяжкого і середньої тяжкості тілесних ушкоджень : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза" / С. О. Сафронов. – К., 1999. – 19 с.

5.  Сафронов С. О. Особливості організації та планування розслідування умисно заподіяного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження / С. О. Сафронов // Вісник одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 1. – С. 89–97.

6.  Сегай М. Я. Інтегративна модель використання спеціальних криміналістичних знань у кримінальному судочинстві / М. Я. Сегай, В. С. Бондар // Вісник Академії адвокатури України. – 2008. – Число 3(13). – С. 92–95.

7.  Селиванов Н. А. Криминалистические характеристики преступлений и следственные ситуации в методике расследования / Н. А. Селиванов // Соц. законность. – 1977. – № 2. – С. 45–54.

8.  Семеновский П. С. Дактилоскопия как метод регистрации / П. С. Семеновский. – М., 1923. – 68 с.

9.  Сергеев Л. А. Расследование и предупреждение хищений, при производстве строительных работ : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09. / Л. А. Сергеев. – М., 1966. – 26 с.

10.  Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник / М. І. Скригонюк. – К.: Атіка, 2005. – 496с.

11.  Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности): Учеб. пособие. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1984. – 240 с.

12.  Смыслов В. И. Свидетель в советском уголовном процессе / В. И. Смыслов. – М. : Высшая школа, 1973. – 160 с.

13.  Снетков В. А. Методические рекомендации по изготовлению субъективных портретов с использованием каталога рисовано-композиционных портретов "средних" лиц / В. А. Снетков. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1980. – 16 с.

14.  Снетков В. А. Современные технические средства изготовления композиционных портретов / В. А. Снетков, А. М. Зинин. – М. : Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1978. – 44 с.

15.  Снетков В. А. Техника, тактика и методика изготовления субъективных портретов / В. А. Снетков, А. М. Зинин. – Омск : Изд-во ОВШМ МВД СССР, 1983. – 90 с.

16.  Снетков В. А. Типы и элементы внешности (ТЭВ) / В. А. Снетков, А. М. Зинин, И. Ф. Виниченко. – М., 1979. – 207 с.

17.  Снігерьов О. П. Умисні вбивства. Попередження та розкриття: Практичний посібник / О. П. Снігерьов, В. В. Матвійчук, Д. Й. Никифорчук. – К. : КНТ, 2005. – 100 с.

18.  Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. Под ред. Проф. В. К. Лисиченко. – К. : "Выща школа", 1988. – 405 с.

19.  Соловьев А. Б. Допрос свидетеля и потерпевшего / А. Б.Соловьев. – М., 1974. – 146 с.

20.  Сорокотягина Д. А. Собирание и использование данных о личности потерпевшего с целью расследования преступлений : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза" / Д. А. Сорокотягина. – К., 1983. – 20 с.

21.  Соя-Серко Л. А. Проверка показаний на месте / Л. А. Соя-Серко. – М., 1966. – 96 с.

22.  Специализированный курс криминалистики. – К. : НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1987. – 384 с.