на тему рефераты Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
на тему рефераты
на тему рефераты
МЕНЮ|
на тему рефераты
поиск
Периферійні пристрої. Взаємодія комп’ютера з периферійними пристроями
p align="left">Вінчестер характеризується інтерфейсом, ємністю пам'яті, частотою обертання шпинделя, розміром кеш-пам'яті, часом пошуку, швидкістю обміну даними, шумовим рівнем та деякими іншими параметрами.

Інтерфейс вінчестера - набір електроніки, який забезпечує обмін інформацією. Найпоширеніші інтерфейси - EIDE та SCSI, перший з яких менш продуктивний, але дешевший.

Сучасні жорсткі диски можуть зберігати такі обсяги інформації: 10,2; 17,2; 25; 60; 80 Гбайт.

Частота обертання шпинделя вінчестера становить 5400 - 7200 і 10 000 хв-1. При її збільшенні продуктивність диска зростає, але необхідно встановлювати додатковий вентилятор для охолодження.

Кеш - пам'ять значно збільшує (на 40 - 90%) швидкодію вінчестера і може мати ємність у 8, 24, 40, 48, 52 рази мінімальною швидкістю 150 Кбайт/с для введення - виведення інформації. Останнім часом усе більшу популярність набувають цифрові диски (DVD), які можуть зберігати понад 9 Гбайт інформації.

2.6 Пристрої друкування

Всі друкувальні пристрої поділяються на послідовні, рядкові та сторінкові. Належність принтера до тої чи іншої групи залежить від того, формує він на папері символ за символом або одразу весь рядок чи цілу сторінку. В свою чергу у кожній групі можна виділити пристрої ударної (impact) і безударної (non - impact) дії. Далі принтери можна розділити на матричні і символьні (зараз вони зустрічаються дуже рідко).

Матричні друкувальні пристрої. Це пристрої ударної дії. У послідовних ударних матричних друкувальних пристроях (impact dot matrix), вертикальний ряд голок, або молоточків наносить фарбу з стрічки на папір, формуючи послідовно символ за символом. “Голкові” принтери мають допустиму якість друку, не високу ціну використовуємих матеріалів (фарбуючої стрічки) і використовує мого паперу, та й самих пристроїв. Для цих принтерів звичайно використовується як форматний, так і рулонний папір. Головка принтеру може бути оснащена 9, 18 або 24 голками. Як правило, сучасні принтери оснащені резидентними або завантажувальними масштабованими шрифтами. Швидкість друку для високовиробничих моделей може становити до 380 знаків в хвилину. На ринку послідовних ударних матричних принтерів лідирують фірми Epson, Star Micronics, Okidata. Більш високе виробництво надають построчні (посторінкові) матричні принтери, які випускають фірми Genicom, Dataproducts. Замість маленьких крапково-матричних голок вони використовують довгі масиви з великою кількістю голок, при цьому швидкість друку доходе до 1500 рядків за хвилину.

Струйні принтери. Вони відносяться до безударних друкувальних пристроїв. Дані пристрої працюють практично без шуму - це є їхньою перевагою. Послідовні безударні матричні струйні принтери поділяються на пристрої неперервної і дискретної дії. Останні в своїй роботі можуть використовувати “кулькову" технологію, або п'єзоефект. Практично всі сучасні пристрої цього класу використовують ці дві технології друку. При друці високої якості швидкість виведення не перевищує 2 - 3 (близько 200 знаків за секунду), хоча максимальні значення можуть доходити до 7 сторінок за хвилину. Як правило, струйні принтери дозволяють емалювати роботу найбільш популярних моделей ударних пристроїв і підтримувати відповідне програмне забезпечення.

Лазерні і LED - принтери. В цих принтерах використовується електрографічний принцип створення зображення - майже такий як в копіювальних машинах. Найбільш важливими частинами лазерного принтеру є фотопровідний циліндр (друкувальний барабан), напівпровідниковий лазер і прецізійна оптико-механічна система, яка переміщує світловий промінь. Коли зображення на барабані побудовано і він покритий тонером, листок паперу заряджається таким чином, що тонер з барабану притягується до паперу. Після цього зображення закріплюється на ній, за рахунок нагріву частинок тонера до температури плавлення. Остаточну фіксацію зображення здійснюють спеціальні резинові валики, притискаючи розплавлений тонер до паперу.

Крім лазерних існують також LED - принтери (Light Emitting Diode), які отримали свою назву за те, що напівпровідниковий лазер у них був замінений певною кількістю світлових діодів. Звичайно ж, в даному випадку не потрібна складна оптична система рухомих дзеркал та лінз. Зображення одного рядка на барабані формується одночасно.

Принтери з термопереносом воскової мастики. Принцип роботи цих принтерів полягає в тому, що термопластична фарбуючи речовина, нанесена на тонку обкладинку, попадає на папір саме в тому місці, де нагрівними елементами друкувальної головки забезпечується та температура, яка повинна бути (70 - 80 градусів). Такий спосіб друку достатньо простий та безшумний. Саме тому, що між друкувальною головкою і папером механічний контакт відсутній, термопринтери відносяться до класу безударних пристроїв. Ціна сторінки з зображенням, надрукованій на принтері з термопереносом, як правило, вище, ніж для струйних принтерів. Для даних пристроїв також характерна невелика швидкість друку (1 - 2 сторінки за хвилину).

Кольоровий друк. На сьогоднішній день для кольорового друку використовується всі чотири описаних технології плюс ще дві: принтери з термосублімацією фарбника і з зміненням фази фарбника.

Технологія принтерів з термосублімацією найбільш близька до технології термопереносу, тільки елементи друкувальної голівки нагріваються до температури 400 градусів. Сублімація - це перехід речовин з твердого стану в газоподібний, обминаючи стадію рідини. Таким чином, порція фарбника сублімує з підложки і осідає на папері чи іншому носієві. Комбінацією кольорів фарбників можливо підібрати майже будь - яку кольорову палітру. Дана технологія використовується тільки для кольорового друку, а реалізуючі її пристрої, звичайно, відносяться до класу “high - end”.

Принтери з зміненням фази фарбника називають також принтерами з твердим фарбником. Принцип роботи даних пристроїв такий: воскові стержні для кожного першого кольору фарбника постійно плавлять спеціальним нагрівальним елементом і попадають в окремі резервуари. На відміну від звичайної струйної технології в даному випадку немає ні розтікання, ні перемішування фарб, ні протікання. Саме цьому принтери, які використовують технологію зі зміненням фази фарбника, працюють з будь - яким папером.

2.7 Сканери

Сканером називається пристрій, який дозволяє вводити в комп'ютер образне зображення, яке представлене у вигляді тексту, малюнків, слайдів, фотографій або іншої графічної інформації. Не зважаючи на велику кількість різних моделей сканерів їх можна класифікувати по декільком ознакам. Наприклад, по кінематографічному механізму сканера (конструкція механізму руху) і по типу зображення, яке вводиться.

На сьогоднішній день всі відомі сканери можна розділити на два основних типи: ручний і настільний. Існують і комбіновані пристрої, які компонують можливості ручних та настільних пристроїв. Для того щоб ввести в комп'ютер будь - який документ з допомогою ручного сканера, потрібно без різких рухів провести скануючою голівкою по зображенню. Таким чином, проблема переміщення зчитуваної голівки відносно паперу повністю залежить від користувача. Рівномірність переміщення сканера дуже відображається на якості зображення, яке вводиться в комп'ютер. В ряді моделей для підтвердження нормального вводу є спеціальний індикатор. Ширина зображення, яке вводиться, для ручних сканерів, звичайно, не перевищує 4 дюймів (10 см). В деяких моделях ручних сканерів, з метою підвищення роздільної здатності, зменшують ширину зображення, яке вводиться. До основних переваг ручних сканерів відносяться невеликі габаритні розміри і відносно невелика ціна.

Настільні сканери називають і сторінковими, і планшетними, і навіть авто сканерами. Такі сканери, звичайно дозволяють вводити зображення розмірами 8,5 на 11 дюймів або 8,5 на 14с дюймів. Існують три різновиди настільних сканерів: планшетні, рулонні і проекційні. Основною відміною планшетних сканерів є те, що їх скануючи головка переміщується відносно паперу з допомогою крокового двигуна. Подібні сканери - достатньо дорогі пристрої, але й найбільш якісні. Ззовні вони можуть нагадувати деякі види копіювальних машин. Для сканування зображення необхідно відкрити кришку сканера, покласти сканує мий листок на скляну пластину зображенням вниз, після чого закрити кришку сканера. Все подальше керування процесом сканування здійснюється з клавіатури комп'ютера - при роботі з одною з спеціальних програм, які йдуть разом з таким сканером. Зрозуміло, що конструкція сканера дозволяє сканувати не тільки окремі листи, але й сторінки журналу або книги.

Робота рулонних сканерів нагадує роботу звичайної факс - машини. Окремі листи документів протягуються через такий пристрій, при цьому й здійснюється їх сканування. В даному випадку скануючи головка залишається на місці, а вже відносно неї переміщується папір. Зрозуміло, що в цьому випадку копіювання сторінок книг і журналів не можливо. Сканери достатньо широко використовуються в областях, зв'язаних з оптичним розпізнаванням символів OCR (Optical Character Recognition). Для зручності роботи рулонні сканери, звичайно, оснащені пристроями для автоматичної подачі сторінок. Третій різновид сканерів - проекційні сканери, які більш всього нагадують своєрідний проекційний апарат (або фотозбільшувач). Документ, який вводиться кладеться на поверхню сканування зображенням вверх, блок сканування знаходиться при цьому також зверху. Переміщується тільки скануючий пристрій. Основною особливістю даних сканерів є їхня можливість сканування проекцій трьохвимірних предметів.

Принцип роботи чорно - білого сканера полягає в слідую чому: зображення, що сканується освітлюється білим світлом. Відображене світло через зменшувальну лінзу попадає фото чуттєвий напівпровідниковий елемент, який називається Пристроєм з зарядним зв'язком - ПЗЗ (Charge - Сoupled Device, CCD). Кожен рядок сканування відповідає окремим значенням напруги на ПЗЗ. Ці значення напруги перетворюються в цифрову форму або через аналого - цифровий перетворювач АЦП (для пів тонових сканерів), або через компаратор (для дворівневих сканерів). Розрядність АЦП для пів тонових сканерів залежить від кількості підтримуючих рівнів сірого кольору. Блок - схема чорно - білого сканера наведена на мал.1.

Мал.1 Схема чорно-білого сканера

Перші моделі чорно - білих сканерів мали можливість працювати тільки в дворівневому режимі, сприймаючи або чорний, або білий колір. Таким чином, скануватися могли тільки креслення, або двохтонні зображення. Хоча ці сканери і не мали можливості працювати з дійсними відтінками сірого кольору, вихід для сканування пів тонових зображень був знайдений. Псевдовпівтоновий режим або режим растрування, сканера імітує відтінки сірого кольору, групуючи декілька крапок зображення в gray - scale - пікселі.

Півтонові сканери використовують максимальну роздільну здатність, як правило, тільки в дворівневому режимі. Звичайно такі сканери підтримують 16, 64 або 256 відтінків сірого кольору для 4 - , 6 - і 8 - розрядного коду. Роздільна здатність сканера вимірюється кількістю розрізняємих крапок на дюйм зображення - dpi (dot per inch).

Завдяки операції інтерполяції, виконує мій програмно, сучасні сканери можуть мати роздільну здатність 800 і навіть 1600 dpi. В результаті інтерполяції на отриманому зображенні вирівнюються криві лінії і зникають нерівності діагональних ліній.

На сьогоднішній день існує декілька технологій для отримання сірих і кольорових скануємих зображень. Якщо використовується 8 - розрядний АЦП, який підтримує 256 відтінків для одного кольору, то кожній крапці зображення ставиться в відповідності один з 16,7 мільйона можливих кольорів (24 розряду).

Для зв'язку з комп'ютером сканери можуть використовувати спеціальну 8 - або 16 - розрядну інтерфейсну плату, яка вставляється в відповідний слот розширення. Крім цього, на сьогоднішній день достатньо широко використовуються стандартні інтерфейси, які застосовуються в IBM PC - сумісних комп'ютерах (послідовний і паралельний порти, а також інтерфейс SCSI).

2.8 Модем. Факс-модем

Модемом називають пристрій, який має можливість здійснювати модуляцію і демодуляцію інформаційних сигналів (МОдуляція - ДЕмодуляція). Взагалі ж, робота модему (модулятора) полягає у тому, що потік бітів з комп'ютера перетворюється в аналогові сигнали, прийнятні для передачі по деяким каналам зв'язку, наприклад телефонному.

Можна виділити основні етапи роботи модему. В першу чергу модем приймає дані, які йдуть з комп'ютера, після чого розділяє їх на виконані команди і інформацію, яку необхідно передати в лінію. Більшість сучасних модемів використовують набір команд АТ (скорочено від слова ATtention). Оскільки цей набір команд в свою чергу розроблений фірмою Hayes Microcomputer Product, то використовуємі його модеми називають Hayes - сумісними.

Отримані АТ - команди виконуються, подальша передача даних залежить саме від них. Дані, які підлягають передачі, перетворюються в аналоговий сигнал модулятором модему. Як правило, модем передає сигнали двома різними частотами, причому одиниці відповідає сигнал з більшою частотою, а нулю - з меншою.

Приймаючий модем, який знаходиться на іншому кінці лінії, отримує перетворений сигнал і перетворює його знову в цифровий з допомогою демодулятора. Після того як робота виконана, інформація може передаватися в приймаючий комп'ютер. Режим роботи, коли передача даних здійснюється тільки в одному напрямку, називається напівдуплексним. Обидва комп'ютери, як правило, можуть одночасно обмінюватися інформацією в дві сторони. Цей режим роботи називається повним дуплексом, або просто дуплексом.

Модеми можуть різнитися один від одного по методам модуляції, бо у одного й того ж сигналу, визначеного в часі, можливо модулювати амплітуду, частоту й фазу.

Найбільш відомі три способи модуляції: FSK (Frequency Shift Keying), PSK (Phase Shift Keying) та QAM (Quadrature Amplitude Modulation). FSK є різновидом частотної модуляції, а PSK - фазової. В методі квадратурної амплітудної модуляції QAM одночасно змінюються частота і фаза сигналу, що дозволяє передавати більшу кількість інформації.

Одною з основних характеристик модему є швидкість модуляції, яка визначає фізичну швидкість передачі даних без врахування виправлення помилок і стиснення даних. Одиниця виміру цього параметру - кількість біт в секунду. Швидкість модуляції не слід пов'язувати з пропускною можливістю каналу, яка може бути менша або більша від швидкості модуляції, в залежності від якості лінії, застосування корегування помилок і стиснення даних, що передаються.

Оскільки швидкість передачі даних може вимірюватися як в бітах за секунду, так і в бодах, то слід відмітити, що це - одиниці різні. Бод визначає число змінень (модуляцій) сигналу за секунду. Проте в залежності від способу модуляції кожне змінення сигналу може відповідати, наприклад, 4 бітам. В цьому випадку, швидкість 2400 бод буде відповідати 9600 біт/сек.

3. Взаємодія комп'ютера з периферійними пристроями

Нагадаємо ще раз, що основними компонентами ПК являються системний блок, дисплей і клавіатура. Звичайно, до кожного конкретного ПК підключені і деякі інші пристрої. Краще про конкретний ПК говорити як про деяку обчислювальну систему. Ця система має системний блок з його начинкою, дисплей, клавіатуру, принтер та інші необов'язкові пристрої, включаючи мишу, модем, додатковий дисковий накопичувач, стрічковий накопичувач, сканер та інші. До ПК можливо легко підключати різні пристрої. Тому, не дивлячись на обов'язкове налічує системний блок, дисплея і клавіатури, треба представляти комп'ютер сукупністю багатьох сумісно працюючих пристроїв. При розгляді системної плати комп'ютера видно, що до неї підключено декілька периферійних пристроїв. Кожен комп'ютер поставляється мінімум з трьома периферійними пристроями: дисплеєм, накопичувачем на гнучкому диску та клавіатурою. Більшість комп'ютерів мають накопичувач на жорсткому диску та принтер. Розповсюджені також такі пристрої як миша (іноді називають вказівним пристроєм), модем (для підключення комп'ютера до телефонної лінії), дисковий накопичувач та стрічковий накопичувач (для резервування). Оскільки всі ці пристрої призначені для введення та виведення, їх ще називають пристроями введення - виведення.

Для кожного пристрою введення - виведення потрібен контролер, який служить для управління пристроєм інтерфейсу з процесором. Контролер може розміщуватись на системній платі, входити до складу пристрою або бути окремим адаптером, який під'єднується до шини. В складі комп'ютеру є п'ять, шість або сім адаптерів. Проте при наявності великої кількості адаптерів з'являються деякі проблеми. Кожен адаптер необхідно встановити і конфігурувати, а на ці операції потрібна, іноді, велика кількість часу. Крім того, підключення багатьох адаптерів збільшує складність системи і часто приходиться витрачати багато часу на визначення того, чому один адаптер конфліктує з іншим. Найдене рішення полягало в тому, щоб зберегти відкриту архітектуру зі слотами для адаптерів і розмістити на системній платі контролери для всіх стандартних периферійних пристроїв. При цьому багатьом користувачам не потрібні ніякі адаптери, а комп'ютер стає менше та дешевше, оскільки потрібно менше слотів розширення. Якщо в конструкції ПК була знята необхідність в окремих контролерах дисків та інших розповсюджених портах введення - виведення, все ж залишилися деякі загальні адаптери, які або поставляються з ПК, або додаються до його складу. Одним з них являється дисплейний адаптер. В деяких ПК відео схеми знаходяться на системній платі, але частіше для дисплейного адаптера резервується слот шини.

Під периферійним інтерфейсом розуміють просто спосіб з'єднання внутрішніх частин комп'ютера з чимось з зовнішнього світу. Тут слово “зовнішній” не обов'язково означає “не в корпусі комп'ютера"; мається на увазі зовнішній по відношенню до системної плати, процесору і пам'яті. Саме для реалізації такого з'єднання і призначена плата. Шини комп'ютерів мають все більше трактів інформації, передаючи одночасно від 8 до 32 бітів. Проте більшість периферійних пристроїв являються 16 - бітовими, а деякі плати мають тільки 8 - бітовий тракт даних. Це не так погано, оскільки електромеханічні пристрої по швидкодії поступаються ПК, і передача даних по 8 лініях є достатньо швидкою. Проте для інших периферійних пристроїв потрібні 16 ліній даних. Крім того, 16 - бітова плата звичайно має можливість організації більш широкого тракту даних. Тому при виборі 8 - або 16 - бітовими трактами перевага завжди надається 16 - бітовій. Серед популярних адаптерів, які не завжди встановлюються в нові ПК, але які завжди необхідні, відмітимо плату інтерфейсу SCSI, звукову плату мережений адаптер і відеоадаптер. Кожен з цих адаптерів додається в комп'ютерний порт, призначений або для прийняття інформації з зовнішнього світу і введення даних в комп'ютер, або для виведення даних.

Висновок

Метою моєї роботи було розказати про принципи роботи периферійних пристроїв та про те як вони під'єднуються до комп'ютеру. Адже, крім того, щоб знати як правильно користуватися периферійними пристроями, треба ще вміти їх підключати до комп'ютера. Тому що процедура встановлення нового пристрою не обійдеться простим підключенням до системного блоку за допомогою кабелів, бо якщо до комп'ютера і під'єднаний якийсь пристрій, то без додаткових вказівок операційна система навіть не буде здогадуватися про його існування. Для того, щоб операційна система могла керувати новим пристроєм, забезпечувати його зв'язок з різноманітним програмним забезпеченням, користувачу потрібно встановити спеціальну програму - драйвер пристрою. Ці файли завантажуються кожен раз при запуску операційною системою і забезпечують її зв'язок з визначеним пристроєм.

Отже, в своїй роботі я показала, що треба не тільки знати як користуватися периферійним пристроєм, а ще й знати способи його встановлення. А також, знати де можна знайти інформацію по профілі пристроїв, як тестувати ці пристрої на працездатність і обновляти для них драйвера і видаляти непотрібні пристрої з операційної системи.

Список використаної літератури

Баженов В.А., Венгерський П.С., Горлач В.М. Комп'ютерні технології: Підручник для студентів вузів - К.: Каравелла, 2004. - 463 с.

Верлань А.Ф., Апатова Н.В. Інформатика: Підручник для учнів 10 - 11 класів - К.: Форум, 2001. - 255 с.

Попов Ю.В. Комп'ютер дома. Донецьк: "Видавництво Сталкер", 2000. - 555 с.

Руденко В.Д., Макарчик О.М., Патланжоглу М.О. Практичний курс інформатики. За ред. Мадзігона В.М. - К.: Фенікс, 2001. - 370 с.

Страницы: 1, 2, 3



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.