Для ZRK:

Для RLS:

Опис запису:

Type SS = (neprer, impuls);

TW = (ZRK, RLS);

Var WW : TW;

W : RECORD

I : integer;

M : real;

CASE WW of

ZRK : (D, H : real);

RLS : (P, L: real; SZ : SS);

End;

Якщо тепер в програмі виконати оператор :

WW :=ZRK;

то далі можна використовувати оператори:

W.I :=124;with w do

W.M :=15;I := 124;

W.D :=40;M := 15;

W.H :=24;D := 40;

H := 24;

Якщо виконано оператор

WW := RLS;

with w do

I := 203;

M := 18;

P := 10;

L := 0.3;

SZ := impuls;

Особливості:

для розміщення змінної комбінованого типу завжди відводиться фіксований об'єм пам'яті, який визначається найбільшим варіантом. Таким чином, різні варіанти одного запису якби “накладаються” один на одного у пам'яті, тобто займають одну і ту ж область.

мова Паскаль не має засобів контролю за правильністю роботи з варіантами, тому оператор повинен складати програму дуже коректно.

Синтаксичні діаграми:

комбінований тип:

record -> <список полів> -> end;

список полів:

<фіксована частина> -> ;-> <варіантна частина> ->;

фіксована частина:

<індентифікатор> -> : -> <тип> -> ;

варіантна частина:

case -> <ідентифікатор> -> of -> <альтернатива> -> ;

дискриминант:

<ідентифікатор> -> : -> <ідентифік. типа>

альтернатива:

<константа> -> : -> <список полів> ->

4. Множини

Цей тип даних використовують не так часто (одна з причин - низька швидкість виконання операції з множинами). Однак у ряді випадків його використання надає компактність і наочність програм.

Під множиною в ТР розуміють неупорядковану сукупність елементів, як це прийнято в математиці. Елементами множини можуть бути тільки змінні простих типів - скалярного та обмеженого.

Наприклад, цифри та символи латинського алфавіту:

[1, 3, 5, 7, 9,] - множина непарних чисел;

[`A', 'X'] - множина елементів типу char;

[ ] - порожня множина.

Опис множини:

Type

в 2-х розділах;

var

var - в 1-му розділі.

Для опису використовують таку форму:

<ім'я змінної множини> : SET OF <тип елементів> ;

Приклад 1:

Var

M1 : SET OF `A' .. 'Z';

M2 : SET OF 1 .. 2;

В опису можна вказувати не тільки границі значень, а також їх перелік:

Приклад2:

M3 : SET OF `A' , 'R' , 'C';

Для присвоювання імені множини змінних значень використовують конструкцію вида:

<ім'я змінної множини> := <список>;

Приклад3:

M1 := [`A' , `B' , `K'] ;

M2 := [2 , 3] ;

тобто змінна М1 приймає значення множини із елементів `A','B','K', змінна M2 - із елементів 2 і 3.

По суті конструктор є перетворювач змінних простого типу у тип множини.

Над множинами виконують теоретико-множинні операції та операції відношень.

Теоретико-множинні операції:

1) поєднання “+”;

2) перетин “*”;

3) різниця “-”.

Операції відношень:

належність елемента множині;

рівність, нерівність;

належність множини множині.

Приклади:

поєднання “+”;

А+В А?В

A := [`A' , `B'];

B := [`A' , `K'];

A := A+B

{A = [`A' , `B' , `K']}

перетин: “*”

A*B ??B?

A := [`A' , `B'];

B := [`A' , `K'];

S := A*B {S=[`A']}

різниця - формується множина з елементів першої множини, які не входять в другу множину

R := A-B {R=[`B']}

A-B (A/B)

Пріоритет виконання операцій:

( ) * +

належність елемента множині - призначається службовим словом IN:

<значення> in <множина>

результат: TRUE - значення входить до множини;

FALSE - не входить.

Приклад:

2 in [1 … 10, 12] {TRUE}

5 in [1, 2 ,7, 10] {FALSE}

Цю операцію використовують для спрощення перевірок.ї

Наприклад:

if (ch = `a') or (ch = `b') or (ch = `k') or (ch = `y') then S , або інакше

if ch in [`a','b','x','y'] then S

перевірка на рівність, нерівність:

“=” - рівність 2-х множин;

“<>” - нерівність 2-х множин;

належність множин:

“<=” - перевірка належності множини лівого операнда правому;

“=>” - перевірка належності множини правого операнда лівому;

результат операції є :

TRUE або FALSE.

Приклади:

Нехай задані множини

M : set of 1 .. 10;

L : set of `A' .. `D';

і виконані оператори присвоювання

M := [2, 3, 4, 6];

L := [`A', `B'];

тоді

3 in M {true}

[2, 4] <= M{true}

[ ] = L{false}

[`A'] <> L{true}

`E' in L{false}

([4] <= M) and (L =B) {false}

B in (M + [7, 8]){false}

Особливість введення та виведення множини

Ввести та вивести множини за допомогою операторів read та write не можливо. Тому існують спеціальні прийоми вводу і виводу окремих елементів множини.

Послідовне введення елементів множини. Можна виконати за допомогою циклічного оператора з перед умовою. Для фіксації кінця вводу елементи порівнюються із втраченою константою. Коли вони співпадають, ввід закінчується. Внутрішнім оператором циклу є конструктор, який формує множину.

Нехай ознакою закінченням буде крапка `.'.

MN := [ ]; {конструктор порожня множина}

M := ` `; {можна присвоювати будь-який символ}

While M <> ` . ` do

Begin

Writeln (“ввести елемент множини”);

Read (M);

MN := MN + [M];

End.

вивід елементів множини можна виконувати шляхом перевірки наявності елемента в множині і його виводу, якщо він міститься в множині. Нехай елемента множини

ZZ : set of 1 .. 30;

Потрібно вивести на екран, тоді фрагмент циклічного перебору має вигляд:

For i := 1 to 30 do

If i in ZZ then Writeln ( i );

5. Загальні відомості про процедури та функції

В практиці програмування часто зустрічаються випадки, коли при виконанні програми треба проводити однакові обчислення при різних початкових даних. Для виключення повторень і спрощення програми ці обчислення можна виділити в самостійну частину програми, яка може використовуватись багаторазово. Така автономна частка програми (яка реалізує визначений алгоритм і припускає звертання до неї із різних часток загальної програми) називається підпрограмою.

Розміщення підпрограм у програмі схоже з ієрархічним принципом побудови файлової системи.

Позитивні сторони використання підпрограм:

реалізується метод структурного програмування (модульна побудова);

економія пам'яті (яка виділяється для зберігання змінних підпрограми тільки під час роботи підпрограми);

імена змінних в основній програмі і підпрограми незалежні (потр. змінна А програми і підпрограми можуть мати різні фізичні значення);

самостійний характер підпрограм дозволяє їм створення різними користувачами, що прискорює процес програмування.

В мові Паскаль виділяють два видм підпрограм:

процедура (PROCEDURE);

функція (FUNCTION).

Принципи побудови Паскаль програми, процедури і функції ідентичні і відрізняються тільки заголовками.

Форми заголовків:

Program <ім'я> (список параметрів)

Procedure <ім'я> (список параметрів)

Function <ім'я> (список параметрів)

Блоки можуть бути не доложеними або вкладенеми один в одного. Відповідно вони носять назву зовнішнього або внутрішнього (рис.1).

Розглянемо принцип блочної побудови програми на рис.2.

Рис. 2.

Із рис.2 видно, що процедури і функції розміщуються в останньому розділі блоку опису програми. Таких процедур і функцій може бути декілька і розміщуються вони в довільному порядку. В свою чергу, в їх розділах опису можна розміщувати процедури і функції 2-го рівня і т.д.. Наприкінці процедури і функції після end стоїть “ ; ”.

В зв'язку з тим, що кожна процедура або функція може містити свій розділ опису, виникає так звана проблема локалізації імен змінних.

Змінні і константи можна описувати у зовнішніх або внутрішніх блоках. Тому виникає два поняття змінних і констант: локальні і глобальні.

Локальні - існують у рамках того блока, де вони описані. Тобто за межами даного блока їх використовувати не можливо.

Страницы: 1, 2, 3