До регулюючого ефекту глибокого подиху багато хворих прибігають інтуїтивно. Пацієнти розповідали, як вони навчилися купіровати напад, що починається, пароксизмальної тахікардії (болісно прискорене серцебиття), використовуючи глибокий вдих з невеликим натуживанием. Фізіологи вважають, що посилений вдих впливає на серцевий кровоток, а також на блукаючий нерв, що здатний регулювати роботу серця.

У той же час недостатньо розвитий апарат зовнішнього подиху може сприяти розвитку різних хворобливих порушень в організмі, тому що недостатнє надходження кисню спричиняє підвищену стомлюваність, падіння працездатності, зниження опірності організму й ріст ризику захворювань. Такі розповсюджені хвороби, як ішемічна хвороба серця, гіпертонія, атеросклероз, порушення кровообігу головного мозку, так чи інакше пов'язані з недостатнім надходженням кисню.

Наскільки важливо підвищити використання кисню, настільки ж важливо виробити стійкість організму до гіпоксії, тобто до кисневого голодування тканин. Тому що виникаючі при цьому несприятливі зміни, які спочатку є оборотними, потім ведуть до захворювань. При гіпоксії страждає в першу чергу центральна нервова система: порушується тонка координація рухів, з'являються головний біль, сонливість, губиться апетит. Потім знижуються обмінні процеси, гнітяться функції внутрішніх органів. Наступають швидка стомлюваність, слабість, падає працездатність. Будь-яка робота, особливо розумова, вимагає більших зусиль. Тривалий вплив гіпоксії часто приводить до необоротних змін у серце, печінці, прискореному розвитку атеросклерозу, ранньому старінню.

Як виробити стійкість організму до недоліку кисню? Рецепт колишній - тренуванням. Відмінний ефект, що тренує, дає тривале перебування в горах на висоті біля 2000-2500 м, де зміст кисню (парціальний тиск) в атмосферному повітрі знижене. Організм поступово звикає до недоліку кисню, перебудовуючи свої функції й мобілізуючи захисні резерви. Але всіх бажаючих потренироваться неможливо переселити в гори. Отже, потрібні способи створення штучної гіпоксії. Одним з таких способів є дихальна гімнастика, у яку включаються вправи з вольовою затримкою подиху (до речі, після неправильного використання саме таких вправ ми спостерігали дихальний дискомфорт).

Найкращим же засобом є знов-таки фізичні навантаження. Активно, що скорочуються м'язи, різко збільшують кисневий «запит», іноді більш ніж в 100 разів. Серцево-судинна система не в змозі відразу забезпечити доставку такої великої його кількості до тканин. Виникає киснева заборгованість (стан гіпоксії), що зникає в різний термін після зменшення навантаження залежно від величини кисневого боргу. Систематичний вплив фізичних навантажень певної потужності створює в тканинах гіпоксію, що організм ліквідує, постійно включаючи захисні механізми, усе більше й більше тренуючи їх. У підсумку виникає стан високої стійкості до недоліку кисню.

Таким чином, фізичні навантаження роблять як би подвійний ефект, що тренує: підвищують стійкість до недоліку кисню й, збільшуючи потужність дихальної й серцево-судинної системи, сприяють кращому його засвоєнню. Відомий фахівець в області фізіології подиху професор М. Е. Маршак уважає, що саме м'язова робота служила в процесі еволюції основним стимулом до становлення й розвитку системи подиху.

1.3 Опорно-руховий апарат

Опорно-руховий апарат складається з кісткового кістяка й м'язів. М'яза людини діляться на три види: гладка мускулатура внутрішніх органів і посудин, що характеризується повільними скороченнями й великою витривалістю; поперечнополосата мускулатура серця, робота якої не залежить від волі людини, і, нарешті, основна м'язова маса - поперечнополосатая кістякова мускулатура, що перебуває під вольовим контролем і забезпечує нам функцію пересування.

Кістякова мускулатура - головний апарат, за допомогою якого відбуваються фізичні вправи. Вона відмінно піддається тренуванню й швидко вдосконалюється.

Оздоровляючий вплив фізичної культури в основному зв'язують чомусь із поліпшенням діяльності серцево-судинної й дихальної систем, забуваючи про її роль у розвитку мускулатури, м'язової сили. Наставляння типу: «А навіщо накачувати силу? Тренуйте серце. Це важливіше для здоров'я»,- зовсім не рідкі. Таке зневажливе відношення до м'язової системи викликано швидше за все помилковим поданням про м'язи тільки як про засіб механічного пері руху. Однак їхня функція значно ширше.

Рис. 2. М'язова система

Звичайно, кістякова мускулатура, будучи частиною опорно-рухового апарата, дозволяє нам переміщатися в просторі, повністю забезпечуючи життєдіяльність людини. Один цього вже було б досить щоб з більшою увагою ставитися до розвинена м'язів. Тим більше, що рухаємося-те ми по-різному.

Ми любуємося красою рухів артистів балету грацією й добірністю спортсменів-фігуристів, захоплюємося стрункістю й повітряною легкістю ходи гімнасток і танцівниць. А хіба не викликають нашого схвалення сильні, ладні фігури гімнастів, важкоатлетів, борців? І смутний жаль випробовуємо ми побачивши людей молодих але сутулих, кволих, з розхлябаною, що шаркає ходою, фізично неохайних.

Все це - прекрасні або потворні рухи, гарна або погана постава, правильна або неправильна статура - обумовлена нашою природною «м'язовим одягом», нашим м'язовим корсетом. Добре й гармонійно розвинена мускулатура, здатність м'язів у широкому діапазоні напружуватися, розслаблюватися й розтягуватися забезпечують людині прекрасну зовнішність. Але ж краса коштує праць! До того ж гарна статура, як правило, відповідає й більше міцному здоров'ю, забезпечує кращу функцію внутрішніх органів.

Так, при патологічних скривленнях хребта, деформаціях грудної клітки (а причиною тому буває слабість м'язів спини й плечового пояса) утрудняється; робота легенів і серця, погіршується кровопостачання мозку й т.д. Добре ж розвинена мускулатура є надійною опорою для кістяка. Треновані м'язи спини, наприклад, зміцнюють хребетний стовп, розвантажують його, беручи частину навантаження на себе, запобігають «випадання» міжхребетних дисків, зісковзування хребців (досить широко розповсюджена патологія, що є причиною завзятих болів у поперековому відділі хребта).

Слабко розвинена дихальна мускулатура не в змозі забезпечити гарну вентиляцію легенів, і навпаки, саме активність дихальної мускулатури вдосконалює систему подиху в процесі росту й розвитку організму. Словом, зміцнення м'язової системи не тільки формує гарну зовнішність, але й несе здоров'я.

М'яза нашого тіла - добрі чарівники. Виконуючи свою роботу, вони одночасно вдосконалюють і функції практично всіх внутрішніх органів. Справді, якщо при великій фізичній активності обмінні процеси в м'язах зростають у десятки разів, те це збільшення повинне бути забезпечене ростом активності інших органів і систем і в першу чергу серцево-судинної й дихальної. Обов'язково утягуються в процес центральна й вегетативна нервова система, стимулюється робота печінки - основної біохімічної лабораторії організму, тому що багато процесів, що здійснюють діяльність мускулатури, відбуваються саме там.

Нервовий механізм взаємозв'язку кістякової мускулатури й внутрішніх органів представляється особливо цікавим. Установлено взаємозв'язок м'язів і внутрішніх органів, що одержала назву моторно-вісцеральних рефлексів. Працюючі м'язи посилають по нервових волокнах інформацію про власні потреби, стан і діяльність внутрішнім органам через вегетативні нервові центри й у такий спосіб впливають на їхню роботу, регулюючи й активізуючи неї. Може бути, саме цей механізм лежить в основі лікувального ефекту ритмічного скорочення м'язів під час ходьби й перегони.

Людина звичайно не зауважує роботи свого серця, якщо його скорочення відбуваються через рівні проміжки часу, але всяка зміна цього ритму (випадання скорочення або позачергове скорочення) відчувається болісно. Як ми вже говорили, багато хворих позбуваються від цієї неприємної недуги за допомогою фізичної активності.

Не виключено, що ритмічні скорочення м'язів (при рівномірній ходьбі й бігу) передають свою інформацію з моторно-вісцеральних шляхів серцевому м'язу і як би диктують їй фізіологічно правильний ритм.

И. П. Павлов говорив, що в житті людського організму немає нічого більше владного, чим ритм, і будь-яка функція, особливо вегетативна, має постійну схильність переходити на нав'язаний їй ритм. А якщо врахувати, що порушення ритму серцевих скорочень часто буває пов'язане з порушенням нервової регуляції, стане зрозумілим ефект впливу, що нормалізує, ритмічних м'язових скорочень на діяльність серця.

Крім того, відомий і прямий функціональний зв'язок працюючих кістякових м'язів і серця за допомогою гуморальної (тобто через кров) регуляції. Установлено, що на кожні 100 мол підвищення споживання кисню м'язами при навантаженні, відзначається ріст хвилинного обсягу серця на 800 мол, отже, можна сказати, що в певній мері робота м'язів «набудовує» роботу серця.

М'язи є потужною біохімічною лабораторією. Вони містять особливу дихальну речовину - міоглобін (подібний з гемоглобіном крові), з'єднання якого з киснем (оксимиоглобин) забезпечує тихорєцький подих при екстраординарній роботі організму, наприклад при раптовому навантаженні, коли серцево-судинна система ще не перешикувалася й не забезпечує доставку необхідного кисню. Важливе значення міоглобіну полягає й у тім, що, будучи найпершим кисневим резервом, він сприяє нормальному протіканню окисних процесів при короткочасних порушеннях кровообігу й статичній роботі. Кількість міоглобіну досить велике й досягає 25 % від загального змісту гемоглобіну.

М'яза відіграють роль допоміжного фактора кровообігу. Широко відомо, що для стимуляції венозного кровотоку у хворих варикозним розширенням вен (хвороба, пов'язана з уродженою слабістю венозної стінки) корисна дозована ходьба. Вона зменшує набряки, тому що м'язи, що скорочуються, ніг як би підганяють, вичавлюють і підкачують венозну кров до серця.

Ученими встановлено, що кожне м'язове волокно постійно вібрує навіть у стані видимого спокою. Ця вібрація, звичайно відчуває не, не припиняється ні на мінуту й сприяє кращому кровотоку. Таким чином, кожний кістяковий м'яз, а їх в організмі близько 600, є як би своєрідним мікронасосом, що нагнітає кров. Звичайно, додаткова участь такої кількості периферичних «серць», як їх образно називають, значно стимулює кровообіг.

Саме чудове при цьому полягає в тому, що ця система допоміжного кровообігу чудово піддається тренуванню за допомогою фізичних вправ і, будучи активно включеної в роботу, багаторазово підсилює фізичну й спортивну працездатність. Відсутність же регулярних фізичних навантажень хоча б протягом 2-3 днів швидко «растреніровиваєт» систему мікронасосів.

Не виключено, що м'язові мікронасоси поряд з іншими факторами грають не останню роль у лікувальному ефекті, що дають фізичні вправи при деяких формах серцевої недостатності. Уявимо собі: серцевий м'яз ослаблений, вправи, здавалося б, підсилюють навантаження на неї, а в результаті, як це ні парадоксально, - ознаки хвороби зникають або зменшуються.

М'язове волокно характеризується наступними основними фізіологічними властивостями: збудливістю, скоротністю й розтяжністю. Ці властивості в різному сполученні забезпечують нервово-м'язові особливості організму й наділяють людини фізичними якостями, які в повсякденному житті й спорті називають силою, швидкістю, витривалістю й т.д. Вони відмінно розвиваються під впливом фізичних вправ.

Сила краще й швидше інших якостей росте під впливом фізичних навантажень. При цьому м'язові волокна збільшуються в поперечнику, у них у великій кількості накопичуються енергетичні речовини й білки, м'язова маса росте. Існує фізична закономірність: сила м'яза пропорційна фізіологічному поперечному її перетину, тобто сумі поперечних перерізів всіх її волокон. Але силові здатності різних м'язів не однакові. Так, абсолютна сила, виражена в кілограмах на 1 див 2 (максимальний вантаж у кілограмах, що може підняти м'яз із поперечним перерізом 1 див); литкова м'яза дорівнює 5.9; біцепса 11.4; триглавого м'яза плеча 16.8; гладких м'язів -- усього 1 кг/див 2 .

Регулярні фізичні вправи з обтяженням (заняття з гантелями, штангою, фізична праця, пов'язаний з підйомом ваг) досить швидко збільшують динамічну силу. Іноді вже через 2-3 тижні результат стає очевидним. Причому сила добре розвивається не тільки в молодому віці. І в людей похилого віку здатність до її розвитку більша, ніж прийнято думати.

Самі яскраві приклади розвитку мускулатури й пов'язаної з нею сили дає важка атлетика. Видатний у минулому спортсмен Василь Алексєєв почав «тягати штангу», коли його власна маса була дорівнює 88 кг при довжині тіла 182 див. Він вичавлював штангу вагою 75 кг, у ривку брав 75 кг, а в поштовху 95 кг (у сумі набирав 245 кг). На Мюнхенських Олімпійських іграх, маючи власну масу 152,8 кг, він вичавлює вже штангу в 235 кг, у ривку показує результат 175 кг, а в поштовху 230 кг, домігшись, таким чином, феноменального результату в триборство -- 640 кг! Ці результати їм же згодом були значно підвищені. Звичайно, такі фантастичні досягнення зажадали велетенської праці, коли за кожне тренування атлет піднімало по 20-30 т металу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5