Уже в 50-і роки на льодові доріжки вийшов талановитий скороход-харків'янин О. Гончаренко, який став згодом першим в історії радянського ковзанярського спорту абсолютним чемпіоном світу 1953 р. , а потім ще двічі отримував лаврові вінки чемпіона планети. Республіканські рекорди раз у раз руйнувала Н. Парій, яка декілька років залишалася непереможною на українських чемпіонатах. Гучну славу Харкову у ті і пізніші роки принесли видатні результати в автомобільному спорті конструкторів-самоуків, заслужених майстрів спорту В. Нікітіна та Е. Лорента. На оригінальних машинах власної конструкції вони щорічно покращували всесоюзні рекорди, багато з яких перевищували світові. Студентське конструкторське бюро і лабораторія швидкісних автомобілів у Харківському автомобільно-шляховому інституті отримали в країні широку популярність.

На Олімпіаді 1960 р. в Римі Харків було представлено плавцем-стаєром С. Толстоплетом. Успішніше, ніж він, честь міста і країни на міжнародній арені в ті роки відстоював кремезний М. Ягли-Огли, який багато разів перемагав на важкоатлетичних турнірах найвищого рангу.

У 1964 р., коли на XVII Олімпійських іграх у Токіо дебютував волейбол, у радянській збірній, яка завоювала перший комплект золотих медалей, на головних ролях були харків'яни Ю. Поярков і Ю. Венгеровський. Обидва на багато років зайняли міцні позиції в головній команді країни. Зберігаючи та розвиваючи кращі традиції найстарішої у республіці Харківської школи волейболу, ігровий колектив «Буревісник» протягом багатьох років гідно представляв місто й Україну на всесоюзних чемпіонатах. Честь Харкова на великій арені відстоювали і волейболістки, з якими не один рік працював. «Зірковим» для Харківського футболу став 1961 рік, коли Харківський «Авангард» під керівництвом О. Пономарьова та В. Зуба посів 6 місце в чемпіонаті СРСР.

До того часу у відкритих басейнах стадіону «Динамо» в Харкові, які стали до ладу в 1961 році, зміцніла самобутня школа плавання, що отримала в країні популярність як «школа Кожухів». Її найкраща учениця, багаторазова чемпіонка і рекордсменка СРСР Т. Дев'ятова в Токіо внесла в актив радянської команди бронзову медаль у комбінованій естафеті 4 х 100 метрів. Там же, в японській столиці, відбувся олімпійський дебют чудового Харківського атлета Г. Близнецова, який посів у стрибках з жердиною залікове п'яте місце і встановив черговий всесоюзний рекорд. На токійському помості вперше був названий найсильнішим на планеті могутній вихованець важкоатлетичної школи ХТЗ Л. Жаботинський. Він упевнено переміг серед штангістів важкої ваги, а через чотири роки в Мехіко повторив свій олімпійський успіх.

Реально претендував на місце в олімпійській команді гімнастів талановитий вихованець Миколи Білоконя -- Ю. Макурін, який неодноразово виступав під прапором збірної СРСР на великих міжнародних змаганнях. Боролась за місце у збірній і переможниця молодіжної першості Союзу Р. Гаплієвська.

В. Близнецов і Ю. Поярков були серед фаворитів і на наступній Олімпіаді 1968 р. у спекотному Мехіко. Разом із земляком В. Матушевасом Поярков знову отримав золоту медаль, а Близнецов, оновивши і на цей раз всесоюзний рекорд, зайняв пристойне шосте місце. Свою першу срібну олімпійську медаль під мексиканським небом заслужив нападник збірної СРСР з ватерполо динамівець О. Баркалов, який забив у ворота суперників 14 м'ячів. Стати великим майстром йому допомогли Харківські наставники М. Шумаров та Д. Смагоринський. Ім'я Баркалова, двократного олімпійського чемпіона, згодом було занесено до Книги рекордів Гіннеса і до Всесвітньої галереї спортивної слави з водних видів спорту в США.

Рекордною для харків'ян стала Олімпіада 1972 р. в Мюнхені, де золоті медалі чемпіонів разом з О. Баркаловим отримали: вихованка тренера М. Козлова з «Динамо», байдарниця К. Куришко і неодноразовий чемпіон СРСР з велоспорту на треку І. Целовальников. Бронзовими призерами Ігор стали дзюдоїст-динамівець А. Новиков і Ю. Поярков, який підбивав підсумок своїм виступам у великому спорті.

Разом з ними в Мюнхені виступали рекордсмен України у марафонському бігу І. Щербак, талановитий бігун з «Металіста» В. Пантелей, який розпочинав свій спортивний шлях у Золочеві, та його одноклубниця -- метальниця списа Н. Маракіна. А у футбольній збірній країни вдало провів свій олімпійський дебют вихованець Харківської школи Ю. Істомін.

На іграх XXI Олімпіади в канадському Монреалі залікові очки в актив радянської команди приніс нев'янучий віце-чемпіон світу С. Кравцов. Разом з ним виступали й одноклубники-динамівці з уславленої плавальної «школи Кожухів»: легендарна чемпіонка та рекордсменка СРСР, відмінниця СШ № 47 Н. Попова та дельфініст О. Маначинський, які брали участь у фінальних запливах.

У 1972 р. ввійшов у дію перший у Харкові закритий 50-метровий плавальний басейн європейського класу «Локомотив», а в Помірках почала діяти перша школа-інтернат спортивного профілю, перед якою було поставлено завдання готувати резерв для великого (професійного) спорту. У 1977 році було введено в дію перший у Харкові легкоатлетичний манеж на стадіоні ХТЗ. Наближалося до завершення будівництво водного Палацу спорту «Спартак», Палацу зимових видів спорту зі стандартною хокейною ареною, басейну «Піонер» і багатозального комплексу «Вища школа». На початок XXII Олімпійських ігор у Москві 1980 р. всі ці об'єкти щонайменше вдвічі розширили базу Харківського спорту, почали давати «продукцію».

У 1976 р. у вищій лізі вітчизняного волейболу досить успішно дебютувала відроджена заново команда Харківської Південної залізниці «Локомотив», яка зайняла пристойне сьоме місце. Її нове народження відбувалося під керівництвом майстра спорту Л. Ліхна, який зумів створити ігровий колектив, що став незабаром найпопулярнішим у місті.

На аренах московських Ігор золоту медаль у командній гонці на треку в Крилатському завоював авангардівець В. Мовчан, а вихованець «школи Кожухів» В. Долгов став бронзовим призером у плаванні на спині на дистанції 100 метрів. Учасником Ігор був і бігун-стаєр із «Металіста» В. Шестеров. Бронзову нагороду олімпійського баскетбольного турніру заробив вихованець Харківського наставника В. Неймана з «Динамо» -- В. Жигилій, який розпочав спортивний шлях на Сахновщині.

Однією із сенсацій наступного року була перемога в багатоборстві на чемпіонаті СРСР зі швидкісного бігу на ковзанах харків'янина Є. Солунського з «Авангарда», яку він підкріпив золотою медаллю, отриманою на дистанції 1500 метрів. У 1980 р. Солунський у складі збірної СРСР першим з харків'ян дебютував на XIII зимовій Олімпіаді в американському Лейк-Плесіді. Не менший резонанс у 1982 р. мала перемога його земляка О. Лукстіна на чемпіонаті СРСР з боксу у важкій вазі.

Серед перших у вітчизняному альпінізмі підкорювачів Евересту у 1982 р. були кращі представники провідної в Україні Харківської школи підкорювачів гір -- С. Бершов та О. Москальцов. До того ж Бершов, по суті, уперше в світовій практиці здійснив нічне сходження на найвищу вершину планети. У подальшому він виступив як організатор і капітан престижних сходжень на найвищі вершини всіх континентів, які отримали широкий міжнародний резонанс. А в 1983 р. про динамівську школу плавання знову примусила говорити її прима -- О. Заславська, яка перемогла в м. Анкарі на Кубку Європи, пропливши стометрівку стилем батерфляй. Тоді ж на чемпіонаті світу з велоспорту в Швейцарії свою першу золоту медаль у командній гонці на 100 км завоював О. Зінов'єв, який на наступному чемпіонаті в Італії повторив свій успіх уже з В. Ждановим. Разом з групою інших відомих гонщиків вони вдосконалювали свою майстерність у популярному Харківському профспілковому центрі «Темп», створеному В. Резваном, який став одним з основних форпостів збірної Союзу.

В 1988 р. «Металіст» уперше в історії Харківського футболу заволодів Кубком СРСР. Після перемоги у 1981 р. в Аргентині на чемпіонаті світу зі стендової стрільби в складі збірної СРСР 20-річний О. Лавриненко буквально увірвався в ряди світової спортивної еліти і завоював перемогу на траншейному стенді. До найбільших турнірів його готував батько, почесний майстер спорту В. Лавриненко, якому Олексій зобов'язаний тим, що п'ять разів піднімався на п'єдестали чемпіонатів світу, а в 1988 р. приймав участь в Олімпіаді в Сеулі.

У великому загоні харків'ян, що виступали на Олімпіаді 1988 р. в Сеулі, золоту медаль в естафеті 4 x 400 м завоювала талановита бігунка Людмила Джигалова. Її одноклубниця із профспілкового легкоатлетичного центру Олена Жупієва в забігу на 10 000 м завоювала бронзову медаль. Нагороду тієї ж якості в командних змаганнях зі шпаги отримав динамівець М. Тишко. Престижні четверті місця посіли: в метанні списа -- І. Костюченкова, у бар'єрному забігу на 100 м -- її одноклубниця Н. Григор'єва; п'яте місце в груповій шосейній велогонці -- В. Євпак з «Колоса». За столом малого тенісу шосте місце в парному розряді посіла О. Ковтун, сьомим у командній шосейній гонці був В. Жданов, десятою в метанні диска -- Л. Михальченко. Усі вони у своїх видах спорту входили в число фаворитів, реально претендували на нагороди. Наступним раундом для олімпійців-харків'ян були Ігри 1992 р. в Барселоні. Л. Джигалова знову отримала там золоту медаль в естафеті 4 х 400 м, а в команді гімнастів чемпіоном став Р. Шаріпов.

У перші ж мирні роки у містах відродили традиційні масові змагання з багатьох видів спорту. У Харкові тисячі шанувальників велосипедного спорту брали участь у традиційних гонках на майдані Дзержинського, оточеному з усіх боків руїнами. Тут же, на майдані, відбувалися традиційні осіння і весняна легкоатлетичні естафети, які збирали команди всіх навчальних закладів і промислових підприємств.

У ті роки в міському календарі з'явилися і зовсім нові змагання, що відразу ж завоювали собі популярність. З ініціативи чудового фахівця М. Істоміна тоді вперше були проведені масові змагання аматорів лижного спорту під назвою «Біг патрулів», які відтоді встигли витримати понад піввіковий іспит часом. Величезну популярність у місті і за його межами одержали змагання велосипедистів на приз ХВЗ ім. Г. І. Петровського «Золоті колеса», що стали відмінною школою майстерності для декількох поколінь велогонщиків з великим ім'ям. Не меншу популярність згодом одержав і традиційний Харківський марафон «Визволення», брати участь у якому охоче приїжджають аматори бігу з багатьох сусідніх областей.

Заслужену популярність у шанувальників волейболу мають традиційні Харківські турніри, присвячені пам'яті заслужених майстрів спорту А. Єсипенка і Г. Шелекетіна. Тенісний клуб «Унікорт» на високому рівні проводить ігри традиційного турніру-меморіалу М. Школьника, великий авторитет устиг заслужити і турнір, присвячений пам'яті М. А. Черницької. А на тенісних кортах парку імені Горького десятки шанувальників ракетки вступають щорічно в боротьбу за призи традиційного серпневого турніру, присвяченого Дню визволення Харкова.

Аматори важкої атлетики щорічно розігрують призи турніру, який заснував олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту І. Рибак. А у футболістів особливу популярність має традиційний турнір пам'яті чудового голкіпера М. Уграїцького, що збирає звичайно команди всіх клубів і районів області.

Серію спортивних змагань для всіх бажаючих проводять щорічно шанувальники спортивного орієнтування, а в лижників заслужену популярність завжди мають традиційні естафети на приз відкриття сезону, що збирають сотні команд. Чудовий снайпер І. Герас заснував приз для свого «фірмового» турніру з кульової стрільби, в якому звичайно беруть участь кращі майстри цього виду спорту з Харкова і сусідніх регіонів. Заснувала призи для тих, хто любить велогонки на треку, дворазова чемпіонка світу, заслужений майстер спорту І. Кириченко.

Любителі фехтування щорічно розігрують нагороди турніру, який бере свій початок ще у 1953 році. Він присвячений пам'яті заслуженого майстра спорту П. А. Заковорота -- уродженця Куп'євахи, який прославив свого часу Харків на світовій арені. Ще більш популярними тривалий час були змагання з художньої гімнастики, присвячені пам'яті засновниці української школи художньої гімнастики, заслуженого тренера СРСР О. М. Семенової-Найпак, на яких починали своє сходження до вершин світового спорту і такі чудові майстри, як абсолютна чемпіонка Олімпіади в Атланті К. Серебрянська та чемпіонка світу О. Вітриченко, десятки інших «зірок».

ВИСНОВОК

Отже, спорт та фізична культура на Харківщині у ХХ ст. Займали значне місце у культурному житті. З 1922 р. В містах випускалися журнали, газети на спортивну тематику, такі, як, наприклад, “Вестник физической культуры”. Багато письменників описували розвиток спорту у своїх книгах. Спорт став популярним і масовим. Спортивні змагання відвідували тисячі і тисячі вболівальників.

В історію українського спорту харків'яни вписали найяскравіші сторінки. З року в рік росла слава міста Харкова як спортивної столиці України. Після встановлення найвищої відзнаки у спорті “Заслужений майстер спорту СРСР” це звання отримали немало харків'ян - Г. Антамонов, О. Безруков, О. Гончаренко, В. Раєвський та ін. Серед перших був футболіст І. В. Привалов. Чемпіонкою СРСР у вільних вправах була Л. Красненко, в унісон з нею виступила К. Попова. Чемпіонами СРСР серед акробатичних пар були В. Журавльов та Ю. Шпаль. І це далеко не весь перелік досягнень харків'ян. Тож з упевненістю можна сказати, що спорт та фізична культура у ХХ ст. Були невід'ємною частиною життя Харківщини.

Список використаної літератури

1. Олейник Н. А., Грот Ю. И. История физической культуры и спорта на Харьковщине... - Х., 1994. - с. 78, 297, 346-353, 367.

2. Харьковчане - учасники Олимпийских игр. - Х., 1981. - с. 3-4.

Страницы: 1, 2