Демобілізація є загальнодержавним заходом для планомірного

переведення народного господарства з воєнного на мирний стан і

подальшого скорочення Збройних Сил України та інших військ.

Загальне керівництво мобілізаційною підготовкою народного

господарства України покладається на Кабінет Міністрів України, в

Республіці Крим - на Раду Міністрів Республіки Крим, у галузевих і

територіальних структурах - на відповідні центральні та місцеві органи

державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях

усіх форм власності - на їх керівників. Функції щодо координації,

планування, методологічного та методичного забезпечення мобілізаційної

підготовки в народному господарстві покладаються на Міністерство

економіки України, а в Збройних Силах України та інших військах - на

Міністерство оборони України. Для безпосереднього управління

мобілізаційною підготовкою та заходами щодо мобілізації в апаратах

центральних і місцевих органів державної виконавчої влади,

місцевого і регіонального самоврядування, а також на

підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності

створюються військово-мобілізаційні підрозділи.Організаційна структура і

штатна чисельність цих підрозділів визначаються відповідними

керівниками з урахуванням вимог законодавчих і нормативних

актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також

обсягів мобілізаційних завдань.

При запровадженні воєнного стану мобілізація проводиться : 1) відкрито

або 2) приховано.

Рішення про проведення відкритої мобілізації підлягає негайному

оголошенню через засоби масової інформації. Рішення про проведення

прихованої мобілізації доводиться по закритих каналах до керівників Ради

Міністрів Республіки Крим, міністерств та інших центральних і

місцевих органів державної виконавчої влади у порядку, що визначається

Кабінетом Міністрів України. З метою ліквідації наслідків стихійного

лиха, аварій та катастроф у мирний час може проводитися цільова

мобілізація.

Система органів ЦО та їх завдання

Цивільна оборона - державна система органів управління , сил і

засобів , що створюється для організації і забезпечення захисту населення

від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного , екологічного та

воєнного характеру . Систему цивільної оборони складають: органи

державної виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено

функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням,

реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях; органи повсякденного

управління процесами захисту населення у складі центральних та місцевих

органів державної виконавчої влади і адміністрації підприємств, установ,

організацій незалежно від форм власності і господарювання; сили і

засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони; фонди

фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на

випадок надзвичайних ситуацій; системи зв'язку, оповіщення та

інформаційного забезпечення. Заходи цивільної оборони поширюються на

всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і

відповідальністю за їх виконання здійснюється за

територіально-виробничим принципом. Завданнями Цивільної оборони України

є: запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного

походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі

аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у

мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну

обстановку; захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих

пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження; організація

життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного

лиха та у воєнний час; організація і проведення рятувальних та інших

невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження; створення систем

аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку,

спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним

зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у

надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів; підготовка і

перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів

управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби

індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та

невоєнізовані формування. Війська цивільної оборони

підпорядковуються Кабінету Міністрів України. Безпосереднє

керівництво ними здійснює начальник Штабу Цивільної оборони

України. Війська цивільної оборони виконують завдання щодо захисту

населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха,

воєнних дій, а також проводять рятувальні та інші невідкладні

роботи. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ

визначаються з урахуванням потреб і особливостей регіону

призначення. Комплектування військ цивільної оборони здійснюється

на підставі Закону України "Про загальний військовий обов'язок і

військову службу" ( 2232-12 ), а також за контрактом.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах

захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України)

є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення

у життя державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення

і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та

реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків

Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому

сферою управління, несе відповідальність за стан і її розвиток.

МНС України у своїй діяльності керується Конституцією України (

254к/96-ВР ), законами України, актами Президента України і Кабінету

Міністрів України, а також цим Положенням. МНС України у встановленому

порядку в межах своєї компетенції вирішує питання, що випливають

із загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною

міжнародних договорів.

Повноваження військових посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на яких

покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне

значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної

відповідності.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може

вчинятися певними військовими посадовими особами.

До нотаріально посвідчених документів прирівнюються:

-заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на

лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах,

посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і

черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-

лікувальних закладів;

-заповіти та доручення військовослужбовців в пунктах дислокації

військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де

немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб

та органів, що вчиняють нотаріальні дії, а також заповіти робітників і

службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені

командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 419

затверджений Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до

нотаріально посвідчених. Згідно з вимогами цієї Постанови, посадові особи

при посвідченні заповітів і доручень повинні дотримуватися таємниці

посвідчуваних документів.Довідки про посвідчені заповіти та доручення

видаються тільки громадянам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися

нотаріальні дії. Правила про дотримання таємниці посвідчуваних заповітів і

доручень поширюються також на осіб, яким про посвідчення заповітів і

доручень стало відомо у зв'язку з виконанням ними спужбових обов'язків.

Посадові особи, які посвідчують заповіт чи доручення:

-роз'яснюють громадянам їх права і обов'язки, шо випливають із

заповітів;

-попереджають про наслідки, що виникають у зв'язку із посвідченням

згновітів та доручень;

-роз'ясняють порядок зміни та скасування заповіту, припинення дії

доручення;

-у разі необхідності на прохання громадян складають проекти заповітів і

доручень,

Посадові особи посвідчують заповіти і доручення на усне прохання

військовослужбовця чи інших громадян, які досягли 18-річного віку.

При посвідченні заповітів і доручень посадова особа встановлює особу

громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення і

перевіряє його дієздатність.Особа військовослужбовця чи іншого громадянина

встановлюється за паспортом чи іншим документом, який виключає будь-які

сумніви щодо особи громадянина. Не можуть посвідчуватися заповіти і

доручення військовослужбовців і інших громадян, які на час складання

заповіту чи доручення перебувають у такому стані, шо не можуть розуміти

значення своїх дій або керувати ними. Перед посвідченням заповіту чи

доручення особа, від імені якої вони посвідчуються, повинна особисто

ознайомитися з текстом проекту документа або його має зачитати їй вголос

посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення. Якщо заповідач або

особа, яка видає доручення, згодні з проектом заповіту чи доручення, вони

повинні підписати їх у присутності посадової особи, яка посвідчує заповіт

чи доручення.

У разі, коли посадовій особі, яка посвідчує заповіт чи доручення,

подано вже підписані проекти, заповідач або особа, яка видає доручення,

повинні підтвердити, що документи підписані ними особисто. Якщо громадянин,

який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення, внаслідок фізичної

вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати

документ, за його дорученням, в його присутності та в присутності посадової

особи, яка посвідчує заповіт чи доручення, цей документ може бути

підписаний іншим громадянином, особу якого встановлює зазначена посадова

особа. Посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення, не може

підписувати його за заповідача або особу, яка видає доручення. Заповіти і

доручення повинні бути написані чисто і чітко від руки чорнилом або бути

надруковані на друкарській машинці,

Заповіт може бути складений від імені лише однієї особи. Не може бути

посвідчений один заповіт від імені кількох осіб. Заповіт посвідчується лише

в присутності заповідача. При зверненні громадянина з проханням посвідчити

заповіт посадова особа повинна:

-за бажанням заповідачи ознайомити його з колом спадкоємців за

законом, визначених цивільним законодавством;

-роз’яснити заповідачу, що неповнолітні або непрацездатні діти

спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина,

батьки (усиновлені) й утриманці померлого успадковують незалежно від змісту

заповіту обов'язкову частку в спадщині. Ця частка не може бути меншою двох

третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємництві за законом;

-роз'яснити заповідачеві його права;

Заповіт складається і посвідчується у двох примірниках, у ньому повинно

бути зазначено місце і час його складання. Після підписання заповіту

заповідачем посадова особа повинна його посвідчити, вчинивши на ньому

посвідчувальний напис. Підпис чергового лікаря, який посвідчив заповіт,

додаткового засвідчення не потребує. Заповіти, посвідчені посадовими

особами, реєструються в спеціальній книзі для реєстрації заповітів, яка

повинна бути прошнурована, її сторінки пронумеровані, а кількість сторінок

завіряється підписом командира військової частини, начальника або його

заступника по медичній частині госпіталю, санаторію, іншого військово-

лікувального закладу і відповідними печатками.

У разі звернення громадянина з проханням про посвідчення доручення

посадова особа, яка посвідчує це доручення, повинна роз’яснити його права:

-вказати у дорученні, що особа, на ім’я якої воно видане, вправі

передоручити надані їй цим дорученням повноваження іншій особі;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7