комісії. Важливо, що у деяких законодавчих актах містяться обмеження у

використанні того або іншого майна як предмета застави Не може бути

предметом застави, зокрема, майно, вилучене з цивільного обігу, наприклад,

дозволю собі повторитися, предмети, що представляють культурну чи історичну

цінність.

Отже, повертаючись до вищесказаного, щоб те чи інше майно позичальника

могло стати предметом застави, необхідна його відповідність двом критеріям:

критерію прийнятності та критерію достатності. Критерій достатності

відображає якісну визначеність предмету застави, а критерій достатності –

кількісну. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави

є перевищення вартості заставленого майна порівняно з основним

зобов’язанням, яке має заставодавець по відношенню до заставодержателя,

тобто вартість заставленого майна повинна бути більшою суми позички і

відсотків, що належать по ній. Так, зокрема прийнято в практиці

банківського кредитування, що, при використанні в якості забезпечення

кредиту застави нерухомого майна (іпотеки) максимальна сума кредиту в сумі

забезпечення має складати не більше 60-80 %, при використанні застави

цінних паперів, відповідно, - 50-60% для акцій та 70-80% для цінних

паперів, що приносять твердий процент, а для застави товарів на зберіганні

чи переробці, іншого рухомого майна (транспортних засобів, різноманітного

обладнання тощо) - взагалі не більше 25-50%.

Прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави визначається

двома факторами: якістю товарно-матеріальних цінностей та можливістю

кредитора здійснювати контроль за їх зберіганням. Отже, важливо не лише

визначити критерії якості, вибрати у відповідності до них товарно-

матеріальні цінності, але ї забезпечити їх збереження. Тільки в цьому

випадку застава цінностей може бути гарантією повернення позики.

Найбільш надійним способом забезпечення збереження заставлених

цінностей є передача їх кредитору, тобто банку. В даному випадку

позичальник залишається власником заставленого майна, з опосередкованим

володінням. Він не може розпоряджатися та користуватися закладеними

цінностями. Зазначений вид застави часто називають в практиці кредитування

закладом. Кредитор набуває при закладі права користування заставленим

майном. Одночасно на нього переходить зобов’язання належним чином

утримувати та зберігати предмет закладу, нести відповідальність за його

втрату чи пошкодження.

Зважаючи на переважну відсутність у банків складських приміщень та

досить високі витрати на організацію належних умов зберігання та охорони

товарно-матеріальних цінностей цей вид застави має обмежену сферу

застосування. Але разом з тим, заклад передбачає можливість по домовленості

сторін залишення закладених товарно-матеріальних цінностей на зберіганні

позичальника під замком та печаткою останнього. Оскільки в цьому випадку

позичальника не має права користуватись закладеними цінностями, даний вид

застави часто називають твердою заставою. Але як показує практика, даний

вид застави теж має обмежену сферу застосування, оскільки розрахований на

цінності, не призначені для поточного споживання.

Отже, чи не найбільш поширеним видом застави залишається класичний вид

застави, коли заставодавець, тобто позичальник, безпосередньо володіє

заставленими цінностями, але й може їх використовувати. У такій формі

застави найчастіше виступає застава товарів в обігу та застава товарів в

переробці, а в якості забезпечення кредиту виступають партії сировини,

матеріалів, готової продукції, інші товарно-матеріальні цінності. При цьому

умовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість.

Існує два способи оформлення цього забезпечення: під складські

квитанції (свідоцтва) і під зберігальні розписки. При першому способі

заставлені товари передаються позичальником на зберігання складській

компанії. Забезпеченням кредиту в такому випадку служать власне складські

квитанції (свідоцтва), які в свою чергу можуть бути передатними або

непередатними. В першому випадку право отримання товару може бути передане

іншій особі за допомогою передатного надпису, а в іншому – товар видається

тільки початковому власнику.

При оформленні забезпечення під зберігальні розписки. товари

знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за

ними доручається представникам банку або третьої особи (складській

компанії). В цьому випадку забезпеченням служать зберігальні розписки.

Переважним способом зберігання застави для позичальника виявляється другий,

бо перший пов’язаний з високими видатками, що відбивається на ціні позики.

Другий спосіб дозволяє знизити видатки по зберіганню застави, однак

збільшує ризик банку. Видача позики під зберігальні розписки потребує

високої надійності позичальника.

Подібна до вище зазначеного способу забезпечення застава товарів в

переробці. Вона застосовується переважно при кредитуванні промислових

підприємств. Особливістю даного виду застави є право позичальника

використовувати заставлені сировину та матеріали, включені в предмет

застави, у виробництві та замінювати їх на готову продукцію. Причому може

допускатися переміщення призначених для переробки цінностей зі складу до

цехів позичальника. Переробка цінностей дозволяється банком в тому випадку,

якщо позичальником буде доведено, що в процесі переробки буде отримано

продукт більш високої вартості, ніж до нього. Для доказу представляється

спеціальний звіт, який показує кількість та якість заставленої сировини та

матеріалів, період її переробки, середній вихід переробленої продукції,

місце зберігання. Однак в цьому випадку банк не може здійснити дійсний

контроль за збереженням заставлених цінностей.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати

вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при

кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі і здійснюється

таким чином, що банк-кредитор сплачує товари фірми-постачальника

позичальника. Позичальник, отримавши товар, що юридично належить банку,

зобов’язується зберігати його до моменту повернення позики. Зобов’язання

позичальника засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогу

банку-кредитора. Якщо партія заставлених товарів продана, то позичальник

має право розпоряджатися виручкою тільки за дорученням банку–кредитора. Без

доручення виручка зараховується в рахунок погашення позики.

При кредитуванні експортно-імпортних операцій може використовуватися

забезпечення кредиту дорожніми документами. В цьому випадку як застава по

короткострокових позиках виступають документи, що засвідчують відвантаження

товарів (коносаменти і накладні). Коносамент, зокрема, представляє собою

документа, що видається перевізником (залізною дорогою, морським

перевізником, повітряним експедитором), про прийняття товарів для

транспортування до місця призначення. Як і складські квитанції (свідоцтва)

коносаменти можуть бути передатними (ордерними) та непередатними.

Використання ордерних коносаментів в якості забезпечення кредиту передбачає

індосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора.

Умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами стає

страхування вантажу.

І все ж найбільш поширеною в банківській практиці залишається застава

нерухомого майна (будівлі, споруди, земельні ділянки, квартири, гаражі,

інші будівлі та приміщення виробничого або споживчого характеру) – іпотека.

Цікавий факт: сам термін “іпотека” вперше з’явився в Греції на початку IV

ст. до н.е. і вже тоді був пов’язаний із забезпеченням відповідальності

боржника перед кредитором земельним володінням. Для цього оформлювались

зобов’язання, а на кордоні земельної території, що належала позичальнику,

ставився стовп з надписом про те, що зазначена власність виступає

забезпеченням претензії кредитора у вказаній сумі. На такому стовпі, що

отримав назву “іпотека”, відмічались всі борги власника землі. Пізніше для

цієї мети стали використовувати особливі книги, що називались іпотечними.

Згідно з українським законодавством іпотекою визнається застава землі,

нерухомого майна, при якій земля і майно, які складають предмет застави,

залишається у заставодавця або третьої особи[13].

Для іпотеки, в цілому, характерні наступні риси, такі як, зокрема,

перебування майна у володіння та користування позичальника, можливість

позичальника самостійно розпоряджатися доходом, отриманим від використання

предметів іпотеки, можливість отримання позичальником-заставодавцем під

одне і теж майно кількох додаткових позичок.

Важливим є те, що по деяких видах іпотечних позик (наприклад, по

споживчих кредитах на придбання житла) банк може продавати іпотеки

позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску

(емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, що забезпечуються іпотекою.

Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені кошти

банк спрямовує в обіг. Платежі позичальників по іпотечним кредитам

розподіляються банком між власниками облігацій. Доход іпотечного банку при

такій операції складається з різниці між позичковим процентом, що сплачує

позичальник банку, і процентом по цінних паперах, який банк сплачує

власникам облігацій.

Отже застава нерухомого майна, а особливо, землі, - чи не найбільш

популярний спосіб майнового забезпечення кредитів в світовій банківській

практиці. Головною безперечною перевагою цього виду застави є відносна

сталість цін на нерухомість в цілому, і особливо на землю, і це не тільки в

розвинутих країнах, але й в Україні, не дивлячись на недосконалість

вітчизняного законодавства стосовно права власності на землю та

нерухомість. І все ж іпотека має свої недоліки, зокрема, складність оцінки

вартості цього виду забезпечення, успіх якої, як засвідчує практика,

залежить від здібностей, досвіду та компетентності особи, що проводить цю

оцінку. Іншим не менш важливим недоліком є складність процесу реалізації,

особливо юридичного боку цього процесу.

В якості предметів застави також може виступати рухоме майно:

обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби тощо. Як

застава по позиках приймаються також монети, злитки, вироби із золота,

срібла, платини, дорогоцінні камені та інше. Останні в якості забезпечення

кредиту в наші дні використовується дуже рідко, що пов’язане в першу чергу

із значними витратами на зберігання заставленого майна, тому частіше

приймаються під забезпечення позик спеціалізованими ломбардними установами.

Слід зазначити, що за вітчизняним законодавством договори застави,

предметом яких виступають нерухоме майно, транспортні засоби, а також

космічні об`єкти, мають бути завірені нотаріально, що збільшує витрати

позичальника на отримання кредиту[14].

В зарубіжній практиці, в якості забезпечення кредиту досить широко,

при кредитуванні фізичних осіб, використовуються поліси страхування життя.

Особа, що застрахувала життя, сплачує страховій компанії страхові премії,

причому сума цих виплат повертається при припиненні дії договору

страхування. Банк, приймає страховий поліс як забезпечення кредиту в сумі

накопичених премій. Перевагами страхового полісу як виду забезпечення

банківського кредиту заключаються в тому, що його вартість можна легко

розрахувати, до того ж вона не змінюється під впливом кон`юнктури. На

Україні в практиці банківського кредитування поліси страхування життя в

якості забезпечення кредитів, що видаються фізичним особам не

використовуються з причини низького розвитку, можна, навіть, сказати, -

відсутності, системи страхування життя.

Особливе місце серед інших видів застави посідає застава цінних

паперів. Справа в тому, що в умовах ринкової економіки більшість

підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, як державних, так і

корпоративних, які можуть бути успішно використані в якості забезпечення

при отриманні ними позичок.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8