Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:

1)  протиправність поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

2)  шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

3)  причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;

4)  вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови є об’єктивними, а четверта – вина – є суб’єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.

Протиправною визнається поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, чи знав правопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушення закону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження у вигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності. Наприклад, прострочення боржника або прострочення кредитора.

Шкода може бути майновою (пов’язана з відповідними матеріальними витратами) або моральною, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань потерпілого. [13, с. 282]

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками чи іншими негативними наслідками, що настали для потерпілої сторони – зв'язок, що об’єктивно існує між поведінкою боржника і наслідком, який настав. У тих випадках, коди наслідок є проявом випадкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржника не є істотною, причинний зв'язок відсутній. Не вважається таким випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вина – це певне психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. У кримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному – презумпція винності боржника. Відсутність вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. В цивільному праві форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності.

Коли ж невиконання або неналежне виконання зобов’язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. Іноді невиконання зобов’язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності сприяє збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 616 ЦК України). У Цивільному кодексі України також зазначено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Але не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язком контрагентом боржника, відсутність на ринку необхідних товарів, відсутність у нього коштів (ст. 617 ЦК України).

Для покладення на правопорушника цивільної відповідальності у формі відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення. Для стягнення ж неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина його припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов’язання. Тут має місце неповний, «урізаний» склад правопорушення.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення, особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України, перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дії або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводіння або керуванні судном (навігаційні помилки). Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила.

2. Форми цивільно-правової відповідальності

2.1 Відшкодування збитків

Новелою нового Цивільного кодексу України є те, що згідно ч. 2 ст. 546 договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання, крім вказаних у цій статті. Таким чином, навести повний перелік усіх можливих форм цивільно-правової відповідальності не є можливим. Розглянемо ті з них, що прямо передбачені та регулюються ЦК України.

Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у фізичних і юридичних осіб із самого факту невиконання обов’язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК України про таке право. Слід зазначити, що до ЦК включена низка норм, які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків (ст. ст. 17, 23, 96, 124, 404, 622-625 та інші ЦК). Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно відшкодування збитків є мірою відповідальності. Тому слід вирізняти обов’язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що випливає з договору (ст. 611, 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (ст. ст. 22, 23 ЦК України). Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще в тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання за договором може бути обмеженим, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі. Як у випадку невиконання договору, так і за зобов’язаннями, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цього загального правила, тобто коли обов’язок відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини (ст. ст. 1160, 1173-1175, 1187, 1188 ЦК України). Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов’язання, пов’язане також з необхідністю з’ясування таких обставин, як вина кредитора.

Відповідно до ст. 203 ЦК України при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (грошовий вираз майнової шкоди). Вони можуть виражатися у витратах, зроблених кредитором, у втраті або пошкодженні його майна, а також у неодержанні кредитором доходів, які він мав одержати, якби зобов'язання було виконане боржником (ч.2 ст.203 ЦК України). Всі ці збитки прийнято поділяти на два види: а) витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна; б) неодержані доходи, які кредитор мав би одержати, якби боржник виконав зобов'язання. За термінологією ЦК УРСР 1922 р. перший вид збитків називався «позитивною шкодою у майні», а другий — «упущеною шкодою».

Перший — це, по суті, сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання: суми неустойки та збитків, сплачених кредитором своїм контрагентам через невиконання ним зобов'язань з вини боржника; витрати кредитора на усунення недоліків у роботі, виконаній боржником, тощо. Отже, до цього виду збитків слід віднести суми витрат, зроблених кредитором, вартість втраченого майна, а також суми, на які знизилась вартість майна у результаті його пошкодження (якщо таке є наслідком несправності боржника).

Другий вид збитків — це різниця між вартістю, яку мало б майно кредитора, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином, і вартістю, яку воно має. Наприклад, неодержані підприємством планові прибутки внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання щодо поставки сировини. Відповідно до ст. 203 ЦК України обидва зазначені вище види збитків підлягають відшкодуванню. Протиправність дій боржника і заподіювача шкоди як умова цивільно-правової відповідальності. Для того, щоб виникла відповідальність, дія або бездіяльність, якою заподіяно договірну або позадоговірну шкоду, мають бути протиправними, тобто забороненими законом. У сфері цивільних правовідносин протиправні дії (бездіяльність) порушують не лише об'єктивну норму права, а й суб'єктивне право тієї чи іншої особи.

Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. Коли збитки, завдані кредиторові неправомірним користуванням його грошовими коштами, перевищують суму процентів, передбачених угодою, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо договором або законом не встановлено інший розмір процентів.

2.2 Відшкодування моральної шкоди

Закон пов’язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи (ст. ст. 32, 56, 62 Конституції України, ст. ст. 23, 216, 280, 611, 1167 ЦК України).

Вимоги про відшкодування заподіяній фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. У випадках, передбачених спеціальним законодавством, відшкодування моральної шкоди може мати певні особливості (наприклад, ст. 17 Закону України від 23.09.97 року «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях, пов’язаних із такими обставинами: втратою рідних, отриманням травм, захворювань; порушенням права власності (у тому числі і інтелектуальної), прав споживачів; неможливістю продовження активного ділового чи громадського життя; розголошенням особистої чи сімейної таємниці; незаконним перебуванням під слідством чи судом та іншими обставинами, які негативно впливають на потерпілого.

Ст. 23 ЦК України встановлює, яку форму може набувати моральна шкода та в яких випадках вона може бути заподіяна особі. Наведений у статті перелік не є вичерпним.

Оскільки випадки і обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, є досить різноманітними, ЦК України допускає відшкодування завданої моральної шкоди грішми, іншим майном або в інший спосіб. Однак у кожному випадку суд повинен враховувати конкретні обставини справи, які на його думку, мають суттєве значення для розгляду справи. Крім того, при визначенні розміру відшкодування суд повинен ураховувати вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України.

Оскільки моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК України не встановлює ні мінімального на максимального розміру її відшкодування. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі і гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди різноманітні. Головне – щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей), оцінити втрати немайнового характеру (для юридичних осіб).

Відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, через що вона відшкодовується одноразово. Однак законом або договором може бути передбачено неодноразове право на відшкодування (наприклад, унаслідок порушення договірного зобов’язання). Моральна шкода, завдана каліцтвом може компенсуватися шляхом здійснення щомісячних платежів.

Право на відшкодування моральної шкоди, якщо воно було присуджено судом спадкодавцеві за його життя, переходить до спадкоємця.

Цивільний кодекс України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується заподіювачем за наявності його вини. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо:

-  шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

-  шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Крім того, низка спеціальних нормативних актів прямо передбачає право громадянина на відшкодування моральної шкоди: ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2371 Кодексу законів про працю України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 25 Закону України «Про туризм» та ін.

Страницы: 1, 2, 3