2.3 Неустойка

Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов’язань є неустойка. Неустойкою є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов’язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов’язання.

Привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов’язань пояснюється перш за все тим, що вона являє собою зручний засіб спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов’язків. У цьому розумінні неустойці притаманні такі риси:

1)  можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов’язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір;

2)  можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку, за винятком так званої законної неустойки (ст. 550 ЦК України), у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.

Предметом неустойки крім грошової суми може бути рухоме і нерухоме майно. Право на неустойку виникає незалежно від того, чи зазнав кредитор збитків унаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Слід пам’ятати, що проценти на неустойку не нараховуються. Неустойкою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, тому що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню.

Коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений угодою сторін. Зменшення неустойки за домовленістю сторін можливе лише у випадках, визначених законом. Неустойка, яка підлягає сплаті, може бути зменшена також за рішенням суду за наявності обставин, які заслуговують на увагу, зокрема у випадках, коли розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяної шкоди.

Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і характеру порушення є такі її різновиди – штраф і пеня.

Штраф – це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пеня – це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні відносно розміру платежу за кожний день прострочення.

За співвідношенням неустойки і збитків сторони можуть визначити та застосувати виключну, залікову, альтернативну або штрафну неустойку.

За виключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовується в нормативних актах, які регулюють договори перевезення.

За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшкодовую винна сторона не в повному обсязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.

За альтернативною неустойкою уповноважений суб’єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.

За штрафною неустойкою стягненню підлягають у повному обсязі неустойка і збитки.

Сплата (передання) неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежного виконання зобов’язання, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків у повному обсязі за невиконання зобов’язання.

Кредитор має право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитків боржником тільки виконання ним зобов’язання в натурі, якщо це відповідає інтересам кредитора.

Ч. 3 ст. 550 ЦК України встановлює, що кредитор не має права на неустойку, якщо боржник на підставі ст. 617 ЦК України не відповідає за порушення зобов’язання.

Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На жаль, ЦК України не дає детального визначення понять «випадок» та «непереборна сила», хоча й неодноразово використовує їх.

У науці цивільного права під випадком розуміють подію, яка могла бути, але не була відверненою боржником виключно тому, що він не міг її передбачити та відвернути у зв’язку із раптовістю наставання. Під непереборною силою (форс-мажорними обставинами) розуміють подію, яку боржник не зміг би відвернути засобами, які він мав в цей момент, навіть якщо зміг би її передбачити.

2.4 Втрата завдатку

Завдаток відповідно до ст. 546 ЦК України визнається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов’язань.

Завдаток – це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. с. 264

Коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Як спосіб забезпечення виконання зобов’язання завдаток має такі особливості:

-  предметом завдатку може бути лише грошова сума або рухоме майно (наприклад, якщо при купівлі пилососу вартістю 1 000,00 грн. покупець видав продавцю 100,00 грн. завдатку, то йому необхідно доплатити в майбутньому ще 900,00 грн.);

-  завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов’язань, а не зобов’язань, які виникли з інших підстав;

-  він може мати місце лише за погодженням сторін;

-  дача завдатку є доказом укладання договору, особливо в тих випадках, коли договір не потребує письмової форми; угода про завдаток, яка обов’язково є письмовою, підтверджує наявність договору. [13, с. 265]

Якщо сторона, яка дала завдаток, відмовляється від виконання договору, завдаток залишається в іншої сторони. Іншими словами, якщо покупець вважає, що ціна пилососу велика чи його не влаштовує модель, то наданий завдаток у розмірі 100,00 грн. залишається у продавця. Якщо від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець пилососу знайшов вигіднішого покупця), то вона зобов’язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, так званий подвійний завдаток, тобто повернути не 100,00 грн., а 200,00 грн.

Сторона, відповідальна за невиконання договору. зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки із заліком суми завдатку.

Цивільний кодекс України прямо закріплює три основні функції завдатку:

1)  платіжна, оскільки видається в рахунок платежів;

2)  доказова, оскільки підтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов’язання);

3)  забезпечувальна, полягає в тому, що сторони додатково пов’язані гарантією.

Завдаток потрібно відрізняти від авансу. Аванс – це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов’язання. тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов’язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник тримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. В протилежному випадку, отримана кредитором від боржника сума вважається авансом.

Завдання завдатку як способу забезпечення виконання зобов’язань полягає в тому, що він перш за все має на меті запобігти невиконанню договору, який забезпечує. Разом з тим у випадку невиконання зобов’язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих ним збитків. Щодо цього ЦК України містить положення, яке встановлює співвідношення збитків та грошової суми, внесеної в якості завдатку, якщо в договорі не передбачено інше, збитки підлягають відшкодування із зарахуванням суми завдатку. Це означає, що якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, то вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого у якості завдатку, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та зверх того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.

Ч. 3 ст. 571 ЦК України передбачено, що у випадку припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, до початку його виконання або у разі неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. слід звернути увагу, що неможливість виконання основного зобов’язання, про яку йдеться мова, слід розуміти не тільки як таку, що виникла не за провиною сторін (наприклад, форс-мажорні обставини чи випадок). Відповідно до ст. 607 ЦК України така неможливість є однією з підстав припинення зобов’язання, тобто вона відноситься до першого випадку повернення завдатку. Таким чином, виходячи із буквального тлумачення статті, навіть при неможливості виконання основного зобов’язання, за яку відповідає будь-яка із сторін, внесений боржником завдаток підлягає поверненню.

2.5 Інші види цивільно-правової відповідальності

В юридичній літературі як форми цивільно-правової відповідальності найчастіше називають неустойку, відшкодування збитків та моральної шкоди, втрату завдатку. Однак у ЦК України є пряме посилання на те, що цей список не є вичерпним; щодо повного переліку форм цивільно-правової відповідальності єдності у дослідників немає.

Проаналізувавши дане питання, я дійшла висновку, що можна вважати формами цивільно-правової відповідальності також:

1)  втрату застави, оскільки, по-перше, при невиконанні зобов’язання боржник втрачає право володіння майном, наданим в якості застави (втрата суб’єктивних прав як форма цивільно-правової відповідальності) [17, с. 697], а по-друге, тому, що вартість застави, як правило, наближена до вартості зобов’язання, і втрату застави можна вважати непрямим відшкодуванням збитків (ст. 22 ЦК України) [15, с. 27];

2)  при тримання, оскільки боржник втрачає такі суб’єктивні права як право на користування, а у випадку звернення кредитором стягнення на річ, що притримується, - і право власності на неї;

3)  відшкодування збитків третій особі – поручителеві або гаранту, оскільки тут збитки відшкодовуються не кредиторові, а третій особі, і таким чином це також можна вважати непрямим відшкодуванням збитків;

4)  втрату різних суб’єктивних прав, як наприклад, втрату права на заняття ліцензованою діяльністю.

3. Підстави звільнення боржника від відповідальності

Як уже зазначалося, для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що налічує чотири елементи (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи у договорі – неповний, усічений склад – протиправність і вина. При відсутності хоча б одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення особа не несе відповідальності.

Коли психічний стан особи, яка заподіяла шкоду характеризується відсутністю вини, ми говоримо, що має місце простий випадок, за який заподіювач шкоди відповідальність не несе. Але у договорі може передбачатися підвищена відповідальність, а іноді підвищена відповідальність (і за вину і без вини — за випадок) передбачено безпосередньо у законі. У таких випадках, як правило, заподіювач шкоди звільняється від відповідальності, якщо доведе не відсутність своєї вини, а те, що шкода виникла через непереборну силу. Необхідно розрізняти поняття простого випадку і непереборної сили.

Щодо змісту поняття «непереборна сила», то у юридичній літературі є різні погляди. На мою думку, мають рацію вчені, які зв'язують його з поняттям випадкового причинного зв'язку.

Непереборна сила – це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Поняття «непереборна сила» та «явища стихійного характеру» як обставини, що звільняють від відповідальності за деякими нормами цивільного права розглядаються судовою практикою, а також більшістю юристів як поняття ідентичні. Можна говорити про те, що шкода виникла у результаті непереборної сили у випадках, коли між діями (бездіяльністю) боржника за договором та заподіювана позадоговірної шкоди і шкодою причинний зв'язок є випадковим. Другою ознакою вказаного поняття є зовнішній характер певної події.

Отже, під «непереборною силою» слід розуміти зовнішній фактор (наприклад, щодо джерела підвищеної небезпеки чи діяльності боржника). Найчастіше при цьому мається на увазі стихійне явище, хоча може бути також явище суспільного порядку. Інакше кажучи, якщо шкода була результатом спільних дій зовнішнього фактору (що не перебуває у причинному зв'язку з діяльністю даної особи) і дій даної особи, а причинний зв'язок між діями останньої і шкодою є випадковим, — слід вважати, що мала місце «непереборна сила», внаслідок чого й заподіяно шкоду.

Наприклад, у результаті землетрусу сталася аварія пасажирського поїзда, здоров'ю багатьох пасажирів було завдано шкоди. Остання є необхідним наслідком сумісних дій залізниці і «зовнішнього» фактора — землетрусу. Якщо взяти ізольовано діяльність залізниці, то між її діями і шкодою зв'язок є випадковим, оскільки не організаційні, технічні, господарські та інші дефекти у діяльності залізничного транспорту, а лише приєднання і вплив зазначеного зовнішнього фактора зумовили виникнення шкоди. Питання щодо характеру причинного зв'язку у тому чи іншому випадку вирішується з урахуванням усіх обставин конкретного випадку. Той самий наслідок в одному випадку буде випадковим, а в іншому може виступати як об'єктивна необхідність. Отже, і подія, в одних умовах визнана непереборною силою, в інших умовах місця і часу такою не буде.

Поняття непереборної сили нерозривно зв'язано з поняттям випадкового причинного зв'язку, тоді як поняття простого випадку означає певний психічний стан особи, що характеризується відсутністю вини. Шкода, зумовлена дією непереборної сили, не може бути відвернута не тільки даною особою, а й усіма іншими. Запобігти цій шкоді у принципі не можна, оскільки тут йдеться про випадкові причинні зв'язки, які взагалі не можуть бути передбачені. Коли має місце випадкове (у розумінні відсутності вини) заподіяння договірної шкоди, то такій шкоді у принципі можна запобігти, її можна відвернути (зрозуміло, у випадках, коли є необхідний причинний зв'язок між діями даної особи та шкодою), оскільки шкода була закономірним наслідком поведінки відповідальної особи, хоча й не могла бути відвернута останньою. Отже, випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов’язання, характеризується відсутністю її вини. При відсутності вини не має й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відповідальності і без вини.

У деяких випадках невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником може статися з вини кредитора. Зокрема, кредитор може не прийняти виконання, запропоноване боржником, або не вчинити дій, без яких неможливо виконати зобов'язання.

Буває і так, що невиконання зобов'язання є наслідком вини обох сторін: і кредитора, і боржника. У цих випадках боржник не звільняється від відповідальності, але розмір його відповідальності може бути відповідно зменшений (ст. 616 ЦК України). У зобов'язаннях із заподіяння шкоди, тобто в позадоговірних зобов'язаннях, враховується інший вид необережної вини: груба необережність потерпілого, а також інакше визначаються юридичні наслідки умислу або грубої необережності потерпілого. Розмір відповідальності заподіювача шкоди повинен бути зменшений або, як і у договірних зобов'язаннях, заподіювач шкоди звільняється від відповідальності.

відповідальність цивільний збитки шкода

4. Відміни цивільної відповідальності від інших видів

Специфічними рисами цивільної відповідальності, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності, є:

1) майновий характер. Застосування цивільно-правової відповідальності завжди пов'язане із втратами майнового характеру у майновій сфері боржника (відшкодуванням заподіяної шкоди, сплатою неустойки (штраф, пеня). Навіть коли правопорушення зачіпає особисті немайнові права або завдає моральної шкоди, застосування цивільно-правової відповідальності реалізується через стягнення на користь потерпілого грошової суми для відшкодування збитків або моральної шкоди (ст. 23 ЦК України).

2) цивільно-правова відповідальність завжди є відповідальністю одного учасника цивільно-правових відносин перед іншим — це відповідальність правопорушника перед потерпілим. Це обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини між рівноправними та автономними суб'єктами, а отже, порушення обов'язків одним суб'єктом завжди тягне за собою порушення прав іншого учасника правовідносин. При застосуванні міри кримінальної відповідальності правовідносини виникають перш за все між державою і правопорушником, що пов'язано з більшою суспільною небезпекою кримінальних правопорушень і спрямованістю міри кримінальної відповідальності на особу правопорушника з метою викликати позитивні зміни в особистості правопорушника.

У зв'язку з тим, що цивільні правопорушення також можуть зачіпати інтереси суспільства і держави, цивільне право допускає виникнення при застосуванні цивільно-правової відповідальності відносин між державою і правопорушником. Такі правовідносини реалізуються у застосуванні до правопорушника мір конфіскаційного характеру і носять виключний для цивільного права характер.

3) можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром заподіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, завдаток). Слід звернути увагу на те, що штрафна неустойка за новим ЦК набуває загального характеру і застосовується завжди, крім випадків, коли законодавством або договором передбачено інше. Саме в такий спосіб втілюється одна зі специфічних ознак цивільної відповідальності у вигляді додаткових обтяжень у майновій сфері правопорушника. Але закон певною мірою намагається регулювати питання застосування цивільно-правової відповідальності на засадах справедливості шляхом законодавче встановленої можливості зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір фактично завданих збитків. Так, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ст. 551 ЦК України).

4) застосування рівних за обсягом мір відповідальності за однотипні правопорушення, що забезпечує послідовну реалізацію принципу рівноправності учасників цивільно-правових відносин

Висновки

Проаналізувавши поняття цивільної відповідальності, її форм, я дійшла певних висновків.

Цивільно-правова відповідальність – це санкції, що застосовуються до правопорушника у вигляді накладення на нього додаткових цивільно-правових обов’язків або позбавлення належного йому цивільного права.

Формами цивільно-правової відповідальності можуть бути відшкодування збитків та неустойка. Всі дослідники є єдиними, вказуючи на ці види відповідальності. Щодо інших – таких, як завдаток, відшкодування моральної шкоди, застава, при тримання, відшкодування збитків третій особі та втрату різних суб’єктивних прав – між дослідниками точаться суперечки. Одні відносять ці поняття до форм цивільно-правової відповідальності, але вбачають, що це настільки очевидно, що вичерпного переліку форм наводити не потрібно. Інші ж вважають, що, наприклад, оскільки моральна шкода є немайновою, то не слід згадувати її в переліку виключно немайнових зобов’язань. Треті вважають, що такі поняття, як моральна шкода і при тримання, є недостатньо вивченими, а законодавство щодо них – недосконалим, а тому і не класифікують їх. Існує також думка, що оскільки ЦК України прямо не називає, наприклад заставу, як форму цивільно-правової відповідальності, то вона й не є такою. Єдиної думки поки що немає.

Виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: виховно-попереджувальну, каральну і компенсаційну. Цивільно-правова відповідальність може бути договірна і позадоговірна. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення – протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина – або у випадках, зазначених у законі чи у договорі – неповний, усічений склад – протиправність і вина. Також бувають випадки коли цивільно-правова відповідальність наступає і без вини та коли особа не несе відповідальності не дивлячись на наявність повного складу правопорушення. Як правило звільнення боржника від цивільно-правової відповідальності відбувається за наявності непереборної сили чи випадку, які завадили йому виконати зобов’язання.

Проаналізувавши цю тему, я вважаю, що її потрібно вивчати і надалі, бо вона є дуже важливою для суспільства і потребує значного допрацювання.

Перелік використаної літератури

1.  Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2.  Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

3.  Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.95 р.

4.  Цивільний кодекс України від 16.01.03 р.

5.  Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.97 р.

6.  Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р.

7.  Закон України «Про інформацію» від 02.10.92 р.

8.  Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 р.

9.  Закон України «Про туризм» від 15.09.95 р.

10.  Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» за № 02-5/215 від 01.04.94 р.

11.  Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін. Цивільне право України: Підручник у 2 т. – К. Хрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.

12.  Коссак В.М. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 976 с.

13.  Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. Посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 583 с.

14.  Підопригора О.А. та ін. Цивільне право: підр. для студ. юр. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1997. – 544 с.

15.  Силенко Л.М. Цивільне право України. Т. 1 Навч. Посіб. – К.: Алеута, 2004. – 328 с.

16.  Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: — Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. — 630 с.

17.  Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. — К.: А.С.К., 2001. — 799 с.