Реалізація вищевикладених напрямів державної політики забезпечення сталого розвитку населених пунктів передбачає у відповідності із ст.5 Концепції здійснення заходів в сфері формування повноцінного життєвого середовища виділяються заходи щодо поліпшення екологічного стану територій, захисту їх земель від ерозії, селів, зсувів, підтоплення, забруднення відходами виробництва, хімічними, радіоактивними речовинами. З метою захисту від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної та проектної документації з урахуванням природних і техногенних умов забудови передбачаються містобудівні та інженерно-технічні рішення, спрямовані на забезпечення експлуатаційної надійності будинків і споруд, захист населених пунктів від впливу несприятливих природних і техногенних процесів.

Забезпеченню екологічної безпеки у плануванні і забудові міст присвячені також норми, що містяться в Законі України “Про охорону атмосферного повітря” в редакції від 21 червня 2001року . Згідно із цим Законом встановлено, зокрема, нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря, тобто нормативи, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров’я людини від впливу шкідливих домішок атмосферного повітря. Так, згідно зі ст.23 даного Закону проектування, будівництво і реконструкція підприємств та інших об¢єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, здійснюється з обов’язковим дотриманням норм екологічної безпеки, державних санітарних норм і правил на запланованих для будівництва об¢єктах, а також з урахуванням накопичення і трансформації забруднення в атмосфері, його транскордонного перенесення та кліматичних умов.

У відповідності із ст.24 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” з метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств та інших об¢єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони.

Необхідно зауважити, що згідно із ст.5 Земельного Кодексу України одним із принципів земельного законодавства визнається пріоритет вимог екологічної безпеки, який поширюється і на використання земельних ділянок житлової та громадської забудови .

Важливими з позицій забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, на нашу думку, є положення Водного Кодексу України, згідно зі ст.22 якого для забезпечення екологічної безпеки під час розміщення, проектування і будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об¢єктів, пов¢язаних з використанням вод, здійснюється державна, громадська та інша екологічна експертиза .

Крім того, під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів повинно забезпечуватися раціональне використання вод. При цьому передбачаються технології, які забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження їх шкідливої дії, охорону земель від засолення, підтоплення, переосушення, а також сприяють збереженню природних умов і ландшафтів. Забороняється проектування і будівництво прямоточних систем водопостачання промислових підприємств (ст.96). Забезпеченню екологічної безпеки сприяє також і встановлення у відповідності із главою 18 Водного кодексу України водоохоронних зон та зон санітарної охорони, у межах яких обмежується будівництво небезпечних споруд.

Очевидно, що води можуть бути носіями екологічної небезпеки не лише внаслідок порушення нормативів екологічної безпеки водокористування, встановлених ст.36 Водного Кодексу України, а й через природний екологічний ризик, що несуть води як об’єкти навколишнього природного середовища. Проявами небезпеки вод можуть бути повені, затоплення, підтоплення міст. Отже, під час проектування водогосподарських та інших об¢єктів повинна враховуватися також шкідлива дія вод (ст.107).

Особливу увагу законодавець приділив питанню забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові шляхом правового регулювання заходів щодо запобігання негативному впливу на життя та здоров’я людини внаслідок можливого забруднення джерел питного водопостачання міста. Зокрема, у відповідності із положеннями розділу VIII Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня, який діє в редакції 20 червня 2007 року встановлені заходи санітарної охорони джерел питного водопостачання, серед яких заходи щодо встановлення санітарно захисних зон відповідних об’єктів та заборони або обмеження містобудівної діяльності в таких зонах.

Як зазначалося дисертанткою вище, третю групу нормативно-правових актів в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, на думку дисертантки, становлять нормативно-правові акти, якими визначається компетенція органів управління в сфері забезпечення екологічної безпеки при плануванні і забудові міст. Серед них можна виділити Конституцію України, яка визначає правовий статус та компетенцію Президента України та Кабінету Міністрів України в сфері забезпечення екологічної безпеки. Компетенції органів законодавчої влади та органів місцевого самоврядування в досліджуваній сфері присвячені норми Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року, а також Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року в редакції від 13 січня 2006 року , Закону України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року в редакції від 1 січня 2006 року .

Четверта група нормативно-правових актів, якими регулюються правові заходи юридичної відповідальності в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, представлена, на нашу думку нормативно-правовими актами, що визначають склади правопорушень та заходи відповідальності, що застосовуються до осіб за порушення законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки при плануванні та забудові міст України. Такі норми містяться в Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року , Кодексі України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року в редакції від 20 червня 2007 року і в Кримінальному Кодексі України від 5 квітня 2001 року в редакції від 15 червня 2007 року . Крім того, за правопорушення в досліджуваній сфері застосовуються заходи дисциплінарної відповідальності у відповідності до Кодексу законів України про працю від 10 грудня 1971 року в редакції від 20 червня 2007 року .

На погляд дисертантки, характерною ознакою нормативно-правового регулювання в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України є наявність широкого кола нормативних документів. Особливість нормативних документів в галузі містобудування полягає у тому, що основним їх призначенням є встановлення комплексу «… якісних і кількісних показників і вимог, які регламентують розробку та реалізацію містобудівної документації…» (ст.16 Закону України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року) . Зокрема, до нормативних документів у галузі будівництва належать державні стандарти у галузі будівництва (ДСТУ Б), сукупність державних будівельних норм (ДБН), відомчих будівельних норм (ВБН), регіональних будівельних норм (РБН), технічних умов (ТУ), а також інші нормативні документи, які містяться в «Переліку нормативних документів у галузі будівництва, що діють на території України». Зауважимо, що нині чинний перелік включає в себе кілька тисяч нормативних документів, значна частина яких представлена нормативними документами в сфері містобудування.

На сьогоднішній день основоположним нормативним документом в галузі містобудування в Україні є Державні будівельні норми України «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень», затверджені наказом Держбуду України (нині Міністерство регіонального розвитку та будівництва України – Н.І.) від 19 лютого 2002 року № 44. (ДБН 360-92**). На думку дисертантки, серед нормативів, які закріплені в ДБН 360-92** наявні, зокрема, і нормативні вимоги екологічної безпеки, яким має бути забезпечений пріоритет у дотримані при здійсненні планування та забудови міст України.

Зокрема, в контексті дослідження організаційно-правових засад забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України привертає увагу той факт, що до складу чинних ДБН 360-92** входить окремий розділ 10 під назвою: “Охорона навколишнього середовища”, Відповідно до положень зазначеного розділу у плануванні та забудові міст слід керуватися принципами охорони та раціонального використання природних ресурсів, зокрема дотримуватися принципів збереження та раціонального використання цінних природних ресурсів; дотримання нормативів гранично допустимих рівнів екологічного навантаження на природне середовище територій міст з урахуванням потенційних його можливостей; виділення ландшафтно-рекреаційних територій із забороною на них господарського та іншого будівництва; дотримання санітарних нормативів, установлення санітарно-захисних зон для охорони водойм, джерел водопостачання, курортних, лікувально-оздоровчих зон, населених місць та інших територій від забруднення та шкідливих впливів. Як бачимо, принцип пріоритету забезпечення екологічної безпеки в наведеному переліку принципів охорони навколишнього природного середовища не зафіксований. Водночас, ДБН 360-92** окремо не диференціюють вимоги екологічної безпеки, які, містяться в розділі 10 зазначених будівельних норм.

Наприклад, згідно із п.10.4 розділу 10 ДБН 360-92** не допускається розміщення будинків і споруд на земельних ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами, у небезпечних зонах відвалів породи вугільних, сланцевих шахт, зсувів, сельових потоків і снігових лавин, у зонах можливого катастрофічного затоплення в результаті руйнування гребель або дамб, які тягнуть за собою руйнування будинків і споруд та загибель людей, у сейсмічних районах і зонах, які безпосередньо прилягають до активних розломів, в охоронних зонах магістральних продуктопроводів.

Із аналізу наведеної норми постає питання які саме природні ресурси підлягають охороні в даному випадку і чи можна взагалі вести мову про охорону, наприклад, радіаційно забруднених земельних ділянок або земельних ділянок які підпадають під вплив небезпечних природних явищ і таким чином самі стають джерелом підвищеної екологічної небезпеки у плануванні та забудові територій міст?

З позицій дисертантки, в якості відповіді на поставлене питання можна навести тезу В.І. Андрейцева, який стверджує, що деградоване навколишнє природне середовище потребує не стільки охорони, скільки зумовлює систему захисту від нього усього живого, оскільки воно перетворюється на джерело небезпеки для природних систем і комплексів, ландшафтів, живих організмів, самої людини і суспільства в цілому.

Таким чином, вищевикладене дає дисертантці підстави констатувати, що вимоги, закріплені в п.10.4 розділу 10-го ДБН 360-92** спрямовані саме на забезпечення безпеки життя та здоров’я людини від негативного впливу деградованого природного середовища при здійсненні планування та забудови міських територій, а отже, дотримання зазначених вимог виступає критерієм екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.

Дисертантка вважає, що на забезпечення екологічної безпеки життя та здоров’я людини спрямовані і наступні норми ДБН 360-92**: вимога щодо розміщення промислових об’єктів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря з підвітряного боку стосовно до сельбищних територій (10.10); вимога щодо розміщення сельбищних територій міст, курортних зон та місць масового відпочинку населення вище за течією водотоків і водойм відносно випусків виробничих і побутових стічних вод (10.15); заборона використання для будівництва земельних ділянок при виявленні в ґрунті хімічних речовин, які перевищують ГДК, вмісту отрутохімікатів вищому від орієнтованих концентрацій гранично допустимого рівня (ГДРВ) і небезпечних залишкових кількостей (НКЗ), а також наявності бактеріологічних показників, що перевищують норми (10.20); вимога щодо розміщення об’єктів, що є джерелами шуму для сельбищної території (місця руху усіх видів транспорту, промислових підприємств тощо) за умови організації санітарно-захисних зон, які забезпечують допустимі рівні шуму на території житлової забудови, у житлових і громадських будинках (п.10.22); вимога щодо передбачення нормативно встановлених відстаней між житловими будинками і джерелами вібрації (п.10.23); вимога щодо віддалення повітряних ліній електропередач від житлової забудов з метою захисту населення від впливу електричного поля (п.10.25); вимоги щодо забезпечення достатньої інсоляції житлових та громадських будинків (п.10.30) тощо. На наш погляд, дотримання вищевикладених норм у плануванні та забудові міст створює можливість реально забезпечити захист життя і здоров’я людини від створення небезпечного середовища проживання в місті.

Виходячи із вищевикладеного дисертантка має підстави стверджувати, що зміст чинних ДБН 360-92** характеризується певними вадами юридичної техніки, а саме щодо закріплення у розділі під назвою «Охорона навколишнього середовища» безпосередніх норм та вимог екологічної безпеки, а саме безпеки життя та здоров’я людей, які мають бути забезпечені у плануванні та забудові міст України. Необґрунтоване заперечення реально існуючих відносин щодо забезпечення екологічної безпеки гальмує процес правового регулювання (забезпечення - Н.І.) та ускладнює практику його застосування .

Зауважимо, що окрім зазначеного розділу 10 ДБН 360-92**, норми екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України «розпорошені» по усьому тексту даного нормативного документа в галузі містобудування. У якості прикладу можна навести нормативи віддаленості від житлових та громадських будинків гаражів, відкритих автостоянок, автозаправних станцій, пунктів технічного обслуговування транспортних засобів (п.п. 7.50, 7.55, 7.56); нормативи санітарно-захисних зон навколо промислових підприємств (п.п.4.10,-4.11); нормативи санітарно-захисних зон між залізничними коліями, станціями та житловою забудовою (п.7.8); нормативи поверховості житлових та громадських будинків в сейсмічних районах (п.п. 6.3, 6.4) та інші.

Страницы: 1, 2, 3, 4