Таким чином, характерною ознакою даного періоду вивчення історії судоустрою і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського є прагнення дослідників не тільки поглибити знання про окремі елементи судоустрою та судового процесу, а й узагальнити і систематизувати зібраний попередніми поколіннями вчених фактичний матеріал, який стосувався окремих видів судів (насамперед, копного суду та суду в містах з магдебурзьким правом). Більш високий, порівняно із попереднім періодом, рівень теоретичних положень правознавчих і суспільствознавчих наук дозволив вперше зробити деякі висновки про характер і тенденції розвитку українського права кінця XIV – першої пол. XVI ст., однак щодо судової системи і судового процесу таких висновків зроблено не було.

Відмітимо, що студіювання суспільного, державного, правового, економічного, культурного життя Великого князівства Литовського набуло інтенсивності не лише в Україні. Як і українська, білоруська історіографія в 20-і рр. ХХ ст. мала академічну свободу і яскраво виражений національний характер. Досліджувалися проблеми формування білоруського етносу, вивчалося звичаєве право. Оскільки білоруські землі потрапили до складу Великого князівства Литовського в ХІІІ ст., справивши великий вплив на Литву, і перебували там до кінця XVIІІ ст. (тобто протягом 500 років), то Велике князівство Литовське визначається як Литовсько-Білоруська держава. В. Пічета зробив спробу комплексного дослідження історії становлення і розвитку Литовської держави до Люблінської унії [144].

Вивчення права Великого князівства Литовського в 20-і – 30-і роки ХХ ст. тривало і в Польщі, і в Литві. Дослідження стосувалися студіювання джерел права, зокрема, Статутів Великого князівства Литовського, визначення правового становища верств населення князівства, вивчення окремих галузей права [207; 218; 219; 222; 224]. Спеціальних розвідок, присвячених судовій системі і судовому процесу, не було.

В Радянському Союзі з 30-х рр. дослідження історії, державності, права Великого князівства Литовського набуло деяких особливостей. З одного боку, панівна ідеологія не могла не залишити свого відбитку на загальних концепціях досліджень і теоретичних висновках авторів. Правова система Великого князівства Литовського трактувалося з позицій класовості; наголос робився на національному і соціальному гнобленні українського і білоруського народів іноземними поневолювачами. Прагнення возз’єднатися із “старшим братом” вважалося домінантою української і білоруської історії; під цим кутом зору розглядалася і історія права Великого князівства Литовського, зокрема, його українських земель. Не вживалися терміни „Литовсько-Руська держава”, „Литовсько-Білоруська держава”, „литовсько-руське право”, „литовсько-руська шляхта”. Принижувався або і зовсім ігнорувався внесок українського і білоруського народів у розвиток державності і права Великого князівства Литовського, дослідження суспільного життя країни стосувалися переважно селянства і міщанства.

З іншого боку, розширилася географія досліджень: свій внесок у розробку питання роблять вчені України, Білорусі, Росії, а з кінця 50-х рр. – і Литви. Це дозволило уточнити картину економічного, політичного, суспільного, державного і правового розвитку різних регіонів князівства, дало матеріали для порівняльного аналізу розвитку українських, білоруських, литовських, російських земель XIV – XVІ ст.ст., для проведення більш ретельних досліджень. Вивчення різних аспектів середньовічної історії князівства збільшилося в 60-і – 80-і рр. Серед найбільш вагомих праць цього періоду, присвячених українським землям в литовський період, слід відмітити монографії українських істориків К. Гуслистого, В. Мишка, Ф. Шабульдо [47; 132; 133; 194], де розглянуте соціальне, економічне, політичне життя українських земель XIV – XVI ст.; правове життя, хоча в основному більш пізнього періоду, висвітлюється у відомій праці А. Ткача „Історія кодифікації дореволюційного права України” [169]. Суспільне і правове життя білоруських земель вивчали А. Грицкевич, В. Дружчиць, З. Кописський, Д. Похилевич, І. Юхо [41; 60; 87; 148; 149; 198; 199]. Серед вчених Литви, які працювали над періодом XIV – XVI ст.ст., варто відмітити С. Лазутку, В. Рауделюнаса, С. Вансевічюса, А. Васіляускене, І. Валіконіте, Ю. Юргиніса, М. Юкаса, В. Андрюліса [92; 93; 237; 240; 241; 239; 197; 225; 226; 7]. Безперечно, вказані дослідження зробили суттєвий внесок у вивчення суспільного і державного життя Великого князівства Литовського, його правових пам’яток, але судова система і судовий процес у цих працях не досліджувалися, щонайбільше, були названі види судів, причому наголос робився на класовому характері судоустрою і судочинства.

Безпосереднім внеском у розробку питання судоустрою Великого князівства Литовського став невеличкий за обсягом навчальний посібник, написаний видатним представником одеської школи права О. Суріловим [166]. Автор зробив стислий комплексний огляд історії держави і права Великого князівства Литовського, торкнувся судової системи і судового процесу. Дослідник характеризував судову систему Великого князівства Литовського як сукупність судів: великокняжого, судів намісників-державців, копних судів, третейських, церковних, судів панів над селянами, судів у містах з магдебурзьким правом. Вказано було, що внаслідок судової реформи 1564 – 1566 рр. суди намісників-державців замінені були судами земськими, гродськими і підкоморськими. Судовий процес визначався як гласний і змагальний. Вказувалося на відсутність різниці між цивільним і кримінальним процесом, названі були процесуальні докази (власне зізнання, письмові документи, свідоцькі показання, присяга). Опис судової системи і судового процесу був схематичним, але О. Суріловим була закладена традиція виділення вказаних видів судів і визначення рис і характеру судового процесу.

Серед праць, які стосуються безпосередньо судів Великого князівства Литовського, відмітимо також передмову М. Пещак до “Книги Київського підкоморського суду”, в якій авторка простежує формування інституту підкоморського суду в українських землях і вказує на основні етапи судочинства в підкоморських судах. Однак, дослідниця не ставила за мету проаналізувати роль і місце вказаного виду суду в судовій системі держави, отже, вона розглядає підкоморський суд окремо від інших видів судів і не зупиняється на аналізі значення виникнення даного інституту в українських землях [77].

В монографії А. Пашука “Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII – XVIII століттях” [140] розглядається пізніший період; автор простежує історію становлення деяких видів судів (вотчинного, третейського, церковного), вказує на різновиди суду в містах-магдебургіях. Але А. Пашук не класифікує суди, не простежує зв’язку їхнього розвитку з розвитком суспільно-державного життя; в монографії перебільшується класовий характер судочинства і судоустрою досліджуваного періоду, згідно з чим трактування устрою і діяльності судів набуває деякої тенденційності.

П. Сас у праці “Феодальные города Украины XV-XVI веков” [154] спробував дати всебічну і досить неупереджену картину життя українських магдебургій кінця XIV – першої пол. XVI ст., зокрема, дав загальну характеристику судів міст-магдебургій. Одним із перших дослідників проаналізувавши архівні документи (судові акти Луцького і Володимирського судів), вчений підтвердив висновок Н. Полонської-Василенко щодо існування міського громадського суду у Володимирі-Волинському, подібного до копного суду. Це дало підставу досліднику зробити висновок про трансформацію магдебурзького права в українських землях під впливом місцевих правових традицій.

На початку 90-х рр. з’явилися праці А. Гурбика, в яких дослідник торкається діяльності копних судів на українських землях XIV – XVI ст.ст. [45; 46]. Однак автор розглядає громадський суд у контексті загального аналізу українського селянського буття вказаного періоду, а не як складову частину судової системи. Слід також зазначити, що П. Сас і А. Гурбик – історики, отже, ними ведеться дослідження з історичних, а не юридичних позицій.

Цікавим є науковий доробок польських дослідників права Великого князівства Литовського. Як і в СРСР, у Польщі інтерес до права XIV – XVI ст.ст. активізувався в 60-і – 80-і рр. минулого століття. Праці Ю. Бардаха, Х. Ковалевича, В. Курашкевича, Х. Ловмяньського, С. Касперчака, Є. Мулярчика [212; 213; 214; 215; 216; 229; 232; 228; 234] стосуються джерел права Великого князівста Литовського, впливів на нього римського права, правового становища окремих верств населення князівства, однак судова система і судовий процес як такі названими дослідниками не розглядаються. Безпосередньо судового процесу торкається стаття В. Кулісевича [230], в якій аналізується процесуальна процедура ставлення шапки – судового доказу, який походить зі звичаєвого права.

Принципово новий виток вивчення українського суспільного, державного і правового життя розпочався зі здобуттям Україною державної незалежності. При всій різноманітності тем досліджень основний напрямок пошуків можна визначити як вивчення духовного і матеріального життя доби XIV – XVI ст.ст. Протягом останніх років з’явилися праці, в яких аналізується процес формування станів, проблеми розстановки станових сил, основні тенденції і напрямки еволюції державного життя, характер і ступінь іноземних впливів на суспільний і державний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського, дані економічного життя держави, особливості приватного життя українського населення Великого князівства Литовського, формування української ментальності, уточнюються деякі деталі епохи [200; 201; 202; 160; 161; 37; 45; 136; 153]. Хоча вказані дослідження безпосередньо не торкаються питань судоустрою і судочинства, вивчення творчого доробку сучасних дослідників дозволило нам доповнити і уточнити картину судової системи і судового процесу на українських землях литовської доби, а також зробити висновки щодо характеру і основних напрямків їх розвитку в світлі сучасних теоретичних надбань.

Протягом останніх років з’явились декілька публікацій, присвячених устрою українських магдебургій, їхньому економіко-господарчому життю. Помітним внеском у вивчення магдебурзького права в Україні стала праця Т. Гошко, в якій дослідниця проаналізувала розподіл повноважень між органами міської влади у м. Львові, вказала на види судів, назвала судових чиновників і визначила їхні обов’язки [37].

В 2000 р. колективом авторів за загальною редакцією П. Музиченка була видана поки що єдина в Україні монографія з питання судоустрою і судочинства досліджуваного в даній дисертації періоду – “Суд і судочинство на українських землях у XIV–XVI ст.” [134]. В ній вперше представлена система судів, подана класифікація судів XIV–XVI ст.ст. П. Музиченко поділяє суди на центральні, місцеві і спеціальні. Але автори не обмежились рамками литовської доби і включили до системи і проаналізували також ті суди, які виникли вже після Люблінської унії (наприклад, каптурові, козацькі суди, гетьманський суд, Головний Литовський Трибунал, Луцький Трибунал тощо). Перед авторами не стояла задача чітко розмежувати суди на українських землях Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. В монографії відтворена система судових чиновників, проаналізований судовий процес.

За останні п’ять років побачили світ невеликі за обсягом розвідки з права XIV–XVI ст.ст. Серед них відмітимо статтю Н. Старченко „Шлюбна стратегія вдів і кілька проблем навколо неї” [161], в якій поданий аналіз шлюбно-сімейного права Волині XVI ст. Дослідниця навела витяги з судових справ, записаних у земських судових книгах Волині. Стаття В. Поліщука „Свідки у русько-литовському праві до судово-адміністративної реформи 1564-1566 рр.” присвячена аналізові процесуальної ролі „офіційних свідків” – судових чиновників, які брали участь у судовому процесі. Автор назвав судових чиновників, які діяли в судах на українських землях в XV – першої пол. XVI ст., визначив їхні функції [146].

Спроба цілісно показати судову систему Великого князівства Литовського була зроблена С. Кудіним. Автору належать декілька статей, в яких дається стисла характеристика кожного з видів судів [89; 90; 91]. С. Кудін виділяє державні суди, серед яких називає великокнязівський (господарський) суд, асесорський, маршалковий, комісарський суд, а також суд Панів-Ради. Вказані види судів С. Кудін відносить до центральних. Місцеві державні суди, за С. Кудіним, були представлені судами старост, воєвод та великокняжих намісників. Крім державних, дослідник виділяє також спеціальні суди, до яких відносить міські (в містах, які користувались магдебурзьким правом), копні, доменіальні і духовні. Однак автор не вказує, який критерій був покладений ним в основу такої класифікації; поза його увагою лишились такі види судів, як третейські і полюбовні, суди національних меншин. Діяльність судів показана статично, не простежено їхньї еволюції.

Про відсутність скільки-небудь єдиної концепції судової системи і судочинства в українських землях Великого князівства Литовського свідчить навіть лапідарний аналіз виданих впродовж останніх п’яти років підручників з історії держави і права України, де бачимо досить істотну розбіжність навіть у визначенні різновидів судів епохи, що розглядається. Автори виділяють суд великого князя, суд Пани-Ради (із зазначенням, що він не розгорнувся в окрему судову установу), суд намісника, який потім був переданий до рук воєвод і старост, панські суди (над залежним селянством), копні суди; далі вказується, що внаслідок проведення реформи магнатів і шляхту було позбавлено права юрисдикції і утворились три типи судів у кожному судовому повіті: земський суд, гродський і підкоморний (так у підручнику) [73]. Інші автори характеризують судову систему українських земель польсько-литовського періоду, не конкретизуючи, які з названих видів судів існували у Польщі, які – у Великому князівстві Литовському. Названо сеймовий і королівський суд, земський (із зазначенням, що він розглядав цивільні і кримінальні справи шляхти), гродський, підкоморський, церковний (з розподілом на духовний і доменіальний), суд у королівських і приватновласницьких містах, суд у містах з магдебурзьким правом (з розподілом на поточний і виложений суди), цехові суди магдебурій, копні суди (автор стверджує, що вони діяли переважно на королівських землях); як апеляційна інстанція названі Коронний і Литовський Трибунали [74]. В іншому підручнику виділяються такі види судів в українських землях Великого князівства Литовського: великокнязівський (як різновид називається суд Панів-Ради), обласні (регіональні), домініальні і копні. Суд у містах з магдебурзьким правом згадується в спеціальному розділі і до даної системи не включається. Вказано, що внаслідок судової реформи з’явилися земські, гродські і підкоморські суди [189]. Іншим автором названі великокнязівський суд з різновидами – сеймовим і судом Панів-Ради, територіальні (обласні) суди, доменіальні, копні; серед пореформених судів він називає земські, гродські і підкоморські суди. Автор також виділяє каптурові суди. Суд у містах з магдебурзьким правом також розглядається в окремому розділі і до даної системи не включається [135]. Таким чином, автори підручників не мають єдиної думки щодо структури судової системи, складу і компетенції окремих видів судів українських земель Великого князівства Литовського.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28