Використання високошвидкісних машин великої місткості призвело до значного скорочення питомих експлуатаційних витрат ( на один пасажиро-кілометр). Різко знизилися тарифи. Якщо в середині 50-х років вартість перельоту з Америки в Європу туди й назад перевищувала $1000, то на початку 60-х років вона зменшилася в 3-4 рази [49].

Зміни на повітряному транспорті, що забезпечили економію часу й грошей людей на перевезення, супроводжувалися бумом міжнародного туризму. Віддалені дистинації стали доступні більш широкому колу подорожуючих осіб. За даними Міжнародної організації цивільної авіації,

авіаподорожі зростають випереджальними темпами, за період з 1990 по 2004 р. у середньому на 10% за рік [32]. Розширення ринку авіаперевезень і міжнародних туристських потоків - два взаємозалежних процеси, які найкраще характеризують сучасний стан світового туризму (див.рис.4).

Рис.4. Динаміка повітряних перевезень, 1990-2004 рр.

Завдяки безперервному вдосконалюванню рухомого складу, стаціонарних транспортно-технічних споруджень і проведенню продуманої тарифної політики, авіації зайняла лідируючі позиції на ринку транспортних послуг. Вона відтіснила на друге місце залізниці, пригальмувала розвиток автомобільного транспорту й завдала величезної шкоди морським пасажирським перевезенням, що зменшило число подорожуючих по морю.

Сучасний етап розвитку транспорту й туризму характеризується глибокими змінами на повітряному транспорті, пов'язані з його лібералізацією. Її суть у тім, що авіакомпанії США стали першою країною на Заході, що відмовилася від державного регулювання повітряного транспорту.

Лібералізація авіаперевезень вплинула на туризм. По-перше, були зняті обмеження на обслуговування повітряних маршрутів. Високі чисті прибутки зробили сферу авіаперевезень дуже привабливою, і багато нових авіакомпаній з'явилося з початку процесу дерегулювання. Загострення конкурентної боротьби між ними змінило стратегію підприємств авіатранспорту відносно туризму, що розглядається тепер як перспективний ринок збуту транспортних послуг [33].

4.1.3 Розміщення й харчування туристів

ВТО визначає засіб розміщення як будь-який об'єкт, що регулярно або епізодично надає туристам місця для ночівлі. По стандартній міжнародній класифікації всі засоби розміщення підрозділяються на дві категорії - колективні й індивідуальні (табл. 3.2 ).

Колективні засоби розміщення туристів. До них належать готелі й аналогічні заклади, спеціалізовані заклади, інші колективні засоби розміщення. У кожному з них число місць повинне перевищувати встановлений мінімум, об'єкт розміщення повинен мати єдине керівництво, а керування їм будуватися на комерційній основі.

Готелі - головний, класичний тип підприємств розміщення туристів. Один з основних її ознак полягає в наявності номерів. Готелі надають набір обов'язкових послуг: щоденне заправлення ліжок, прибирання номерів і санітарних вузлів, а також широкий перелік додаткових і супутніх послуг [50].

Таблиця 3.2

Стандартна класифікація засобів розміщення туристів

Існують різні класифікації готелів. У теорії й на практиці готельного господарства широко поширений розподіл готелів на групи, виходячи з надаваних ними побутових зручностей і набору послуг. Ці класифікації встановлюють відповідність категорій готелю прийнятому стандарту обслуговування. За підсумками атестації кожного готелю присвоюється певний розряд, що залежить від кількісних й якісних характеристик її будівлі, номерного фонду, інфраструктури, системи життєзабезпечення, а також рівня комфорту, асортиментів основних, додаткових і супутніх послуг, кваліфікації персоналу, культури сервісу.

Розрядність відображається на престижі, складі клієнтури й розцінках готелю. Подорожуючій особі вона дозволяє вільно орієнтуватися на ринку туристської пропозиції: порівнювати готелі по якості й вартості обслуговування й вибирати відповідну базу для ночівлі. Органи керування використовують клас готелю як критерій розподілу податків і державних інвестицій, а також враховують його при розробці цінової політики в сфері готельного бізнесу [32].

Класифікація готелів за рівнем побутових зручностей і набору послуг прийнята в усьому цивілізованому світі. Крім того, багато готельних ланцюгів, асоціації й союзи мають свої класифікації. У цілому їх налічується понад 30, у тому числі система зірок (од однієї до п'яти), система букв (А-В-С-D), «корон» або «ключів», балів й ін. Вони відрізняються не тільки символікою, кількістю категорій, але й стандартами обслуговування. Ці розходження виникають із історико-культурних особливостей держав й обумовлені національними традиціями, звичаями й звичками.

Основними клієнтами готелів є внутрішні туристи, які на 70-90% забезпечують завантаження протягом року. Вони фактично й визначають вимоги до готельної бази й рівня сервісу.

Численні спроби ВТО, Комітету готельної й ресторанної індустрії Європейського Союзу, Міжнародної готельної асоціації впровадити єдину класифікацію готелів у світі виявилися безуспішними. Завдання ускладнюється ще й тим, що, крім готелів, існує маса інших видів засобів розміщення, кожний зі своєю специфікою.

У сформованій ситуації іноземні туристські каталоги, прагнучи полегшити клієнтові вибір готелю, переходять на систему піктограм. Вони містять відповідні значки й символи, яких налічується більше сотні. На жаль, стандартизація піктограм, розпочата ВТО, також не дає швидких результатів. Графічні зображення окремих готельних послуг як і раніше дуже суперечливі. Проте піктограми поступово наближаються до єдиних, зрозумілих всіх зображень і для великої зручності часто супроводжуються короткими поясненнями на двох-трьох мовах (див. додаток 3), [37].

ВТО рекомендує використовувати зіркову класифікацію готелів, виходячи з розміру номерів, їхнього планування, зручності й оснащення, наявності інших приміщень й обладнання для проведення дозвілля гостей і роботи ділових туристів, надаваних послуг й ін. Зірковий розподіл готельних підприємств вважається одним з найпоширеніших, але й він не є універсальним. Більшість країн дотримуються зіркової класифікації.

Незважаючи на існуючі розходження, готелі однієї категорії пропонують приблизно подібний рівень побутових зручностей і набір послуг. Високорозрядні готелі, крім упоряджених номерів, звичайно мають у своєму розпорядженні просторі холи, бари, ресторани з національною кухнею, вар'єте, дискотеки, сауни, плавальні басейни, кегельбани й інші приміщення для відпочинку й занять спортом, зали для проведення конгресів, обладнані синхронним перекладом, телетайпами й т.д.

Класифікації готелів, засновані на комплексі вимог до матеріальної бази підприємства і її експлуатаційному станові, рівною мірою враховують якість і культуру сервісу. Чим краще організований прийом відвідувачів, тим вище категорія засобу розміщення [50].

Останні 15-20 років у готельному секторі були відзначені появою нової категорії готелів, так називаного економічного класу (budget/economic hotels). Ці недорогі, але комфортабельні готелі добре зарекомендували себе на туристському ринку багатьох країн Заходу, у першу чергу США. Вони забезпечують високий стандарт обслуговування, гарантуючи зручне розміщення в сучасних, функціонально продуманих номерах за помірними цінами.

Переваги нової категорії знайшли відбиття в її назві. У цьому випадку термін «економічний» (economic) використовується в значенні «ощадливий». Тим самим підкреслюється, що зниження вартості досягається не за рахунок погіршення якості сервісу, а шляхом введення строгого режиму економії. Середній коефіцієнт завантаження цих готелів перевищує 80%.

Залежно від обладнання й особливостей надаваних послуг серед готелів розрізняють готелі широкого профілю, апарт-готелі (квартирного типу), мотелі, курортні готелі, клуби із проживанням й ін [53].

Новим віянням у туристському бізнесі останніх років став розвиток мережі готелів класу «рисортс» (від англ. resort - курорт). Вони розташовані, як правило, у мальовничих місцях узбережжя. Оточені зеленим поясом у вигляді тропічних садів або парків, «рисортс» являють собою райські оазиси відпочинку. Комерційний успіх готелям цієї категорії принесла система «усе включено».

У реалізовані ними пакети послуг входять розміщення, харчування («шведський стіл»), розваги, нерідко безкоштовне користування барами, а також пільгові квитки на літак, трансфер, екскурсії. Комфортний і недорогий відпочинок у сполученні із чітко організованим транспортним обслуговуванням, можливістю залишити під доглядом дітей і свійських тварин, а також іншими зручностями - все це робить «рисорт» досить привабливими для туристів, особливо із середнім рівнем статку. Їхня мережа неухильно розширюється. У Бразилії подібні оазиси відпочинку - останній писк курортної моди. В 2000 р. 14 найбільших «рисорт», розкиданих по всьому 5000-кілометровому її узбережжю, прийняли 170 тис. чоловік. У найближчих планах Бразилії значиться відкриття 43 таких центрів. У їх спорудження вже вкладено $3,5 млрд. [4].

У боротьбі за клієнта цілі групи готельних підприємств і кожний готель окремо постійно розширюють спектр послуг, виносячи на ринок нові оригінальні пропозиції.

Поряд із класичними готелями, що мають великий штат обслуговуючого персоналу та які пропонують відвідувачам великий перелік послуг і високий рівень комфорту, у США виник й одержав поширення сугубо національний тип готелів - мотель. На початку ХХ ст. уздовж доріг стали зводитися «туристські хатини» - об'єкти розміщення з елементарними зручностями, у яких звичайно зупинялися фермери.

Крім рівня побутових зручностей, набору і якості послуг, готельні підприємства розрізняються формами власності. За цією ознакою виділяють державні, муніципальні й власні готелі.

Зміни у відносинах власності знайшли відображення коли кілька осіб спільно володіють одним майном. Вони отримали широке поширення в США й інших країнах у вигляді таймшерів.

Таймшер (time share у перекладі з англійської мови «частина часу»)- це спільне володіння, або, точніше, довгострокова оренда клубних засобів розміщення із правом користування ними протягом певного часу (наприклад, одного тижня протягом 30-50 і більше років, щорічно). Особливість класичного таймшеру полягає в наявності сертифікату власності на певний період відпочинку. У ряді країн таймшер може бути переданий у спадщину, бути предметом застави, покупки, забезпечення кредиту й т.д.

Система «володіння відпочинком» спочатку виникла в Європі й була вдосконалена в Північній Америці (США). Поряд із класичною нерухомістю й послугами з розміщення в готелях об'єктом продажу виступило щось середнє - апартаменти на курортах, користування якими обмежене однією або декількома тижнями протягом року. Сам же ринок тамйшерів сформувався значно пізніше й існує 15-20 років, з тих пір як з'явилася можливість обмінюватися цими тижнями.

Система «володіння відпочинком» - одна із самих швидкоростучих галузей туристського бізнесу. В останні роки число власників таймшерів збільшувалося у світі в середньому на 15% у рік [52].

Змінюється характер таймшерного бізнесу. Спочатку нова сфера діяльності залучала головним чином дрібних підприємців, але з ростом популярності таймшеру в неї спрямувалися великі компанії. Сьогодні ринок «власності на канікули» поділений між відомими, насамперед американськими корпораціями, такими як «Хілтон Хоутелз Корпорейшн», «Марріот Інтернешнл», «Дісней», «Ай-Ті-Ті Шератон», «Баррат», «Уімпей», «Холідей Інн Уорлдуайд».

Неухильно розширюється географія індустрії таймшеру. Багато приймаючих регіонів зв'язують із нею згладжування сезонних коливань, тривалий економічний підйом і поліпшення перспективи інвестування й зайнятості в туристському, фінансовому й іншому секторах господарства. Сьогодні мережа клубних курортів охоплює 89 країн, а власники «власності на канікули» проживають в 191 державі [65].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18