Для спеціалізованих судів територіальна ознака не є визначальною складовою їх юрисдикції, оскільки принцип судової спеціалізації не передбачає створення спеціалізованих судових органів відповідно до адміністративно-територіального устрою держави (апеляційні господарські суди, військові апеляційні суди регіонів та гарнізонів) [167] [166]). Статтею 19 Закону України “Про судоустрій України” передбачено створення системи адміністративних судів, зазначимо, що Указом Президента України № 810 від 22 липня 1998 року було схвалено Концепцію адміністративної реформи [168] [167]). Даною концепцією опрацьовувалися питання про роль адміністративної юстиції як форми контролю за діяльністю органів управління і посадових осіб різних ланок. Забезпечення правового захисту є найвищою метою правової держави, яка презентує себе таким чином для забезпечення реалізації основних прав через незалежні спеціалізовані суди та запобігання зловживанням з боку виконавчих структур. Така ж мета вбачається, виходячи зі змісту статей 55, 124 Конституції України.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. “В розвиток зазначеного конституційного положення слід згадати, що 17 липня 1997 року Верховна Рада України прийняла Закон про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 і 11 Конвенції і названа Конвенції тепер є частиною національного законодавства [169] [168])”. Саме у статтях 2, 6, 13 Конвенції закріплено право громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, вчинених суб’єктами оскарження у сфері управлінської діяльності, тобто публічних правовідносин.

Право громадян на судовий захист своїх прав та свобод від дій (бездіяльності) суб’єктів управлінської діяльності передбачено низкою законів. Так, відповідно до ст.22 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, громадянин має право на оскарження до суду рішення підприємств, організацій, та установ, які надають пільги ветеранам війни і особам, на яких поширюються вимоги даного закону [170] [169]). Закон України “Про біженців” [171] [170]) у ст. 11 встановлює, що рішення органів міграційної служби про позбавлення статусу біженця може також бути оскаржене до суду, а ст.8 Закону України “Про правовий статус іноземців” передбачено право на оскарження до суду рішень органів внутрішніх справ, Служби безпеки України про видворення іноземця за межі території України [172] [171]). Цей перелік не є вичерпним, оскільки окреслити, у зв¢язку з порушеннями яких саме правових норм громадяни звертаються за судовим захистом, практично неможливо. Зазначимо, що на даний час в Україні не існує інституту достатнього захисту фізичних осіб у їх відносинах з адміністративними органами. Ми підтримуємо думку В.С.Стефанюка з цього питання, оскільки “одна з причин – традиційність поглядів та функцій судової влади - влади не захисної, тобто покликаної захищати права громадян, а такої, що накладає на них стягнення [169] [172]).”

Адміністративною юстицією з погляду на її правову природу є інститути адміністративного, адміністративно-процесуального та судоустрійного права, які регулюють порядок вирішення органами правосуддя конфліктів (спорів), що виникають у сфері адміністративних (управлінських) правовідносин між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та адміністративними органами (посадовими особами) - з іншого, у зв’язку з порушенням суб’єктивних прав чи порядку державного управління. З практичної точки зору - це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів правосуддя щодо вирішення зазначених конфліктів (спорів). Л.С.Анохіна слушно зазначає, що адміністративну юстицію (правосуддя) потрібно розуміти не тільки як інститут захисту порушених прав громадян, а й оцінювати з точки зору діяльності стосовно розгляду адміністративних справ [173] [173]).

Поняття адміністративної юрисдикції доцільно розглянути в двох аспектах. При першому, вузькому підході, вона зводиться до діяльності по розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення відповідних актів правозастосування. Згідно з другим підходом адміністративно-юрисдикційна діяльність розширюється до меж розгляду будь-якого адміністративно-правового спору (конфлікту), тобто до меж всього адміністративного процесу. На практиці використання поняття “адміністративна юрисдикція” і у вузькому, і в широкому розумінні одне одному не суперечить, але набагато частіше зустрічається вузьке її трактування, в якому вона ототожнюється з діяльністю по застосуванню санкцій правових норм, тобто реалізації адміністративних стягнень.

Законом передбачається, що в адміністративній справі, яка розглядається судом, конфлікт між державою в особі органів управління та громадянином має бути вирішений, при цьому суд повинен поважати інтереси як держави, так і особи, що звернулася до суду за захистом порушених своїх прав чи свобод. Якщо немає впевненості в тому, що пересічний громадянин може сподіватися на неупереджений і кваліфікований розгляд спору суддею, виграти справу у представника держави, то навіть розвинута правова система взагалі і спеціалізований суд, зокрема, не дадуть позитивних результатів у вирішенні цього питання. Довіра до суду формується поступово, і роль самих суддів у цьому процесі є важливим регулятором публічних правовідносин.

Вважаю, що при вирішенні питання розбудови спеціалізованих судів адміністративної юрисдикції визначальною стане кількість справ різних категорій, які підлягатимуть розгляду цими судами. За даними Верховного Суду України кількість справ, які виникають з питань адміністративно-правових відносин, становить до 30 відсотків усіх цивільних справ, розглянутих судами загальної юрисдикції [174] [174]). Це обумовить кількість суддів у цих судах та вирішення ряду процедурних питань. Визначення і вирішення вказаних проблем у значній мірі залежить від людських і фінансових ресурсів, які будуть задіяні в адміністративному судочинстві.

При вирішенні зазначених проблем слід мати на увазі, що адміністративна юстиція пов’язана з наявністю спору, і коло спірних питань є досить широким, але всі вони виникають у сфері виконавчої влади чи місцевого самоврядування, тобто мають управлінський, адміністративний характер. До компетенції адміністративної юстиції повинні належати спори, які виникають у сфері публічних правовідносин, зокрема державного управління між заінтересованими юридичними або фізичними особами - з одному боку, й адміністративними органами - з іншого. Звертаємо увагу на те, що підвідомчість адміністративних справ повинна визначатися з урахуванням ряду факторів: зв’язку підвідомчості таких справ із системою суб’єктів адміністративної юрисдикції, яка склалася в Україні; специфіки нормативного окреслення напрямків державного управління в умовах реформування української держави та суспільства; декриміналізації, тобто скасування кримінальної відповідальності і заміни її адміністративною.

Законом України “Про судоустрій України” визначена трьохступенева система судових органів адміністративної юрисдикції. Статтею 21 Закону встановлено, що місцевими адміністративними судами є окружні суди, які утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Разом з тим, чинний Закон не встановлює критерії визначення кількості окружних судів, як судів першої інстанції спеціалізованого адміністративного правосуддя. Виходячи з аналітичних даних Верховного Суду України, нами пропонується створити окружні суди по одному на два адміністративно-територіальні райони. Це наблизить судові установи адміністративної юрисдикції до населення і дасть змогу уникнути впливу на ці суди з боку місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. За таким же принципом пропонуємо створити і адміністративні суди апеляційної інстанції, виходячи із співвідношення один суд на дві області. Крім того, пропонується в деяких густонаселених областях України (Донецька, Дніпропетровська) створити по два апеляційних суди, виходячи з кількості справ, що будуть розглядатися цими судами.

Вищим судовим органом адміністративної юрисдикції статтею 38 зазначеного Закону визначено Вищий адміністративний суд України, а в складі Верховного Суду України передбачена діяльність Судової палати в адміністративних справах (ст.48). На моє переконання, ці інстанції судового розгляду забезпечать надійний захист проти можливих правопорушень з боку державних органів. За наявності трьох рівнів розгляду адміністративної справи можливість включення до складу суду більше, ніж одного професійного, досвідченого і кваліфікованого в питаннях адміністрування та управління судді залежить від загальної кількості суддів, які можуть бути задіяні для здійснення правосуддя в сфері адміністративної юрисдикції, та виділених для цього коштів.

На мій погляд, судовий розгляд адміністративних справ вимагає і внутрішньої спеціалізації суддів, що відрізняється від тієї, яка необхідна для розгляду цивільних справ. Це викликано не лише відмінностями між нормами матеріального і процесуального права, що підлягатимуть застосуванню, а й іншими факторами, оскільки адміністративні справи завжди несуть на собі відбиток адміністрування. З цього приводу В.С.Стефанюк слушно зазначає, що “знання не лише матеріального права, а й практики адміністративних органів є дуже важливим для розгляду справ щодо адміністративних питань [169] [175]).”

Деякі категорії адміністративних справ вимагають наявності специфічних знань та досвіду. До таких можливо віднести податкові справи, які потребують грунтовних знань з бухгалтерського обліку, аудиту та економіки, а також справи, пов’язані із застосуванням митного законодавства тощо. Дане твердження обумовлене необхідністю реалізації положень статті 55 Конституції України, якою гарантується право громадян і юридичних осіб на оскарження судових рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Відсутність спеціалізованих адміністративних судових установ ставить існуючі суди в такі умови, коли вони повинні розглядати в порядку цивільного судочинства спори, які за своєю природою є не цивільними, а адміністративно-правовими.

Наведене підтверджується судовою практикою. А. звернувся до суду зі скаргою на дії начальника Житомирської митниці, пов¢язані з відмовою в пільговому митному оформленні ввезеного ним з-за кордону автомобіля. Заявник зазначав, що під час службового відрядження у складі Миротворчих Сил ООН на території колишньої Югославії він заробив 2615 доларів США, а вартість ввезеного автомобіля не перевищувала 50 відсотків заробленої ним суми, тому згідно з постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 року “Про проект Закону України “Про порядок обкладення податками предметів, які переміщуються громадянами через митний кордон України” він має право на пільгове митне оформлення вказаного автомобіля. Рішенням суду скаргу А. було задоволено. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, задовольняючи касаційну скаргу митниці, вказала, що суд у мотивувальній частині рішення послався на постанову Верховної Ради України від 5 травня 1996 року, але не застосував при вирішенні спору діюче законодавство, зокрема норми Закону України “Про Єдиний митний тариф” [175] [176]).

На мій погляд, з прийняттям Адміністративного процесуального кодексу України до компетенції адміністративних судів доцільно було б віднести розгляд спорів про: визнання недійсними письмових (адміністративних, індивідуальних) актів державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; визнання незаконними дій державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; відшкодування збитків, завданих протизаконними актами і діями державних (у тому числі і правоохоронних) органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; відмову у видачі ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню; відмову в проведенні масових заходів (мітингів, демонстрацій тощо) чи наданні згоди на це з порушенням закону; відмову в реєстрації об’єднань громадян; порушення порядку призначення на посади та звільнення з посад службовців органів виконавчої влади та їх апарату, а також апарату органів місцевого самоврядування (перелік таких посад бажано оформити законодавчо); законність рішень, прийнятих за скаргами, раніше поданими до органів державної влади і місцевого самоврядування тощо [176] [177]).

Для раціональної побудови і ефективного функціонування системи судів адміністративної юстиції України необхідно врахувати досвід розвинутих країн Європи стосовно визначення підсудності справ, предмету адміністративної юстиції, кола суб’єктів юрисдикційної діяльності, їх повноважень, категорій справ, процесуальних особливостей їх розгляду тощо. Крім цього, в діяльності органів спеціалізованої адміністративної юрисдикції повинна бути домінантною можливість позитивно впливати на захист прав і свобод громадян у сфері публічних правовідносин, на утвердження законності в державному управлінні.

Для поглиблення спеціалізації при розгляді адміністративних справ певних категорій доцільно створити в адміністративних апеляційних судах та у Вищому адміністративному суді України відповідні судові палати з розгляду податкових та митних справ. Така пропозиція обгрунтовується тим, що ці судові утворення можуть визнаватися спеціалізованими через їх прив¢язаність до окремих інститутів галузі адміністративного права, оскільки регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. На цій же підставі можливим є створення судових палат з питань громадянства й міграції населення. Потреба у законодавчому врегулюванні і вирішенні питань, пов’язаних з незаконною міграцією та цивілізованою легалізацією перебування громадян України за її межами підтверджується, зокрема, підсумками офіційного візиту Президента України до Італії. У цій країні за різними оцінками перебуває від 100 до 150 тисяч незаконних іммігрантів з України. Схожа ситуація вбачається в Чехії, Словаччині, Португалії та Німеччині [177] [178]). В цьому аспекті доцільно використати досвід утворення у складі господарських судів України судових колегій по розгляду справ про банкрутство та врахувати вимоги ч.5 ст.25 та ч.3 ст.38 Закону України “Про судоустрій України”, якими визначено, що у складі спеціалізованих апеляційних судів і Вищого спеціалізованого суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної юрисдикції [111] [179]).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28