|
Стаття 125 Конституції
України могла б бути викладена в такій редакції:
“Стаття 125.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної
юрисдикції.
До судів
загальної юрисдикції відносяться загальні і спеціалізовані суди. Відповідно до
закону діють місцеві, апеляційні, касаційні суди.
Найвищим органом
у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими
органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Створення надзвичайних
та особливих судів забороняється.”
4. Спеціалізовані суди можуть створюватися у випадках,
коли це викликано специфікою судових справ залежно від характеру правовідносин
і особливостей правового статусу суб’єктів судочинства. Виходячи з цього,
визначається поняття спеціалізованого суду, яким є створена в системі судів
загальної юрисдикції самостійна судова структура (самостійний вид судів),
повноваження якої визначаються законом за принципом спеціалізованої компетенції
з розгляду певної категорії справ, виокремлених за галузевою чи суб’єктною
ознакою, а правосуддя здійснюється за нормами відповідних галузей
процесуального законодавства.
5. Судова спеціалізація передбачає процесуальну
спеціалізацію, відповідно до якої особливості процедури розгляду окремих
категорій справ, що підлягають юрисдикції певних спеціалізованих судів, мають
бути оптимізовані до властивостей цих справ. Конституційний принцип
спеціалізації передбачає, що в системі судів діють певні підсистеми судових
органів, які покликані вирішувати справи тільки певної категорії, і такі суди
здійснюють правосуддя за нормами спеціальних процесуальних кодексів,
уніфікованих і максимально пристосованих до розгляду категорій справ,
віднесених до їх компетенції.
Розуміння принципу судової спеціалізації відповідно до
вимог Конституції України зводиться до того, що цей принцип передбачає кілька
способів її визначення: галузеву спеціалізацію, спеціалізацію за суб’єктною
ознакою та внутрішню спеціалізацію суддів у межах одного міжгалузевого суду.
Галузева спеціалізація визначається як поділ
предмета судової діяльності на окремі сфери правосуддя – загальну і
спеціалізовану. Загальна сфера правосуддя включає в себе вирішення цивільних,
кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення судами загальної
юрисдикції. Здійснення спеціалізованого правосуддя включає в себе розгляд справ
окремих категорій, що виникають з господарських, адміністративних та інших
правовідносин відповідно до певної галузі права.
Суб’єктна спеціалізація судової системи
передбачає здійснення правосуддя стосовно певного суб’єкта правовідносин, які
виникають у сфері військової діяльності чи пов’язані з врегулюванням відносин
щодо неповнолітніх.
Внутрішня спеціалізація суддів в межах одного
міжгалузевого суду передбачає спеціалізацію представників судової влади –
суддів, виходячи із суб’єктивних критеріїв розподілу судових справ у
конкретному суді, та пов’язана з вирішенням справ певних категорій, віднесених
до юрисдикції даного суду.
Вважаю що, такий підхід до визначення
конституційного принципу спеціалізації судової системи України дає можливість
відповідно до методологічних позицій кандидатського дослідження розглядати
пропозиції щодо створення та подальшої розбудови спеціалізованого правосуддя в
нашій державі.
6. Зміна законодавства, що стосується спеціалізованих
судів, забезпечить можливість вдосконалення їх організації та діяльності, а
саме:
- наведено додаткові аргументи щодо
необхідності прийняття Адміністративного процесуального кодексу України, який
має забезпечити право на судовий захист у сфері публічних правовідносин;
- пропонується структура цього Кодексу, в
якому потрібно визначити загальні положення адміністративного судочинства;
організацію діяльності судів; правовий статус учасників процесу і питання
доказів; порядок судочинства в адміністративних судах по першій інстанції, в
апеляційному та касаційному порядку; питання перегляду судових рішень, що
набрали законної сили, Верховним Судом України, за нововиявленими обставинами
та виконання судових рішень;
7. Для побудови системи адміністративної юстиції необхідно:
- створити нову структуру спеціалізованих
адміністративних судів: суди першої інстанції – місцеві окружні суди (по одному
на два адміністративно-територіальні райони та в містах обласного
підпорядкування, по 2-3 суди у великих містах з районним поділом), апеляційні
адміністративні суди - по одному на дві області (в деяких густонаселених
областях можливе створення одного або двох таких судів), Вищий адміністративний
суд України (див. “Додаток С”);
- визначити предметну компетенцію адміністративного суду, віднести до його
юрисдикції спори про: визнання незаконними і недійсними письмових
індивідуальних актів державних органів, органів місцевого самоврядування та їх
службових осіб; визнання незаконними дій державних органів, органів місцевого
самоврядування та їх службових осіб; відшкодування збитків, завданих
протизаконними актами і діями державних (у тому числі і правоохоронних)
органів, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; відмову у
видачі ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню; відмову в
проведенні масових заходів (мітингів, демонстрацій тощо) чи наданні згоди на це
з порушенням закону; відмову в реєстрації об’єднань громадян; порушення порядку
призначення на посади та звільнення з посад службовців органів виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування та їх апарату (перелік таких посад
бажано оформити законодавчо); незаконність та необгрунтованість рішень,
прийнятих за скаргами, раніше поданими до органів державної влади і місцевого
самоврядування тощо;
- встановити умови розмежування повноважень
спеціалізованих адміністративних і господарських судів за таким принципом:
спори, що випливають з публічно-правових відносин – віднести до сфери
повноважень адміністративних судів, а спори господарського характеру, передусім
ті, що випливають з господарських договорів - до сфери повноважень
господарських судів, які вирішуватимуть їх на підставі Господарського кодексу
України. Правові норми, які
регулюють розгляд справ щодо визнання недійсними актів державних і самоврядних
органів, якщо вони порушують права і законні інтереси суб’єктів господарювання,
доцільно закріпити в Адміністративному процесуальному кодексі України,
зосередивши їх у спеціальній главі з пропонованою назвою: “Провадження у
справах про визнання недійсними актів”;
- створити в апеляційних адміністративних
судах та Вищому адміністративному суді України відповідні судові палати з
розгляду податкових і митних справ, оскільки вони пов’язані із застосуванням
окремих інститутів адміністративного права, регулюючи певні сторони однорідних
суспільних відносин. На цій же підставі є можливим створення у цих судах
судових палат з питань громадянства й міграції населення;
- в законодавчому
порядку визначити такі принципи формування колегіальних складів відповідних
судових ланок спеціалізованих судів: один суддя-юрист і два судді спеціалісти у
певній галузі (в місцевому суді) або три судді-юриста і два – спеціалісти з
питань юрисдикції спеціалізованого суду (для апеляційних судів).
8. Виходячи з конституційного принципу спеціалізації
та враховуючи специфіку завдань військового правосуддя, юрисдикція військових
судів визначається не тільки залежно від суб’єкта судочинства
(військовослужбовця чи іншої особи), але й специфіки об’єкта злочину (державна
безпека, порядок несення або проходження військової служби). Визначення
юрисдикції військового суду випливає з єдності трьох її складових: особливості
суб’єкта (військовослужбовця чи іншої особи), категорії справи (військові
злочини) та особливості сфери правовідносин (військове управління).
Визначення юрисдикції військових судів як
спеціалізованої в межах загальної судової юрисдикції має право на існування з
урахуванням сукупності потреб такого правосуддя, практики та умов його
здійснення в державі. Доцільно
створити “суди військових формувань”, як спеціалізовані, і пропонується модель
структури та відповідні ланки цього суду (див. “Додаток У”). Юрисдикція цих
судів має поширюватись на всі правовідносини, що виникають у системі Збройних
Сил України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону
військових формуваннях, всіх військовослужбовців, осіб, що входять до
військових формувань, які по суті визначаються як озброєні формування, а також
осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.
Виходячи з визначення моделі структури
організації та діяльності військової юстиції, як спеціалізованої, пропонується
така структура спеціалізованих
судів військових формувань: суди першої інстанції – місцеві суди військових
формувань (створити на базі військових місцевих судів гарнізонів), апеляційні
суди військових формувань (створити на базі військових апеляційних судів
регіонів і ВМС України) та Вищий суд військових формувань України. Для
створення спеціалізованих судів військових формувань необхідно внести такі
зміни і доповнення до Закону України “Про судоустрій України”:
- частину 2 статті 19 Закону України “Про
судоустрій України” викласти в такій редакції: “2. Спеціалізованими судами є
господарські, адміністративні суди, суди військових формувань та інші суди, визначені,
як спеціалізовані.” У зв’язку з цим, у частині 1 статті 21 слова “військові
суди гарнізонів” – виключити;
- у частині 2 статті 25: слова “військові
апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України” –
виключити;
- частину 3 статті 25 викласти в такій
редакції: “3. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські,
апеляційні адміністративні суди та апеляційні суди військових формувань, які
утворюються відповідно до указу Президента України”;
- у частині 6 статті 25 та частині 2 статті 32
Закону України “Про судоустрій України” слова “військова судова палата” -
виключити.
Для
вирішення питання розширення підсудності судів військових формувань щодо
розгляду цивільних справ та справ, передбачених Главою 31-А ЦПК України, внести
зміни до частин 2 і 3 ст.123 ЦПК України та ч.4 ст.22 Закону України “Про
судоустрій України”:
-
частину 2 і 3 статті 123 ЦПК України викласти в такій редакції: “Місцевим судам
військових формувань як судам першої інстанції підсудні справи за скаргами
осіб, належних до воєнної організації, на неправомірні дії та рішення службових
осіб воєнної організації, крім тих, що підсудні судам апеляційним судам
військових формувань; справи про захист честі та гідності, сторонами в яких є
особи, належні до воєнної організації, або військові та інші організації; інші
справи, пов’язані із захистом прав і свобод осіб, належних до воєнної
організації, та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин,
інших установ та організацій, належних до воєнної організації.
Апеляційним
судам військових формувань як судам першої інстанції підсудні справи за
скаргами на незаконні дії службових осіб і органів управління, належних до
воєнної організації, на рівні їх об’єднань, прирівняних до них і вище.”
- частину 4 ст.22 Закону України “Про
судоустрій України” викласти в такій редакції: “4. Місцеві адміністративні суди
розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері
державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної
юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері діяльності органів
управління воєнної організації, розгляд яких віднесено до компетенції судів
військових формувань.”
9. З поширенням
відповідно до статті 124 Конституцією України юрисдикції судів на всі правові
відносини, які виникають у державі, суттєво розширилася і ускладнилася
специфіка здійснення правосуддя. Пропонується внести зміни у ч.6 ст.7 Закону
України “Про статус суддів”, виклавши її в такій редакції: “6. Особливі вимоги,
необхідні для заняття посади судді Конституційного Суду України,
спеціалізованих судів та судів військових формувань, визначаються Конституцією
України, Законом України “Про Конституційний Суд України” та іншими законами
України.”
10. Конституцією України не забороняється створення
судових установ, для яких визначальною є суб’єктна ознака спеціалізації. До
таких судів слід віднести суди у справах неповнолітніх. Хоча Законом України
“Про судоустрій України“ не передбачено створення цих судів, Конституція
України не забороняє створення судів, спеціалізація яких обумовлена суб’єктом
судочинства. Виходячи з наведеного, пропонуємо внести зміни до ч.1 ст.19 Закону
України “Про судоустрій України”, доповнивши її таким реченням: “Суди по
справах неповнолітніх належать до загальних судів і здійснюють правосуддя
відповідно до законодавства”.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Енциклопедія
українознавства: За ред. Є.Ф.Бориса. – Інститут української археографії та
джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, 1995. - С.665. – 885 с.
2.
Голубинський
Е.К. Історія українських судів: Княжа доба. - К.: Віче, 1901. – С.144. – 211 с.
3.
Дювернуа
Н. Источники права и суд в древней Росии. – М.: Мысль, 1866. – С.23. – 303 с.
4.
Лотоцький
О. Українські джерела церковного права. Укр. наук. інститут. – В.: Світоч, 1931. –
С.117. – 208 с.
5.
Хавронюк
М.І. Військові злочини. – К.: Варта, 1995. - С.8-9. – 67 с.
6.
Юридичний
словник-довідник: За ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Феміна, 1996. – С.235. – 696 с.
7.
Крип’якевич
І., Гнатевич Б. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х
років ХХ ст.). – Видання 4-те. - Л.: Світ, 1992. – С.15. – 117 с.
8.
Крушинський
В.Ю., Левенець Ю.А. Історія України. Події, факти, дати. Довідник. Друге
видання. - К.: Зодіак–ЕКО, 1993. – С.25-30. – 114 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
| 
