З метою розробки
засобів подолання вказаних суперечностей і сприяння укладенню двосторонніх
податкових договорів між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються,
ЕКОСОР в своїй резолюції 1273 (XLIII) від 4 серпня 1967 р. запропонувала Генеральному секретарю ООН створити
спеціальну групу експертів з завданням підготувати рекомендації для укладення
податкових угод між країнами, приналежними до різних “таборів” [14, с. 47]. Ініціатива знайшла
підтримку і вже у 1968 р. така група була створена.
За період
1968–1977 рр. в ході семи нарад, на яких були присутні представники Аргентини,
Бразилії, Гани, Ізраїлю, Індії, Нідерландів, Норвегії, Пакистану та ще 12
країн, а також спостерігачі від 9 інших країн та від 5 міжнародних організацій
як урядового, так і неурядового характеру, створеній групі експертів вдалось
завершити розробку основних принципів щодо укладення двосторонніх договорів з
питань оподаткування між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.
Важливість досягнутого результату була підтверджена ЕКОСОР, яка розглядала їх
важливою формою надання технічної допомоги для укладення майбутніх угод [136, с. ІХ].
Наступним кроком
стала розробка проекту типової двосторонньої конвенції про уникнення подвійного
оподаткування для можливого її використання розвиненими країнами і країнами, що
розвиваються. Примітно, що в процесі підготовки такого документу члени групи
експертів ООН вирішили використовувати Типову конвенцію ОЕСР про уникнення
подвійного оподаткування доходів і капіталу 1963 р. (далі – Типова конвенція ОЕСР) і
1977 р. в якості довідкового
тексту, з тим, щоб “скористатись накопиченим технічним досвідом, втіленим в цій
Конвенції і коментарях до неї, а також з практичних міркувань, пов’язаних з тим
фактом, що ця Конвенція використовується країнами-членами ОЕСР при веденні
перемовин про укладення податкових договорів не лише один з одним, але і з
країнами, що розвиваються” [136, с. ХІ]. На думку Б. Костерса
(B. Kosters), група експертів ООН в
значній частині запозичила досвід ОЕСР при розробці власної типової конвенції,
але разом з тим, різниця між текстами обох документів є і досить значна: “В
загальному, можна сказати, що Модель ООН надавала більше прав на оподаткування
країні джерела походження доходу або ж країні-імпортеру капіталу” [[138], р. 4].
В 1980 р. ООН
опублікувала Типову конвенцію ООН про уникнення подвійного оподаткування у
відносинах між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються (далі – Типова
конвенція ООН). В цьому ж році групу експертів ООН було перейменовано на
Спеціальну групу експертів з міжнародного співробітництва в області
оподаткування та збільшено її кількісний склад з 20 до 25 членів: 10 – з
розвинених країн, 15 – з країн, що розвиваються [11, p. 7].
В листопаді 2004
р. ЕКОСОР надала Спеціальній групі експертів статус постійного комітету в
інституційній системі ООН. Це було здійснено відповідно до положень
Монтеррейського консенсусу, прийнятого на Міжнародній конференції з
фінансування розвитку (18–22 березня 2002 р.), яка “закликала вдосконалити
міжнародну співпрацю в сфері оподаткування через поглиблення діалогу між
національними податковими юрисдикціями і також закликала приділити особливу
увагу потребам країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою” [11, p. 9].
Така увага ООН до
вирішення проблем укладення угод про уникнення подвійного оподаткування в
поєднанні з поглибленням і розширенням світогосподарських зв’язків позитивно
вплинула на динаміку укладення договорів про уникнення подвійного оподаткування
між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. В цілому, на кінець 2004
р. загальна кількість договорів про уникнення подвійного оподаткування
перевищила 2370, з яких 12 % складають договори між країнами, що розвиваються,
40 % – між країнами, що розвиваються і розвинутими країнами і 5 % – договори
між країнами, що розвиваються та країнами з перехідною економікою [[139],
c. 20].
Подвійне
оподаткування було не єдиною проблемою податкового співробітництва, на
подолання якої ООН спрямовувало зусилля світового співтовариства. Зокрема, з
ініціативи ООН в 1979 р. було розроблено Типову конвенцію про
оподаткування авторських винагород (роялті), яка стала основою для укладення в
тому ж році рядом країн Багатосторонньої конвенції про уникнення подвійного
оподаткування виплат авторських винагород. Остання так і не вступила в дію [13, с. 17].
Іншим напрямом
діяльності ООН щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері оподаткування
стала розробка проекту типового світового податкового кодексу з метою надання
допомоги країнам у розбудові сучасних, ефективних податкових систем. Документ у
формі “Основ світового податкового кодексу” був підготовлений спеціалістами
Гарвардського університету (США) У.М. Хассі та Д.С. Любиком і
опублікований в 1993 р. в рамках Міжнародної податкової програми. У вступі
автори відразу зазначають, що в пропонованій розробці вони намагались
відобразити сучасне розуміння податкової системи, перевірене на досвіді
багатьох країн [[140], с. 23]. Згаданий
кодекс є лише моделлю, в ньому використані умовні показники і він має рекомендаційний
характер. Однак, на думку В. Арутюняна, в контексті розвитку
співробітництва держав варто підкреслити, що “в кодексі особлива увага
приділяється формуванню міжнародного податкового права, стандартизації і
уніфікації законодавчих актів, що регулюють ці відносини” [[141],
с. 41].
Перераховані
напрями роботи ООН в частині вдосконалення співробітництва ООН не є статичними
і мають тенденцію до розширення за предметом регулювання. Зокрема, до порядку
денного третьої сесії Комітету експертів з міжнародного співробітництва в
податкових питаннях (29 жовтня – 2 листопада 2007 р.) були включені наступні
пункти: 1) зловживання податковими договорами; 2) визначення поняття «постійне
представництво»; 3) оподаткування проектів в області розвитку; 4) обмін
інформацією між податковими юрисдикціями; 5) перегляд Керівництва ООН з ведення
перемовин щодо укладення двосторонніх договорів про уникнення подвійного
оподаткування між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються; 6)
врегулювання спорів; 7) перегляд коментарів до Типової конвенції ООН; 8) режим,
що застосовується до ісламських фінансових інструментів [[142],
p. 2].
Як ми вже
зазначали, відразу по моменту створення ООН через внутрішні проблеми виявилась
неспроможною ефективно продовжувати роботу, започатковану ще Лігою Націй і спрямовану
на сприяння розробці проектів модельних договорів щодо уникнення подвійного
оподаткування. В цих умовах “лідерство в розробці модельних договорів було
захоплено Організацією Європейського Економічного Співробітництва”, яка з 1961
р. отримала нову назву – Організація Економічного Співробітництва і Розвитку
(ОЕСР) [11, p. 4].
Створений у
березні 1956 р. Податковий комітет ОЕСР провів велику роботу і вже в 1963 р.
разом з заключною доповіддю представив в якості рекомендованої моделі проект
Типової конвенції ОЕСР. Остання отримала широке визнання, свідченням чому є те,
що “практично всі угоди, укладені до кінця 1977 р., базувались на ній (всього
близько 500 угод)” [14, c. 45–46].
В 1967 р.
Податковий комітет ОЕСР (у 1971 р. його було перейменовано на Комітет з
фіскальних зв’язків ОЕСР) розпочав роботу з перегляду Типової конвенції ОЕСР
1963 р. На думку самих членів комітету, така необхідність була викликана
“змінами в податковій системі і розширенням міжнародних податкових відносин, з
одного боку, та, з другого боку, – розвитком нових секторів ділової діяльності
і ускладненням організаційних форм, що використовуються компаніями в їх
міжнародній діяльності” [14, с. 46]. Нова редакція Типової
конвенції ОЕСР була опублікована у 1977 р. та передувала заклику Ради ОЕСР до
укладення на її основі нових угод і перегляду вже існуючих домовленостей. В той
же час, країнам-членам рекомендувалось вивчити можливість укладення
багатосторонньої конвенції, розробленої на базі опублікованої Типової конвенції
ОЕСР 1977 р. Остання ініціатива виявилась передчасною з причини занадто великих
розбіжностей між інтересами країн-членів [14, с. 46].
На нашу думку,
варто погодитись з твердженням В.А. Кашина, який підсумував: “Значення
типової моделі Конвенції ОЕСР для міжнародного податкового співтовариства важко
переоцінити, оскільки вона не лише заклала основні принципи усунення подвійного
оподаткування, але і дозволила уніфікувати (стандартизувати) терміни, поняття,
критерії, якими користуються податкові спеціалісти у всьому світі” [14, с. 70].
Проблема
подвійного оподаткування доходів і капіталу була не єдиним питанням, яке
формувало основу для розвитку співробітництва держав у сфері оподаткування в
рамках ОЕСР. Так, в липні 1963 р. ОЕСР доручила Податковому комітету розробити
проект конвенції, яка б передбачала способи регулювання на спільній основі
найбільш загальних проблем оподаткування майна і спадщини. “Проект конвенції
про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на майно і спадщину”
був опублікований в 1966 р. [136, с. XVIII].
Ефективне
вирішення ситуацій подвійного оподаткування неможливе без адекватного рівня
співробітництва між податковими органами країни-експортера і країни-імпортера
капіталу. Тому держави-члени ОЕСР приділили значну увагу розробці Типової
конвенції про надання взаємної правової допомоги в податкових питаннях, яка
побачила світ у 1981 р. [13, с. 17].
В цілому, можна
сказати, що ОЕСР досягла доволі значних успіхів у налагодженні співробітництва
між країнами-членами у сфері оподаткування стосовно широкого кола проблем (Додаток А).
Однак потреба підвищення рівня ефективності своєї діяльності та поширення
узгодженої практики вирішення конфліктних податкових ситуацій транскордонного
характеру змушує країни-члени цієї організації до залучення щонайбільшого числа
держав до діалогу в рамках ОЕСР. Так, станом на вересень 2003 р. до Програми
партнерства в сфері оподаткування було залучено 72 країни світу, що не є
членами ОЕСР, серед яких є і Україна [[143],
р. 13].
Основними цілями
Програми партнерства в сфері оподаткування в рамках ОЕСР є: 1) залучення країн,
що не є членами ОЕСР, до глобального обговорення проблем міжнародного
оподаткування через налагодження
діалогу та
досягнення консенсусу щодо міжнародних стандартів і керівних принципів; 2)
поширення досвіду імплементації заходів, які можуть в економіках
країн-партнерів сприяти стійкому розвитку за допомогою формування визначеної
бази оподаткування та покращення можливостей залучення прямих іноземних
інвестицій [143, р. 6].
Окрім ОЕСР, у
другій половині ХХ ст. відчутну роль у розвитку міжнародного співробітництва в
сфері оподаткування відігравали і галузеві організації, до яких, в першу чергу,
належать організації з обмеженим членством. Серед останніх В. МакКлоскі (W. McCloskey) виділяє такі [124, р. 11]:
–
Асоціація
податкових відомств країн Співдружності;
–
Африканська
асоціація податкових відомств;
–
Дослідницька
група азійського податкового управління та наукових розробок (Study Group on
Asian Tax Administration and Research) (далі – SGATAR);
–
Карибська
організація податкових керівників;
–
Тихоокеанська
асоціація податкових відомств;
–
СІАТ;
–
CRÉDAF;
–
ІОТА.
Рамки цього
дослідження не дозволяють повністю дослідити діяльність кожної з них, тому ми
спробуємо надати їх узагальнену характеристику на прикладі СІАТ, яка була
заснована ще в 1967 р. та яка досягла значних успіхів у налагодженні
ефективного співробітництва держав-членів.
Основною метою
СІАТ згідно ст. 2 Статуту є сприяння розвитку співпраці між державами-членами,
підтримка їх в частині вдосконалення національних податкових відомств на основі
висловлюваних ними потреб. З цією метою, СІАТ спрямовує свою діяльність на:
–
формування
сприятливого середовища між країнами-членами для взаємодії та підтримки один
одного;
–
розвиток
співробітництва між країнами-членами, переважно в прагненні добровільного
узгодження вимог обов’язку сплати податку та протидії ухиленню і уникненню
оподаткування або інших форм порушення вимог обов’язку сплати податку, а також
здійснення аналізу проблем міжнародного подвійного оподаткування;
–
стимулювання
і проведення досліджень щодо податкових систем і податкових відомств, а також
сприяння постійному поширенню важливої інформації та практики обміну ідеями і
досвідом через зібрання, технічні конференції, семінари, публікації та інші
прийнятні способи;
–
розвиток
програм спеціалізованої технічної підтримки відповідно до окремих потреб і
інтересів держав-членів через діяльність в сфері технічної співпраці СІАТ,
постійний обмін кадрами, координацію запитів технічних експертів та інші
належні заходи;
–
співробітництво
з іншими організаціями, якщо воно містить інтерес для СІАТ;
–
укладення
угод, включно з угодами з державою перебування, з державами-членами, що можуть
надавати СІАТ режим, яким користуються міжнародні організації з відповідними
привілеями, імунітетами та відповідальністю за дії співробітників відповідно до
стандартів міжнародного права [[144],
р. 4].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36
|