Зрозуміло, що прагнення міжнародних організацій до певної самостійності по відношенню до держав-членів виникає у зв’язку з потребами міжнародного спілкування та еволюцією внутрішньої сфери міждержавних зв’язків, для регулювання яких і створюються міжнародні організації. Наднаціональність міжнародних організацій при цьому не тягне за собою зміни їх юридичної природи. Поява таких елементів у компетенції міжнародних організацій не суперечить розвитку держав як суверенних утворень і не зменшує їх обсяг правосуб’єктності ще й хоча б тому, що держави завжди можуть поновити свої суверенні права шляхом виходу зі складу членів міжнародної організації. Міжнародно-правовий характер проблем подвійного оподаткування, боротьби з податковими правопорушеннями та налагодження ефективного економічного співробітництва між суб’єктами господарювання різної державної приналежності виводить їх за межі можливості вирішення зусиллями окремих держав, а тому передбачає необхідність координації заходів по боротьбі з ними. Таким чином, набуваючи членства в міжнародній організації з питань фіскального співробітництва і передаючи їй частину своїх повноважень щодо регулювання податкових правовідносин держава розширює свої можливості, оскільки таким чином реалізує своє право на участь у вирішенні проблем, які не може вирішити в односторонньому порядку, та розв’язання яких знаходиться поза виключною сферою дії її суверенітету.

Ведучи мову про міжнародні організації, що володіють наднаціональними повноваженнями, не можна оминути увагою наявність різних точок зору стосовно можливості набуття універсальними міжнародними організаціями окремих елементів наднаціональності. Шибаєва Є.А. з цього приводу стверджувала: “Міждержавні організації з універсальним членством не володіють елементами наднаціональності” [[85], с. 195]. З чим не погоджуються Нешатаєва Т.М. [80, с. 79] та Моісеєв А.А. [81, с. 25], вказуючи на наявність елементів наднаціональності в таких міжнародних організаціях як МВФ та група Світового банку. Однак у сфері міжнародно-правового регулювання фіскальних відносин міжнародні організації, що є основою економічної інтеграції і належать до наднаціональних за характером діяльності, можуть мати лише регіональний характер як це випливає з сучасної практики держав. Це твердження жодним чином не заперечує можливість появи у майбутньому окремих ознак наднаціональності і в універсальних міжнародних організаціях. Адже послідовний розвиток міжнародного торгового права в певний момент виявить необхідність мінімальної гармонізації стандартів оподаткування, оскільки “без цього держави будуть в односторонньому порядку гальмувати міжнародну торгівлю шляхом встановлення власних, як правило, більш суворих фіскальних вимог або ж, в інших випадках, вести “податкові війни”, що призводять до виснаження” [70, с. 172].

Як бачимо, сучасні глобалізаційні процеси справляють величезний вплив на розвиток суверенітету держави у сфері оподаткування, що виявляється у дедалі більшому розширенні фіскальних повноважень місцевих і регіональних органів влади, а також міжнародних міжурядових організацій, які є основою економічної інтеграції. Однак це не дає достатньо обґрунтованих підстав для ведення мови про “обмеження” державного суверенітету, оскільки і в першому, і в другому випадках держава здійснює контрольовану передачу на рівень регулювання названими суб’єктами повноважень щодо реалізації належних їй суверенних прав у сфері оподаткування. Підтвердженням тому слугує резервування державою права на поновлення повного обсягу фіскальних повноважень у випадку використання їх всупереч державним інтересам.

Проте глобалізація як процес об’єднання національних економічних систем в єдиний світогосподарський комплекс вимагає тісної взаємодії і взаємопроникнення між ними. В цьому контексті постає питання фінансування економічних і соціальних перетворень в країнах, що розвиваються, оскільки відсутність поступального економічного зростання в цій категорії держав ставитиме під загрозу розвиток глобальної економічної системи в цілому. В пунктах 11, 12, 14 Декларації тисячоліття ООН, прийнятій на 55-ї сесії ГА ООН 8 вересня 2000 р., до головних цілей світового співтовариства було віднесено підтримку розвитку в країнах, що розвиваються, та ліквідацію бідності [[86]]. Проте недостатність і низька ефективність використання фінансових ресурсів, що спрямовуються на досягнення цих цілей, зокрема і в рамках офіційної допомоги розвитку, є очевидною [[87], p. 7–8]. Це стало поштовхом до розробки інших механізмів фінансування розвитку, одним з яких є перспектива запровадження глобального оподаткування.

Насамперед, на нашу точку зору, потребує уточнення поняття “глобальний (міжнародний) податок”, що набув значного поширення ([[88]], [[89]], [[90]]). Як ми вже зазначали, питання оподаткування перебувають у виключній юрисдикції держав, оскільки саме податки забезпечують формування необхідних фондів коштів для реалізації функцій сучасної держави. На думку Андрущенка В.Л., “міжнародні податки – це установлені на основі міждержавного консенсусу обов’язкові платежі визначеного кола юридичних осіб і громадян суверенних держав, що справляються під наднаціональною юрисдикцією з метою одержання доходів і проведення соціально-економічної політики в глобальному масштабі” [[91], с. 52]. Подібне визначення викликає ряд питань. По-перше, привертає до себе увагу те, що подібні податки, на думку автора, встановлюються на міждержавному рівні. Разом з тим, таке твердження може мати конфліктний характер в світлі принципу невтручання у внутрішні справи (п. 7 ст. 2 Статуту ООН [[92]]), оскільки, на думку Тимченка Л.Д., “… міжнародне право в принципі не регулює внутрішньодержавні відносини”. Проте далі автор зазначає, що це не забороняє державам добровільно, в силу властивого їм суверенітету поширювати міжнародно-правове регулювання на деякі окремі групи внутрішніх відносин [59, с. 70]. Маємо пам’ятати при цьому, що “міжнародно-правовому регулюванню мають піддаватись лише ті міжнародні відносини, які об’єктивно цього потребують. Якщо ж цього немає, то навіть при об’єктивній можливості регулювання воно буде недоцільним, так як призведе лише до витрачання зусиль і породить норми, які не матимуть жодної користі” [[93], c. 105]. По-друге, автор вказує на те, що подібні платежі перебуватимуть у віданні наднаціональної юрисдикції. Однак малоймовірною є згода держав на створення конкуруючої юрисдикції, яка б могла втручатись у функціонування національної податкової системи. В даному випадку бачиться доцільнішим ведення мови лише про функцію нагляду за дотриманням взятих на себе договірних зобов’язань, яка може передаватись на рівень міжнародно-правового регулювання. По-третє, виникає питання і щодо того чи включатимуться до змісту поняття “міжнародний податок” платежі податкового характеру, які встановлюватимуться на рівні регіональних об’єднань. Так, на рівні Європейського Союзу вже вивчалась можливість запровадження податку на авіаквитки як нового джерела фінансування розвитку найбідніших країн [[94]].

В конституціях держав найчастіше отримує закріплення положення про те, що питання встановлення, зміни і припинення податків встановлюються виключно законами держави. Наприклад, в ст. 92 Конституції України від 28 червня 1996 р. зазначено, що виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори [[95]]. Тоді закономірно виникає питання про юридичну природу т.зв. глобальних податків, оскільки, виходячи з поняття фіскального суверенітету, вони не можуть мати міжнародно-правову природу.

Наразі фахівці пропонують дворівневу модель подібних податків, що фактично дозволяє говорити про змішану юридичну природу таких платежів:1) за допомогою прийняття національних законів імплементуються до правової системи норми щодо їх сплати в межах кожної окремої держави; 2) країни погодяться на створення координаційного механізму, покликаного допомагати їм в спільному здійсненні взятих на себе зобов’язань. На думку авторів доповіді, підготовленої під керівництвом Ж.-П. Ландау (J.-P. Landau), “розвиток взаємозв’язків між цими рівнями визначатиме більш чи менш “міжнародним” буде подібний платіж і формуватиме правову архітектуру (legal architecture) його визначальних характеристик” [90, p. 44]. При цьому, як бачимо, в будь-якому випадку міжнародно-правові норми не володітимуть прямою дією щодо національних правових систем, а, отже, вимагатимуть проведення відповідних внутрішньодержавних процедур. Це дозволить уникнути можливості деформації фіскального суверенітету.

Потрібно відзначити, що на міжнародному рівні державам насамперед потрібно буде визначитись з рівнем деталізованості основних елементів податку: або буде встановлено єдиний податок з чітко визначеними ставками і податковою базою, або країни збережуть автономію щодо вирішення цих питань. До того ж, виникає питання і щодо того, в якій формі краще втілити подібне рішення: міжнародного договору чи, можливо, декларації.

Розглядаються наступні можливі підходи до створення системи глобального оподаткування [90, р. 45–47]:

1.  Розробка скоординованого підходу на міжнародному рівні до податкового заохочення міжнародної філантропії приватних осіб;

2.  Доповнення діючих національних податків;

3.  Запровадження нових глобальних податків.

Останні можна поділити на три основні групи: 1) податки, що стягуватимуться з надзвичайно мобільних податкових баз на національному рівні, однак не можуть справлятись в умовах відсутності належного рівня фіскального співробітництва (наприклад, податок Тобіна); 2) податки, встановлення яких на національному рівні призведе до зниження конкурентоспроможності національної економіки (податки на використання або забруднення навколишнього середовища, збір з авіаційного палива); 3) податки на використання ресурсів спільного спадку людства, які не перебувають в податковій юрисдикції жодної держави (наприклад, ресурси космосу чи океану: податок на морський транспорт, на риболовство у відкритому морі, господарську та іншу діяльність в Антарктиці, на використання геостаціонарної орбіти). Поряд з наведеними, пропонуються й інші види глобальних податків. Так, В. Еван з Університету Пенсільванії запропонував податок на міжнародну торгівлю [[96]]; в літературі згадуються також податок на авіаквитки, запроваджений у Франції з 1 липня 2006 р. з метою фінансування розвитку найбідніших країн, податок з продажу зброї тощо. Примітно, що ідеї запровадження глобальних податків надзвичайно негативно сприймаються в середовищі представників ділових кіл [[97]].

Викладене дозволяє нам говорити про те, що на сучасному етапі складно вести мову про обмеження фіскального суверенітету держав за допомогою створення системи глобального оподаткування, оскільки такий механізм в деяких випадках призводитиме навіть до розширення можливостей держави в сфері оподаткування. Наприклад, у випадку запровадження податку на використання геостаціонарної орбіти або податку на використання ресурсів океану. Як і у випадку з міжнародними організаціями, не виникає передачі суверенного права на оподаткування. Фіскальний суверенітет у даному випадку стає основою налагодження рівноправної і взаємовигідної співпраці держав з метою досягнення цілей, що не можуть бути вирішені на національному чи навіть регіональному рівні: забруднення навколишнього середовища, боротьба з бідністю та дитячою смертністю тощо. Поглиблення глобалізаційних процесів в даному випадку сприятиме підвищенню рівня відповідальності держав у вирішенні глобальних проблем людства. А це вимагає створення належних механізмів фінансування, що забезпечили б реалізацію відповідних програм дій, зокрема з метою досягнення цілей, визначених в Декларації тисячоліття ООН.

1.3 Гармонізація і укладення міжнародних договорів як основні методи усунення конкуренції податкових юрисдикцій держав

Явище конкуренції податкових юрисдикцій держав існує досить давно, оскільки безпосередньо випливає з очевидного конфлікту множинності існуючих державних суверенітетів та інтересами в першу чергу підприємницького середовища у сфері транскордонної діяльності. Разом з тим, лише з XIX ст. воно починає набувати характеру значної міжнародно-правової проблеми. Викликано це було потребами економіки, яка в умовах зростання обсягів світової торгівлі вимагала ефективного вирішення проблем подвійного оподаткування та застосування дискримінаційних податкових режимів по відношенню до іноземних суб’єктів господарювання. Ось чому саме в XIX ст. з’явились перші власне податкові угоди.

Разом з тим, у наш час ця проблема набуває дещо інших якісних рис. Раніше гострою проблемою міжнародно-правового співробітництва було в першу чергу подвійне оподаткування, яке не втратило своєї актуальності і донині. Проте зараз з усе більшою очевидністю для міжнародної спільноти постає проблема того, що “… окремі країни, прагнучи привабити капітали з-за кордону, стали пропонувати іноземним інвесторам різного роду податкові преференції і пільги, причому роблять це без урахування законних інтересів і на шкоду іншим країнам” [[98], с. 53]. Окрему увагу до вивчення цих проблем у різних аспектах приділяли увагу такі науковці як Дернберг Р.Л. [[99]], Клемент’єв М.І. [[100]], Нонко А.В. [55], Пепеляєв С.Г. [28], Перов А.В. [[101]], Петраш І.Ю. [10], Ровінський Є.А. [[102]], Філімонов Д.М. [[103]], однак спроб комплексного дослідження методів усунення конкуренції податкових юрисдикцій держав нам виявити не вдалось.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36