Для визначення
юридичної сили резолюцій зазначеної групи міжнародних організацій необхідно
передусім звернутись до їх статутних документів, де безпосередньо вказуються
цілі та повноваження відповідних інституцій. Варто відмітити, що в статутах
галузевих міжнародних організацій в сфері оподаткування в якості цілей прямо
вказується на міжнародне співробітництво з проблем оподаткування, однак
можливості прийняття самих рішень стосовно податкової політики тієї чи іншої
країни значно обмежені. Так, наприклад, в ст. 2-біс Статуту СІАТ чітко
зазначається, що ця організація “може робити заяви, приймати рекомендації чи
резолюції стосовно податкових систем країн-учасниць чи асоційованих членів лише
якщо останні звертаються з проханням (request) про такі дії” [144, p. 8]. Схоже положення, але ще в більш
категоричній формі, закріплене і в ст. 3 Статуту Асоціації податкових
відомств країн Співдружності: “Асоціація не може приймати будь-які резолюції чи
робити будь-які публічні заяви стосовно податкової політики тієї чи іншої
країни” [[156]]. Однак деякі такі
організації (ІОТА) в статутних документах взагалі не закріплюють положень щодо
можливості прийняття будь-яких рішень стосовно податкових політик держав-членів
[[157]]. На нашу думку, до
певної міри це може бути пояснено тими обмеженими цілями, на досягнення яких і
спрямовується діяльність цієї організації (ст. 2 Статуту ІОТА): “Метою
Організації є забезпечення функціонування її в якості форуму для обговорення
проблем податкового адміністрування практичного характеру, поглиблення співпраці
між податковими відомствами країн Європи, підтримка їх розвитку відповідно до
індивідуальних потреб та сприяння поширенню ефективної практики (good practice)” [157, р. 1]. Аналогічний підхід був
обраний і при створенні МВФ, в статутних документах якого безпосередньо не
йдеться про податкову політику країн-членів, хоча тісний зв’язок між
ефективністю здійснення податкової політики і політики в валютно-фінансовій
сфері очевидний [[158]].
В порівнянні з
галузевими міжнародними організаціями в сфері оподаткування, в СОТ та
міжнародних організаціях, що є основою економічної інтеграції, використовуються
інші підходи. Так, хоча згідно ст. 1 Маракеської угоди про створення СОТ
проблеми оподаткування безпосередньо не входять до сфери діяльності цієї
організації, але вона в значній мірі регулює ті аспекти податкової політики
держав-членів, які безпосередньо впливають на міжнародну торгівлю [[159],
с. 6]. Підтвердженням цьому є положення ст. 3 Генеральної угоди з
тарифів і торгівлі 1994 р., де безпосередньо накладаються обмеження на
використання податків в якості захисних заходів для національного виробництва
країн-членів СОТ [[160], с. 5]. Як
наслідок, рішення, які приймаються з цих питань уповноваженими органами СОТ, і
спрямовані на реалізацію відповідних договірних положень, набувають значно
більшої сили у порівнянні з резолюціями галузевих міжнародних організацій у
сфері оподаткування. На особливу увагу у цьому випадку заслуговує діяльність
Органу з вирішення спорів, який функціонує в системі СОТ і рішення та
рекомендації якого, у випадку їх невиконання, тягнуть за собою настання
негативних наслідків для порушника (ст. 22) [[161],
с. 16]. В даному випадку варто погодитись з Д. Карро і
П. Жюйаром, які вказували, що хоча СОТ і не володіє широкими нормотворчими
повноваженнями, проте ця організація має значні “квазісудові” повноваження, які
випливають з права на тлумачення власних статутних документів та вирішення
спорів, пов’язаних з їх застосуванням [70, с. 22]. Це якісно відрізняє її
від інших організацій у сфері оподаткування.
Для міжнародних
організацій, що є основою економічної інтеграції, характерною рисою є те, що в
їх статутних документах вони безпосередньо закріплюють положення стосовно
обмеження податкової політики держав-членів, здійснення якої може деформувати
вільний рух товарів, капіталів чи послуг між ними. Наприклад, главу 2 розділу VI (статті 90–93) Договору про
заснування Європейського Співтовариства повністю присвячено питанням
оподаткування, причому згідно ст. 93 держави-члени безпосередньо приймають
на себе обов’язок стосовно гармонізації законодавства щодо непрямого
оподаткування в тій мірі, в якій це необхідно для створення і функціонування
внутрішнього ринку [[162]].
Таким чином, акти гармонізації, які приймаються на рівні ЄС, набувають для них
обов’язкової юридичної сили. Це дозволяє говорити про те, що “на сучасному
етапі основною ідеологією податкової політики і нормотворчості в Європейських
Співтовариствах … є поступова гармонізація та зближення законодавств
країн-членів шляхом прийняття системи директив” [55, с. 114]. Аналогічні тенденції
характерні і для інших міжнародних організацій, що є основою економічної
інтеграції.
Окремі міжнародні
організації, зокрема і ООН в особі Комітету експертів ООН з міжнародного
співробітництва в податкових питаннях, в своїх статутних документах закріплюють
лише положення про рекомендаційний характер норм актів, які приймаються ними
(п. d резолюції ЕКОСОР 2004/69 від
11 листопада 2004 р.) [[163], p. 2].
Як бачимо, в
своїх статутних документах міжнародні організації в сфері оподаткування
обирають один з наступних підходів: 1) безпосередньо закріплюють положення
стосовно можливості прийняття юридично обов’язкових актів з певного кола питань
у сфері оподаткування (наприклад, ЄС); 2) безпосередньо не закріплюючи
положення про можливість прийняття юридично обов’язкових актів у сфері
оподаткування, вказують на можливість застосування санкцій у випадку
невиконання рішень чи рекомендацій, спрямованих на забезпечення нормального
функціонування норм статутних документів, які стосуються сфери оподаткування
(СОТ); 3) безпосередньо закріплюють положення про рекомендаційний характер
норм відповідних актів, дія яких спрямована на регулювання відносин у сфері
оподаткування (Комітет експертів ООН з міжнародного співробітництва в
податкових питаннях); 4) закріплюють заборону або встановлюють обмеження на
можливість прийняття міжнародною організацією актів, що в тій чи іншій мірі
стосуються податкової політики держав-членів (СІАТ, Асоціація податкових
відомств країн Співдружності); 5) безпосередньо не закріплюють жодних норм
стосовно юридичної сили актів міжнародної організації, спрямованих на
регулювання відносин у сфері оподаткування (ІОТА, МВФ).
Викладене
обумовлює доцільність закріплення виключення для міжнародних організацій у
сфері оподаткування (крім міжнародних організацій, що є основою економічної
інтеграції) в контексті наступного твердження: “... визначною особливістю
міжнародних економічних організацій, порівняно з багатьма іншими міжнародними
організаціями, є те, що більшість з них уповноважені приймати юридично
обов’язкові рішення з питань не тільки процедурного характеру, але й по суті” [120, с. 18]. Варто додати, що, на
думку П.І. Лукіна, юридична природа актів міжнародних організацій, в т.ч.
і у сфері оподаткування, “полягає в тому, що вони в переважній більшості своїй
є актами застосування діючого міжнародного права, а не актами
правовстановлюючого характеру” [[164],
с. 110].
На думку
В. Моравецького, міжнародна організація впливає на сферу свого регулювання
“… головним чином шляхом здійснення політичного впливу, шляхом визначення
зразків поведінки або шляхом оцінки вчинків держав” [125, с. 67]. Останній метод
застосовується міжнародними організаціями в сфері оподаткування, за виключенням
тих, що є основою економічної інтеграції, досить рідко, зважаючи на те, що
регулювання сфери оподаткування все ще залишається у виключній компетенції
держави. Крім того, статути багатьох міжнародних організацій в сфері
оподаткування, як ми вже вказували, містять або пряму заборону щодо оцінки діяльності
держав-членів у сфері оподаткування, або накладають значні обмеження на таку
діяльність.
Основним засобом
впливу на поведінку держав-членів міжнародних організацій в сфері
оподаткування, зрозуміло, є резолюції, які приймаються вищими представницькими
органами. Виходячи з проведеного нами вище аналізу статутних положень
міжнародних організацій в сфері оподаткування, можемо констатувати: за
виключенням міжнародних організацій, що є основою економічної інтеграції,
переважна кількість актів міжнародних організацій втілюється у формі
резолюцій-рекомендацій. Зрозуміло, що цей висновок не поширюється на ті акти
міжнародних організацій, які стосуються вирішення внутрішньоорганізаційних
питань.
В сучасному
міжнародному праві не існує єдності в розумінні ролі резолюцій-рекомендацій в
міжнародному нормотворчому процесі. При вирішенні цього питання виокремлюють
декілька підходів: 1) резолюції-рекомендації можуть виступати в якості
проміжної стадії утворення норми міжнародного публічного права; 2) резолюція є
способом констатації діючої міжнародно-правової норми звичаєвого характеру; 3)
резолюція може слугувати цілям тлумачення міжнародно-правової норми [80, с. 95]. Зауважимо, що другий з
перерахованих підходів має досить слабкі підстави для використання в процесі
визначення ролі резолюцій-рекомендацій міжнародних організацій в сфері
оподаткування. Це пояснюється тим, що “звичай, як неписане правило, юридична сила
якого заснована на мовчазній згоді суб’єктів міжнародного права, навряд чи
можна розглядати в якості поширеного джерела правового регулювання міжнародних
податкових відносин” [13, с. 70].
До
резолюцій-рекомендацій міжнародних організацій відносять: 1) декларації,
які встановлюють нові правила; 2) програми розвитку певної сфери
співробітництва держав; 3) кодекси поведінки держав в області спеціального
міжнародно-правового регулювання [80, с. 100–101]. Найбільшого
поширення в практиці міжнародних організацій в сфері оподаткування отримали саме
акти другої групи (наприклад, резолюція 41-ї Генеральної Асамблеї СІАТ, яка
проходила 21–24 травня 2007 р. в м. Бріджтаун, Барбадос [[165]]).
Особливо важливою
формою нормотворчої діяльності міжнародних організацій в сфері оподаткування є
розробка ними модельних (типових) нормативних актів, які створюються в якості
зразка (моделі) для національного правового регулювання конкретної області
суспільних відносин. Це може бути пояснено наступним чином: “Глобалізація
правових і торгових відносин обумовлює потребу у створенні модельних, типових
законодавчих актів саме на рівні міжнародних організацій … Розробка модельних
норм на рівні міжнародних організацій пояснюється тим, що різниця в нормах
національних правових систем іноді ускладнює міжнародний комерційний оборот, а
усунення вказаних перешкод перетворюється в сучасних умовах в одне з найбільш
актуальних завдань” [[166], с. 224].
Зрозуміло, що особлива роль в цьому контексті належить податковій системі.
Підтвердженням цьому може бути досить велика кількість модельних актів, які
розроблялись міжнародними організаціями у сфері оподаткування: Типова конвенція
про оподаткування авторських винагород (роялті) 1979 р., Типова конвенція
ООН про уникнення подвійного оподаткування у відносинах між розвиненими
країнами і країнами, що розвиваються 1979 р., Типова конвенція ОЕСР про надання
взаємної правової допомоги в податкових питаннях 1981 р., Модельний податковий
кодекс СІАТ 1997 р., Модельний податковий кодекс (Загальна частина) СНД 2000 р.
та ін.
Норми таких
документів носять програмний і рекомендаційний характер. Останнє виявляє себе в
тому, що вони не володіють обов’язковою силою, а тому і не породжують
правовідносин. Виходячи з цього, на думку І.І. Лукашука, такі норми не є
міжнародно-правовими [[167], с. 203]. Хоча
існує інша точка зору: “Акти-рекомендації міжнародних організацій відносяться
до правових явищ, оскільки приймаються відповідно до статутів – міжнародних
договорів, для досягнення цілей і вирішення завдань, поставлених в них” [[168],
с. 4].
Фактично це
означає, що держави вільні використовувати модельні норми на власний розсуд в
межах від часткового чи повного їх запозичення – до прямого ігнорування. Проте
це аж ніяк не применшує ролі модельних (типових) актів. По-перше, такі норми
міжнародних організацій найчастіше розробляються спеціально створеними робочими
органами, які об’єднують в своєму складі провідних фахівців у відповідній сфері
з різних країн, що сприяє обміну досвідом, адекватному врахуванню інтересів
зацікавлених країн та забезпечує високу якість відповідних норм. По-друге, вони
не лише закріплюють, але і визначають те, що має бути, сприяючи, таким чином,
прогресивному розвитку міжнародної нормативної системи. По-третє, їх
застосування країнами-членами міжнародного об’єднання сприятиме гармонізації національних
податкових законодавств шляхом усунення існуючих відмінностей та протиріч.
По-четверте, участь у процесі розробки таких норм більш розвинених у
політичному, економічному і соціальному плані країн-членів може розглядатись як
форма надання технічної допомоги для менш розвинених партнерів. Особливо це
стосується організацій, які об’єднують в своєму складі розвинені держави і
держави, що розвиваються. По-п’яте, скільки б не застосувались модельні
(типові) акти міжнародних організацій, їх характер не змінюється, вони не
створюють звичаю, а залишаються рекомендацією [[169],
с. 212]. Це сприяє активнішій розробці, прийняттю і застосуванню таких
документів державами-членами міжнародних організацій у сфері оподаткування.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36
|