На шляху реалізації задекларованих цілей ця організація, яка об’єднує в своєму складі 37 держав-членів та 3 асоційовані члени (Кенія, ПАР, Чехія), досягла значних успіхів [[145]]. Так, були розроблені наступні модельні (типові) акти та рекомендації: Керівництво СІАТ щодо перевірок (2003), Керівництво СІАТ щодо внутрішнього аудиту (2006), Керівництво СІАТ щодо застосування і практики обміну інформацією в сфері оподаткування (2006), Модельна угода щодо обміну інформацією СІАТ (1999), Модельний кодекс поведінки СІАТ (2005), Модельний податковий кодекс СІАТ (1-а версія побачила світ у 1997 р., друга – у 2006 р.), Керівництво СІАТ щодо підрозділів оперативного збору податкових даних (tax intelligence) (2006), Керівництво для податкових відомств – Організаційна структура і менеджмент у податкових відомствах (2000) та ряд інших документів [[146]]. Функціонують предметні комітети з етики та корпоративності і контролю та міжнародного оподаткування. Періодично (не менше одного разу на рік) проводяться технічні конференції, на яких обговорюються актуальні питання оподаткування в країнах-членах: “Податковий аудит” (1969), “Автоматична обробка даних” (1971), “Функції, що здійснюються юридичними департаментами в рамках податкових відомств / Основні принципи податкового права” (1974) та ін. [[147], р. 2–3]. Проводяться також і технічні семінари, покликані забезпечувати аналіз національних процесів податкового адміністрування з метою розробки відповідних моделей та віднайдення можливих альтернатив щодо вирішення поставлених завдань. Велика роль приділяється проведенню різноманітних тренінгів. Зокрема, в режимі дистанційного навчання для співробітників податкових відомств країн-членів пропонуються: “Курс з трансфертного ціноутворення”, “Курс з контролю за фінансовими установами і операціями”, “Спеціальний курс податкового управління” та ін. Створена також спеціальна інформаційна база, де акумулюються описи податкових систем країн-членів, податкове законодавство (понад 1500 нормативних актів), податкові договори (понад 500), статистична інформація, інформація стосовно структури і функцій національних податкових відомств. Окремо варто відмітити діяльність СІАТ щодо надання технічної підтримки при проведенні модернізації податкових відомств країн-членів. В першу чергу, це стосується використання новітніх інформаційних технологій, а також планування, організації і управління процесами оподаткування. З 1983 р. СІАТ брала участь в наданні технічної підтримки для здійснення понад 71 проекту вдосконалення функціонування національних податкових відомств та розробки податкового законодавства в 23 країнах [[148]]. Організація також займається видавничою діяльністю, пропонуючи монографічні тематичні публікації, присвячені найрізноманітнішим проблемам оподаткування: “Світові виклики і тенденції в податковому адмініструванні” (№ 26), “План попередження податкового шахрайства” (№ 25), “Податкові системи і податкове управління в Латинській Америці” (№ 22) та ін. [[149]].

Як бачимо, співробітництво в рамках СІАТ та інших галузевих організацій носить тісний характер навіть в порівнянні з ОЕСР та організаціями системи ООН. Основна причина цього полягає в тому, що галузеві організації переважно є і організаціями з обмеженим складом, що часто передбачає не лише географічну близькість, але і схожість економічного, культурного та соціального розвитку. Як наслідок, часто держави-члени таких організацій використовують і схожі механізми правового регулювання відносин, що виникають у сфері оподаткування. Тому роль обміну досвідом між податковими відомствами та ефективної взаємодії між останніми зростає, оскільки це допомагає уникнути аналогічних проблем у власній державі і створити належні умови для ефективного економічного співробітництва без завдання шкоди один одному. З цих же причин значно простіше досягти єдності між державами-членами стосовно вирішення тієї чи іншої проблеми транскордонного характеру в сфері оподаткування в рамках таких організацій.

Проте співробітництво в рамках міжнародних податкових організацій має і доволі суттєві вади: можливість дублювання повноважень один одного і низький рівень взаємодії між ними. Примітно, що самі ж галузеві міжнародні організації в сфері оподаткування докладають зусиль для уникнення згаданих наслідків. Свідченням цьому є те, що в червні 2001 р. п’ять міжнародних організацій (Асоціація податкових відомств країн Співдружності, СІАТ, CREDAF, ІОТА та ОЕСР) об’єднались для проведення міжнародної конференції “Податкові відомства в електронному світі”, де була висловлена пропозиція про необхідність створення “Дослідницької групи / Ради міжнародних податкових організацій”. Нею якраз і стала СІОТА, основною метою якої є функціонування її в якості форуму міжнародних організацій в сфері оподаткування, координація їх діяльності та обмін набутим досвідом, ідеями та корисною інформацією в сфері оподаткування між такими організаціями [[150]]. На початок 2008 р. членами її стали вісім міжнародних організацій.

І все ж зусилля країн-членів міжнародних організацій у сфері оподаткування, спрямовані на забезпечення якісно нового рівня співробітництва для адекватної протидії негативним наслідкам глобалізації, є недостатніми. До такого ж висновку дійшли і експерти Групи високого рівня з фінансування розвитку. На їх думку, в сучасних умовах необхідно ініціювати створення Міжнародної податкової організації (далі – МПО), яка повинна була б:

–  займатись збором статистичних даних, виявленням тенденцій і проблем, підготовкою доповідей, наданням технічної допомоги;

–  слугувати форумом для обміну думками і нормотворчої діяльності в сфері податкової політики та податкового управління;

–  здійснювати нагляд за змінами в сфері оподаткування на зразок того, як МВФ здійснює нагляд за макроекономічною політикою;

–  вести перемовини з країнами, в яких існує пільговий податковий режим, з метою переконати їх утриматись від недобросовісної податкової конкуренції;

–  розробляти заходи щодо обмеження податкової конкуренції, орієнтованої на заохочення багатонаціональних компаній;

–  займатись розробкою, узгодженням і належним функціонуванням міжнародних угод про оподаткування емігрантів;

–  займатись розробкою процедур арбітражу на випадок виникнення податкових спорів між країнами;

–  займатись розробкою механізму багатостороннього обміну податковою інформацією на зразок того, який існує в рамках ОЕСР;

–  здійснювати розробку і затвердження міжнародної угоди про формулу єдиного оподаткування доходів багатонаціональних корпорацій [[151], с. 83].

Окремо варто зазначити, що така організація “… потрібна, щоб переконати країни, що розвиваються, в тому, що вони можуть впливати на “правила гри” в сфері вирішення транскордонних проблем оподаткування [[152], р. 10]. Така мета буде досягнута лише при дотриманні наступних вимог: 1) відкритими для обговорення повинні бути будь-які питання, пов’язані з міжнародним співробітництвом у сфері оподаткування; 2) країнам, що розвиваються, повинна надаватись можливість більшої участі в процесі перерозподілу доходів транснаціональних компаній; 3) проблеми фінансування розвитку повинні посідати значне місце в процесі розробки національних податкових політик розвинених держав; 4) розвинені держави повинні надавати підтримку державам, що розвиваються, щодо вдосконалення податкового адміністрування; 5) державам, що розвиваються, повинна гарантуватись значна доля голосів для можливості забезпечення їх впливу на процес прийняття рішень [152, р. 13–15].

За результатами розгляду питання щодо створення МПО в листопаді 2004 р. ЕКОСОР ініціювала перетворення Спеціальної групи на постійно діючий Комітет експертів ООН з міжнародного співробітництва в податкових питаннях. Це було здійснено відповідно до положень Монтеррейського консенсусу, прийнятого на Міжнародній конференції з фінансування розвитку (18–22 березня 2002 р.), яка “закликала вдосконалити міжнародну співпрацю в сфері оподаткування через поглиблення діалогу між національними податковими юрисдикціями, а також приділити особливу увагу потребам країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою” [11, р. 9]. Проте цей крок лише частково задовольнив існуючу потребу в спеціалізованій міжнародній організації в сфері оподаткування універсального характеру, оскільки вже зараз фахівці вказують на необхідність перетворення цього комітету на окремий міжурядовий орган з метою вдосконалення міжнародної податкової співпраці заради розвитку [[153], p. 3].

Інша пропозиція, спрямована на реалізацію відповідних положень Монтеррейського консенсусу, була спільно висунута МВФ, ОЕСР та Світовим Банком [[154]]. Вони створили Міжнародний діалог з оподаткування (далі – МДО), що не має статусу міжнародної організації та на жодному етапі свого розвитку не має і не матиме повноважень стосовно формулювання, виконання чи посередництва в реалізації юридично обов’язкових правил. Метою МДО є заохочення діалогу між урядами і міжнародними організаціями, сприяння обміну передовим досвідом та досягнення спільних цілей вдосконалення національних податкових систем. Основними ж завданнями є: 1) сприяння проведенню ефективного міжнародного діалогу між організаціями і державами-членами з проблем оподаткування, надаючи усім країнам можливість здійснити реальний внесок в обговорення питань податкової політики і податкового адміністрування; 2) ідентифікація передових напрямів в сфері оподаткування і забезпечення обміну досягненнями у цій сфері; 3) забезпечувати більш цілеспрямоване використання ресурсів технічної допомоги з податкових питань; 4) попередження дублювання зусиль при реалізації поточних заходів з податкових питань [154].

Незважаючи на цей крок, на нашу думку, потреба в МПО зберігається, оскільки: по-перше, “гнучкість” і “динамізм” МДО іноді може означати відсутність можливості координації діяльності міжнародних організацій чи певних країн (наприклад, обговорення питання щодо оподаткування доходу багатонаціональних компаній в державі його походження буде блокуватись розвиненими державами), по-друге, невідомо, яким чином буде забезпечуватись рівноправна участь у процесі обговорення актуальних проблем оподаткування держав, що розвиваються, по-третє, ряд важливих проблем та ініціатив міжнародного співробітництва у сфері оподаткування можуть взагалі не розглядатись з причини відсутності зацікавленості у їх вирішенні чи використанні окремих країн чи їх груп (наприклад, покращення фінансування розвитку через запровадження глобальних податків).

Такий стан справ є незадовільним, оскільки сучасні міжнародні організації або розглядають окремі аспекти оподаткування в контексті вирішення своїх основних завдань (СОТ, МВФ та ін.), або представляють інтереси лише окремих впливових груп країн (ЮНКТАД, ОЕСР та ін.), або ж мають регіональний характер діяльності (СІАТ, ІОТА та ін.), або ж володіють механізмом співпраці та статусом, що потребує вдосконалення і подальшого розвитку (Комітет експертів ООН з міжнародного співробітництва в податкових питаннях). Це значно ускладнює процес прийняття адекватних рішень на міждержавному рівні у відповідь на нові виклики у сфері оподаткування, породжені глобалізацією [[155], с. 209].

В умовах зростання значення міжнародних організацій у сфері оподаткування в контексті глобалізації зростає і роль їх актів, за допомогою яких вони можуть впливати на поведінку країн-учасниць. Однак “якщо міжнародні договори однозначно відносяться до джерел міжнародного права, то акти міжнародних організацій можуть мати різну юридичну природу або взагалі носити виключно рекомендаційний характер” [13, с. 90]. Наприклад, Типова конвенція ООН не має позовної сили, а її положення не є обов’язковими і не повинні тлумачитись як офіційні рекомендації ООН. Її метою є сприяння укладенню міжнародних податкових договорів шляхом усунення необхідності детального аналізу і тривалого обговорення кожного питання ab origine за кожним з таких договорів [136, с. ХХ–ХХІ]. Виходячи з цього, надзвичайно складним стає однозначне віднесення згаданого акта ООН до числа джерел міжнародного права.

В цілому, нормотворча функція міжнародних організацій в системі міжнародно-правового регулювання може виявляти себе в одній з наступних форм: 1) укладення договорів за участю міжнародних організацій; 2) участь міжнародних організацій в нормотворчому процесі держав; 3) прийняття міжнародних адміністративних і технічних регламентів; 4) кодифікаційна і контрольна діяльність міжнародних організацій; 5) застосування санкцій міжнародними організаціями [127, с. 106–119]. Зазначимо, що “не кожне правило, яке встановлюється міжнародною організацією, є правовою нормою. В міжнародній системі активно взаємодіють не лише юридичні, але і політичні, моральні, організаційні норми” [121, с. 83]. На думку М.Б. Крилова, власне правотворчість міжнародних організацій буває трьох основних видів: 1) укладення міжнародних угод міжнародними організаціями; 2) прийняття рішень, що визначають поведінку країн-членів з основних питань діяльності або зовнішня регламентація; 3) прийняття рішень з внутрішньо організаційних питань або творення внутрішнього права [121, с. 72]. Особливий інтерес в контексті даного дослідження становлять резолюції (рішення і рекомендації) міжнародних організацій в сфері оподаткування [80, с. 91].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36